КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 січня 2012 року м.Київ № 2а-2876/11/1070
12.24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого –судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю:
позивача:- ОСОБА_1
відповідача:- не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С.
про визнання протиправними дій, бездіяльність, зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування шкоди – ,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі –ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. (далі –Голова суду, суб’єкт владних повноважень, відповідач) про визнання протиправними дій, бездіяльність голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. та зобов’язання вчинити певні дії. .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2011 року позовну заяву ОСОБА_1 до голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправними дій, бездіяльність голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. та зобов’язання вчинити певні дії по розгляду звернень від 2 вересня 2009 року, 24 грудня 2009 року та 14 квітня 2010 року було залишено без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2011 року в решті позовних вимог відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Під час попереднього розгляду справи ОСОБА_1 було заявлено письмове клопотання, в якому позивач просив суд витребувати зі справи № 2-221/08 наступні копії документів: а.с. 1-4 (Копія позовної заяви); а.с. 5-6 (договір про надання послуг № 1135); а.с. 172 (заява до прокуратури Голосіївського району міста Києва 20.08.2007 року); а.с. 179 (лист до прокуратури про судове засідання 23.10.2007 року); а.с. 180 (довіреність від прокуратури); а.с. 184 (ухвала суду щодо призначення психіатричної експертизи); а.с. 188 (лист до прокуратури про судове засідання 26.02.2008 року); 191 (ухвала щодо забезпечення позову); а.с. 219 (розписка про судове засідання на 19.05.2008 року); а.с. 226 (розписка про судове засідання на 31.07.2008 року).
У зв’язку з вищевикладеним, до апеляційного суду міста Києва був направлений відповідний запит від 5 жовтня 2011 року (вихідний № 3288 від 06.10.2011 року).
13 жовтня 2011 року у відповідь на запит від 5 жовтня 2011 року (вих. 3288 від 06.10.2011 року), апеляційним судом міста Києва, згідно з супровідного листа від 13 жовтня 2011 року № 22/2690/12796/11 (вхідний № 17085 від 20 жовтня 2011 року), були надані витребувані документи, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
В ході проведення попереднього судового засідання позивач доповнив заявлені в адміністративному позові позовні вимоги.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2011 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
До розгляду справи по суті позивач збільшив позовні вимоги і просив суд стягнути з Голосіївського районного суду міста Києва кошти в розмірі матеріальної та моральної шкоди відповідно до позовних вимог справи № 2-221/08.
У судовому засіданні 18 січня 2012 року позивач підтримав заявлені позовні вимоги, надав клопотання про виправлення дати поданої ним скарги з 24 грудня 2010 року на 20 грудня 2010 року і просив суд:
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням статті 40 Конституції України, а саме невиконання обов’язку дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк на звернення ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням статті 15 Закону України «Про звернення громадян»щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про звернення громадян»- не виконання обов’язку, відповідно до якого органи державної влади та їх посадові особи до повноважень яких належить розгляд заяв, зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання та частиною третьою статті 15 Закону України «Про звернення громадян»- відповідь за результатами розгляду заяв в обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах питань за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з невиконанням Указу Президента України від 07.02.2008 року № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»зокрема щодо недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, а саме не надання відповідей на звернення від 20 грудня 2010 року, з’ясування причин, що породжують повторні звернення громадян;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням основних засад судочинства стосовно справи № 2-221/08, передбачених статтею 129 Конституції України, а саме рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених законом, обов’язковість рішень суду;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з ненаданням письмової інформації на звернення ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року, а саме: назвати винуватця в навмисному затягуванні розгляду справи № 2-221/08, назвати причину в навмисному затягуванні розгляду справи № 2-221/08;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з невиконанням обов’язку, передбаченого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з невиконанням обов’язку, передбаченого частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням суду недостовірної інформації у запереченні на адміністративний позов в адміністративній справі № 2а-913/11/1070;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням суду недостовірної інформації у запереченні на доповнення до адміністративного позову в адміністративній справі № 2а-913/11/1070;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням у листі від 24 січня 2011 року № 2-221/08 недостовірної інформації на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року;
визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме відмова у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності відповідно до закону України «Про звернення громадян»на звернення ОСОБА_1, яке направлялося через Укрпошту та канцелярію суду 20 грудня 2010 року;
визнати дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. протиправними у зв’язку з порушенням статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а саме відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію на звернення ОСОБА_1, яке направлялося через Укрпошту та канцелярію суду 20 грудня 2010 року;
визнати винною голову Голосіївського районного суду міста Києва Первушину О.С. в навмисному затягуванні справи № 2-221/08;
стягнути з Голосіївського районного суду міста Києва кошти в розмірі матеріальної та моральної шкоди відповідно до позовних вимог справи № 2-221/08.
У судовому засіданні 18 січня 2012 року позивач відмовився від позовних вимог про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме відмова у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності відповідно до Закону України «Про звернення громадян»на звернення ОСОБА_1, яке направлялося через Укрпошту та канцелярію суду 20 грудня 2010 року та про визнання дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. протиправними у зв’язку з порушенням статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а саме відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію на звернення ОСОБА_1, яке направлялося через Укрпошту та канцелярію суду 20 грудня 2010 року.
Вказану відмову прийнято судом з огляду на те, що позивач фактично просить встановити наявність в діях відповідача складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладені обставини, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 року провадження в адміністративній справі в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме відмова у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності відповідно до Закону України «Про звернення громадян»на звернення ОСОБА_1, яке направлялося через Укрпошту та канцелярію суду 20 грудня 2010 року та про визнання дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. протиправними у зв’язку з порушенням статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», а саме відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію на звернення ОСОБА_1, яке направлялося через Укрпошту та канцелярію суду 20 грудня 2010 року закрито.
Також, враховуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративній справі в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з невиконанням обов’язку, передбаченого частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з невиконанням обов’язку, передбаченого частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням суду недостовірної інформації у запереченні на адміністративний позов в адміністративній справі № 2а-913/11/1070 та про визнання протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням суду недостовірної інформації у запереченні на доповнення до адміністративного позову в адміністративній справі № 2а-913/11/1070 закрито.
Заслухавши пояснення позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 2-221/08 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Українська правнича спілка»про відшкодування шкоди, заподіяної незадовільним виконанням договору про правове обслуговування.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2008 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі статті 207 Цивільного процесуального кодексу України у зв’язку із повторною неявкою позивача у судове засідання.
8 серпня 2008 року ОСОБА_1 подано заяву про апеляційне оскарження зазначеного вище судового рішення, а 18 серпня 2008 року –апеляційну скаргу.
У зв’язку з чим матеріали цивільної справи 20 серпня 2008 року направлено до апеляційного суду міста Києва для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 від 18 серпня 2008 року на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2008 року.
Матеріали справи отримані апеляційним судом міста Києва 26 серпня 2008 року під вхідним номером 6045, що підтверджується штампом реєстрації, який міститься на супровідному листі.
Ухвалою судді апеляційного суду міста Києва Шахової О.В. від 29 серпня 2008 року заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2008 року залишено без розгляду на підставі статті 29 Цивільного процесуального кодексу України.
7 жовтня 2008 року ОСОБА_1 повторно подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 31 липня 2008 року, яку разом з додатками 20 жовтня 2008 року направлено до апеляційного суду міста Києва для приєднання до матеріалів цивільної справи.
Супровідним листом апеляційного суду міста Києва від 21 жовтня 2008 року (вих. № 22-8102) апеляційний суд міста Києва направив до Голосіївського районного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2008 року для залучення до матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ПП «Українська правнича спілка»в особі генерального директора Харченка В.М. про відшкодування шкоди заподіяної незадовільним виконанням договору про правове обслуговування, оскільки зазначена справа 11 вересня 2008 року направлена на адресу суду після апеляційного перегляду.
27 жовтня 2008 року Голосіївський районний суд міста Києва отримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 7 жовтня 2008 року, повернуту з апеляційного суду міста Києва.
Із заперечень відповідача вбачається, що під час перевірки обставин, викладених у позовній заяві ОСОБА_1 у справі № 2а-2876/11/1070 було виявлено, що матеріали вказаної вище цивільної справи не були направлені до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ОСОБА_1 від 7 жовтня 2008 року на ухвалу суду Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2008 року.
Після виявлення помилки, судом виправлено допущений недолік, внаслідок чого матеріали справи 15 серпня 2011 року направлено до апеляційного суду міста Києва для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ОСОБА_1 від 7 жовтня 2008 року на ухвалу суду Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2008 року.
У судовому засіданні позивач повідомив, що апеляційним судом міста Києва ухвалу від 31 липня 2008 року скасовано, а справу № 2-221/08 направлено до Голосіївського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Суттю позовних вимог позивача є порушення відповідачем норм Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Указу Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» у зв’язку з необґрунтованими, неповними, неправдивими відповідями на його звернення від 2 вересня 2009 року, 24 грудня 2009 року, 14 квітня 2010 року та 20 грудня 2010 року.
Враховуючи залишення позовної заяви без розгляду в частині визнання протиправними дій, бездіяльність відповідача щодо розгляду звернень від 2 вересня 2009 року, 24 грудня 2009 року та14 квітня 2010 року, предметом розгляду вказаної справи є встановлення правомірності дій відповідача по розгляду звернення від 20 грудня 2010 року.
Так, судом встановлено, що 28 грудня 2010 року до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла скарга ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року (вх. № 63723) щодо відсутності інформації про стан розгляду справи, повідомлення причини затягування розгляду справи та назвати винуватця у навмисному затягуванні розгляду справи.
Листом від 24 січня 2011 року ОСОБА_1 на звернення від 20 грудня 2010 року надано відповідь. З вказаної відповіді вбачається, що матеріали вказаної цивільної справи зберігаються в архіві суду та надіслано ОСОБА_1 завірену належним чином копію ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 31 липня 2008 року та копію ухвали апеляційного суду міста Києва від 29 серпня 2008 року.
Факти отримання відповіді та отримання її в передбачені законодавством строки позивачем не заперечувався. Однак, позивач не погоджується з відповіддю від 24 січня 2011 року, вважає її неповною, необґрунтованою, такою, що порушує його права та інтереси, зокрема на апеляційне оскарження, вбачає у діях відповідача ознаки навмисного затягування розгляду цивільної справи № 2-221/08.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до пункту 4.1 наказу Державної судової адміністрації «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді»від 27.06.2006 року № 68 викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги громадян, що не підлягають розгляду відповідно до кримінального, цивільного чи адміністративного судочинства і розглядаються в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», реєструються в журналі вхідної кореспонденції за індексом першої літери прізвища заявника з дотриманням правил, визначених пунктами 2.1, 2.2 та 2.6 Інструкції.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Оцінюючи дії відповідача щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про звернення громадян»від 02.10.1996 року № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену на це іншу особу.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про звернення громадян»від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
Особливості відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюється Законом України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію», основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Відповідно до статті 5 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно зі статтею 6 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію», право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Відповідно до статті 7 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Відповідно до статті 11 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) –відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 27 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-XII «Про інформацію», порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
З метою забезпечення реалізації та гарантування закріплених Конституцією України права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, права громадян на участь в управлінні державними справами, а також підвищення ефективності роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зі зверненнями громадян, ураховуючи необхідність об'єктивного, всебічного і вчасного розгляду звернень громадян відповідно до вимог законодавства України, керуючись частиною другою статті 102 Конституції України та статтею 28 Закону України «Про звернення громадян»Президентом України 07.02.2008 року № 109/2008 було прийнято Указ «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Відповідно до якого, усі органів державної влади та органів місцевого самоврядування повинні упорядкувати роботу зі зверненнями громадян, зокрема, щодо: недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, безпідставної передачі розгляду звернень іншим органам; викоренення практики визнання заяв чи скарг необґрунтованими без роз'яснення заявникам порядку оскарження прийнятих за ними рішень; створення умов для участі заявників у перевірці поданих ними заяв чи скарг, надання можливості знайомитися з матеріалами перевірок відповідних звернень; узяття під особистий контроль керівниками відповідних органів розгляду звернень та забезпечення проведення першочергового особистого прийому жінок, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня», інвалідів Великої Вітчизняної війни, Героїв Соціалістичної Праці, Героїв Радянського Союзу, Героїв України; приділення особливої уваги вирішенню проблем, з якими звертаються ветерани війни та праці, інваліди, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, багатодітні сім'ї, одинокі матері та інші громадяни, які потребують соціального захисту та підтримки; запровадження постійного контролю за організацією роботи посадових та службових осіб зі зверненнями громадян; з'ясування причин, що породжують повторні звернення громадян, систематичного аналізу випадків безпідставної відмови в задоволенні законних вимог заявників, проявів упередженості, халатності та формалізму при розгляді звернень; вжиття заходів для поновлення прав і свобод громадян, порушених унаслідок недодержання вимог законодавства про звернення громадян, притягнення винних осіб у встановленому порядку до відповідальності, в тому числі до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків щодо розгляду звернень громадян; забезпечення створення та функціонування гарячих ліній і телефонів довіри, проведення широкої роз'яснювальної роботи з питань реалізації громадянами права на звернення та особистий прийом.
Зважаючи на положення вказаних вище правових норм, оцінюючи інформацію, викладену у листі Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2011 року № 2-221/08, суд дійшов висновку, що на скаргу ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року відповідачем надана недостовірна інформація.
До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що відповідач у своїй відповіді на звернення позивача від 20 грудня 2010 року неналежно поставився до покладених на нього обов’язків по наданню достовірної інформації на поставлені питання. Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що недостовірність інформації полягає у неповідомленні позивачу причин нерозгляду його апеляційної скарги від 7 жовтня 2008 року в апеляційному суді міста Києва.
Вирішуючи питання стосовно способу захисту порушеного права суд звертає увагу на ту обставину, що порушення прав позивача у сфері інформаційних відносин пов`язується з отриманням недостовірної інформації у відповідь на скаргу від 20 грудня 2010 року.
За таких обставин, суд, з метою забезпечення дотримання прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 дійшов висновку про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням у листі від 24 січня 2011 року № 2-221/08 недостовірної інформації на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року.
У зв’язку з цим, вимоги про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням статті 40 Конституції України, а саме невиконання обов’язку дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк на звернення ОСОБА_1 від 20.12.2010 року, визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням статті 15 Закону України «Про звернення громадян»щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.12.2010 року передбачених частиною першою статті 15 Закону України «Про звернення громадян»- не виконання обов’язку, відповідно до якого органи державної влади та їх посадові особи до повноважень яких належить розгляд заяв, зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання та частиною третьою статті 15 Закону України «Про звернення громадян»- відповідь за результатами розгляду заяв в обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах питань за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки та про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з невиконанням Указу Президента України від 07.02.2008 року № 109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування»зокрема щодо недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян, із порушенням строків, установлених законодавством, а саме не надання відповідей на звернення від 20 грудня 2010 року, з’ясування причин, що породжують повторні звернення громадян не підлягають окремому задоволенню, так як порушення нормативно-правових актів, перелічені у вказаних позовних вимогах, стосуються мотивувальної частини постанови і не потребують окремого задоволення, оскільки при прийняті рішення у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з ненаданням письмової інформації на звернення ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року, а саме: назвати винуватця в навмисному затягуванні розгляду справи № 2-221/08, назвати причину в навмисному затягуванні розгляду справи № 2-221/08, суд дійшов висновку про її часткове задоволення.
Враховуючи, що на поставлені позивачем питання у зверненні від 20 грудня 2010 року відповідач не надав жодної інформації, а саме не назвав винуватця в навмисному затягуванні розгляду справи № 2-221/08, не назвав причину в навмисному затягуванні розгляду справи № 2-221/08 або не зазначив, про відсутність фактів затягування розгляду справи і, як наслідок, винних у затягуванні осіб, суд вирішив визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з ненаданням у листі від 24 січня 2011 року № 2-221/08 на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року повної інформації.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з порушенням основних засад судочинства стосовно справи № 2-221/08, передбачених статтею 129 Конституції України, а саме рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених законом, обов’язковість рішень суду та про визнання винної голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. в навмисному затягуванні справи № 2-221/08 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.
Основними засадами судочинства є:1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 9) обов'язковість рішень суду.
Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.
Так, статтею 1 Цивільного процесуального кодекс України встановлено, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтям 10,13, 14 Цивільного процесуального кодексу України закріплені одні з основних принципів цивільного судочинства –принцип змагальності сторін, апеляційного і касаційного оскарження судових рішень, обов’язковість судових рішень.
Вказані принципи, на рівні з іншими принципами судочинства, повинні бути дотриманні під час розгляду конкретної справи.
Щодо навмисного затягування, як вказує позивач, розгляду справи, слід відмітити, що відповідно до статті 157 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Отже, затягування розгляду справи може мати місце під час розгляду конкретної справи з порушенням передбачуваних строків без поважних на те причин і стосується відповідальності за таке затягування безпосередньо судді, в провадженні якого знаходиться справа.
Повноваження голови суду як суб’єкта владних повноважень і як особи, яка займає адміністративну посаду і виконує управлінські функції, визначені у статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У зв’язку з викладеним, враховуючи відсутність будь-яких даних з приводу безпосередніх протиправних дій чи бездіяльності голови Голосіївського районного суду міста Києва під час виконання управлінських функцій, а саме надання вказівок щодо не направлення справи до апеляційного суду міста Києва, перешкоджання позивачу у подачі апеляційної скарги тощо, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову у цій частині.
Що стосується позовних вимог позивача щодо стягнення з Голосіївського районного суду міста Києва коштів в розмірі матеріальної та моральної шкоди відповідно до позовних вимог справи № 2-221/08, слід зазначити наступне.
У відповідності до частини другої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин можуть бути розглянуті адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Підставою для відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України є доведена у встановленому порядку незаконність рішень, дій чи бездіяльності такого органу у відношенні потерпілого.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Позивач просить суд стягнути з Голосіївського районного суду міста Києва кошти в розмірі матеріальної та моральної шкоди відповідно до позовних вимог справи № 2-221/08.
Як встановлено судом, мається на увазі не окремо матеріальна і моральна шкода, а взагалі відшкодування шкоди, яка була заподіяна, на думку ОСОБА_1, у зв’язку з не направлянням його апеляційної скарги на розгляд до апеляційного суду, тому позивач вважає, що всю шкоду, яку він мав намір стягнути з ПП «Українська правнича спілка»потрібно стягувати з Голосіївського районного суду міста Києва.
Позивач вважає, що якщо б справу було розглянуто в апеляційному суді ще три роки тому, то можливо ці кошти були би ним отримані з ПП «Українська правнича спілка», однак враховуючи великий проміжок часу у позивача є побоювання, що навіть у разі задоволення його позову до ПП «Українська правнича спілка», стягнути кошти буде неможливо у зв’язку з їх відсутністю в останнього.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В той же час, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»від 27 березня 1992 року № 6 встановлено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440-1 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Проте, суду не доведено безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між вказаними протиправними діями та бездіяльністю відповідача і шкодою (матеріальною чи моральною), яку отримав позивач у зв’язку з неналежним розглядом його звернення.
Судом не встановлено зв’язку між ненаправленням апеляційної скарги та можливим задоволенням позовних вимог у справі № 2-221/08.
Це є лише припущеннями позивача, які не можуть бути визнані як належні докази у справі. Інших доказів, які б свідчили про заподіяння позивачу шкоди у зв’язку з ненаданням повної та достовірної відповіді на його звернення від 20 грудня 2010 року (заподіяння моральних страждань чи понесення ним матеріальних витрат тощо) суду надано не було.
За таких обставин, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Голосіївського районного суду міста Києва коштів в розмірі матеріальної та моральної шкоди відповідно до позовних вимог справи № 2-221/08 задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень.
Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
Суд, заслухавши позивача, всебічно та об’єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача щодо визнання протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням у листі від 24 січня 2011 року № 2-221/08 недостовірної інформації на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року та визнання протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з ненаданням у листі від 24 січня 2011 року № 2-221/08 на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року повної інформації є такими, що підлягають задоволенню.
В задоволені решті позовних вимог слід відмовити.
Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись статтями 2, 11, 14, 49, 51, 70, 71, 72, 86, 94, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з наданням у листі від 24 січня 2011 року № 2-221/08 недостовірної інформації на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року.
Визнати протиправними дії голови Голосіївського районного суду міста Києва Первушиної О.С. у зв’язку з ненаданням у листі від 24 січня 2011 року № 2-221/08 на заяву ОСОБА_1 від 20 грудня 2010 року повної інформації.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 здійснені ним судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови 23 січня 2012 р.