Справа № 2-а-3327/11  

К І Р О В С Ь К І Й    Р А Й О Н Н И Й    С У Д

А В Т О Н О М Н О Ї    Р Е С П У Б Л І К И    К Р И М

_________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

і м е н е м          У к р а ї н и

11 листопада 2011 рокусмт. Кіровське АР Крим

Кіровській районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого          –судді Хачикян А. Х.,

при секретарі          –Єрмак М. І.,

розглянув у порядку письмового провадження у  смт. Кіровське АР Крим адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом до управління пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити йому виплату за період з січня 2011 року по червень 2011 року у сумі 1063 грн. 80 коп., мотивуючи вимоги тим, що він є дитиною війни. За статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»йому повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Але відповідач не виплачував цю допомогу.

Ухвалою Кіровського районного суду АР Крим від 21 вересня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 у частині зобов’язання відповідача виплатити недоплачене щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 року –залишені без розгляду з підстав, передбачених статтями 99, 100 КАС України.

Позивач та представник відповідача в судове засідання не з’явились, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

На підставі клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутністю суд, відповідно до частини 3 статті 122 КАС України, ухвалив здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно –правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь –які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як вбачається з пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно –правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті З КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11 –2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8 –2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Таким чином Управління Пенсійного фонду у Кіровському районі АР Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються органами виконавчої влади та суб’єктами владних повноважень. Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, суд зобов’язаний встановити чи діяв відповідач на підставі закону, чи являються його дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.

Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004, № 2195 –ІV дитина війни –особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Кіровському районі АР Крим, отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та є дитиною війни, у зв’язку з чим на нього в силу статей 1, 6 поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якими передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Мінімальна пенсія за віком, виходячи з положень частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, у 2011 році встановлено у розмірі: з 1 січня –750 гривень, з 1 квітня –764 гривні, з 1 жовтня –784 гривні, з 1 грудня –800 гривень.

З набранням чинності 01 січня 2006 року Закону № 2195 дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»була призупинена на 2006 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а після внесення до останнього змін, було передбачено поетапне запровадження такого підвищення.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107 І «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в новій редакції, відповідно до якої розмір підвищення пенсії склав 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10 –рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»щодо викладення положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в новій редакції.

Крім того, зазначеним рішенням чітко визначено: «п. 5.4 Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок –скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України зауважив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Відповідно до частини 2 статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на усій території України, та є остаточними і не можуть бути оскаржені.

Законом України № 3491 від 14 червня 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», Прикінцеві положення доповнено пунктом 4, відповідно до якого встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».

Але, враховуючи преюдиціальне значення рішення Конституційного Суду України для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статті зазначеного Закону, що визнані неконституційними, суд приходить до висновку про обов’язок відповідача перерахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому статтею 6 Закону № 2195 від 18 листопада 2004р.

У 2011 році дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не призупинялася, а застосування відповідачем положень Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки, розмір підвищення пенсії визначений Законом України «Про соціальний захист дітей війни», який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.

Крім того, судом встановлено, що пункти 8 та 15 постанови Кабінету Міністрів України N 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якими визначено розмір підвищення до пенсії та дата набрання постановою чинності, визнано незаконними постановою Окружного адміністративного суду  м. Києва від 15.06.2009 року №2/385, яка набрала чинності 16 грудня 2010 року згідно з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2010 року №2/385.

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України –у разі невідповідності нормативно –правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт вищої юридичної сили.

Отже суд приходить до висновку, що правових підстав для невиконання статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на цей час відповідач не має.

За положеннями чинного законодавства України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року № 1058 –ІV, іншого нормативно –правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти позову, не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки особливий статус «дітей війни»та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно –правовими актами (частина 2 статті 3 Закону № 2195 ).

Відповідно до статей 22, 64 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Так, Законом України «Про соціальний захист дітей війни»реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни»реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2002 року за № 121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади –Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Кечко проти України»зазначив: «… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними».

Відповідно до частини 7 статті 9 КАС України у поєднанні зі статтями 180, 181 СК України, за якими захист порушеного права дитини війни з дня звернення до суду до дня припинення такого права має здійснюватись аналогічно випадкам протиправної бездіяльності батьків у ненаданні законного утримання дитині, що відповідає змісту частини 3 статті 162 КАС України про право суду визначити спосіб гарантованого захисту прав людини і громадянина від порушень зі сторони суб’єкта владних повноважень та повністю узгоджується із приписами статті 13 Конвенції щодо прав кожного на ефективний засіб юридичного захисту та практикою Європейського Суду з прав людини щодо необхідності завдяки такому засобу запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допускати подальшого існування таких умов.

Так як дітям війни Законом передбачено довічну щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка обмежена або скасована бути не може і є майном в розумінні частини 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як право домагання, а відповідачем вона у межах шестимісячного строку виплачувалась та виплачується не у повному розмірі замість 30% мінімальної пенсії за віком, в тому числі через чинність Постанови Уряду, наміру виконувати Закон відповідач не має, тому суд вважає, що вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки обраний ним спосіб є неефективним –обирає свій з метою повного та гарантованого захисту його прав. Отже суд приходить до висновку, що вимоги позивача про нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної допомоги як дитині війни у розмірі, передбаченому Законом від 18.11.2004 року в подальшому –підлягають задоволенню виходячи з того, що Законом № 2195 передбачена довічна щомісячна надбавка до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, яка обмежена та скасована бути не може. Оскільки, відповідачем щомісячна державна соціальна допомога дітям війни як виплачувалась так і виплачується у неповному обсязі, тому задля захисту конвенційного і законного права позивача на мирне володіння своїм майном, –суд зобов’язує відповідача нарахувати, перерахувати та виплатити пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком починаючи з дня звернення до суду і по день припинення його права на отримання такої надбавки.

Виходячи з положень Конституції України та наведених нормативно –правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед позивачем. Також, у порушення частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь –яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком. Відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови у задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

Згідно п. 1, п. 2 частини 1 статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

Таким чином суд вважає, що порушене право позивача на отримання допомоги до пенсії у розмірі, передбаченому законом, може бути поновлено шляхом визнання протиправною бездіяльності управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим та зобов’язання відповідача виконати певні дії, а саме, провести нарахування та відповідні виплати з 01.09.2010 року по день припинення такого права без зазначення конкретної суми, оскільки суд не є органом уповноваженим провадити розрахунок суми заборгованості з виплат підвищення пенсії як дитині війни. Судові витрати у справі підлягають розподілу, відповідно до частини 3 статті 94 КАС України.

На підставі статей 1, 3, 17, 43, 46, 48, 53, 55, 64, 85, пункту 19 частини 1 статті 92 Конституції України, статей 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, Рішення Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України», керуючись статтями 7 –12, 69 –71, 94, 122, 158 –160, 162, 183 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

п о с т а н о в и в:

позов ОСОБА_1, –задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим щодо несвоєчасного перерахунку та невиплати в повному обсязі щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Кіровському районі АР Крим здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги ОСОБА_1, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, з розрахунку встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 01 квітня 2011 року по день припинення такого права, за виключенням виплаченого підвищення за вказаний період.

У задоволенні решти позовних вимог позивача, –відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1,  01 грн.70 коп.

Постанову може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її проголошення до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Кіровській районний суд АР Крим. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Г о л о в у ю ч и й