Справа № 22- 8719 Головуючий в 1 інстанції- Владимирська І.М.
Категорія-21 Доповідач- Бабенко П.М.
УХВАЛА Іменем України
12 вересня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого- судді Зубової Л.М.,
суддів- Бабенка П.М. ,Шамрило Л.Г.
при секретарі - Баклановій Ю.В.
за участю позивача ОСОБА_1 представника відповідача Осадчій Е.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Селидове Донецької області на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 25 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Селидове Донецької області про відшкодування моральної шкоди ,
ВСТАНОВИВ:
В травні 2006 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача про стягнення на відшкодування моральної шкоди 40 000 грн. посилаючись на те,що працюючи в шахті Гірник Селидівської ДЛШ він отримав каліцтво, в тратив 45% професійної працездатності, чим йому спричинена моральна шкода.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 25 липня 2006 року частково задоволені вказані позовні вимоги ОСОБА_1 стягнуто на його користь на відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності 20 000 грн., в решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позову ,посилаючись на те, що це рішення ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, що рішення суду першої інстанції суперечить діючому законодавству, суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Суд не врахував, що відповідно до п.27 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст..ст.21,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Також суд не врахував , що моральна шкода позивачеві може бути відшкодована лише на підставі висновку МСЕК, що відповідач не надав судові доказів про заподіяння йому моральної шкоди, судом не встановлено які саме негативні наслідки спричинили позивачеві моральну шкоду , суд не навів мотиви, за якими він частково задовольнив позов, не врахував ,що позивачеві сплачені передбачені законом суми на відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю позивача. Крім того, суд не врахував, що у відповідності до ст..237-1 КЗпП України моральну шкоду повинен відшкодувати власник підприємства ,де отримав позивач каліцтво.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала.
Позивач просив апеляцію відхилити, а рішення суду залишити без змін зазначивши, що вказане рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону.
Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи , перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає ,що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення та ухвали суду слід залишити без змін з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював в підземних умовах на шахті Гірник Селидівської ДЛШ , де в результаті нещасного випадку на виробництві ,який стався 08.05.01 року, він отримав каліцтво у вигляді травми правого ока.
За висновком МСЕК від 12.09.2001 року позивачеві встановлено вперше 45% втрати професійної працездатності ,при повторному огляді у МСЕК 22.09.04 року позивачеві встановлено такий же розмір втрати професійної працездатності безстроково та його визнано інвалідом 3 групи.
З матеріалів справи убачається, що позивачеві заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому ,що він переніс і зносить фізичні та душевні страждання через втрату здоров'я. Він не може виконувати роботу, яку виконував до каліцтва, проблеми зі станом здоров'я призвели його до моральних та психічних переживань, порушені його сімейно-побутові умови та нормальні життєві зв'язки., що призвело до порушення його звичного укладу життя та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з встановлених обстави справи та вимог ст.ст.1,21,28,34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодовувати застрахованим особам моральну шкоду, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва..
Відповідно до ст..23 ЦК України, п.3,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди ,якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Встановлені судом обставини про втрату професійної працездатності позивача та спричинення йому моральної шкоди підтверджені як письмовими доказами (даними трудової книжки, актом розслідування нещасного випадку на виробництві, висновками Донецької ОКБП та МСЕК,виписками з лікарняних карток), так і поясненнями сторін.
За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав доведеним факт заподіяння потерпілому моральної шкоди.
Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, наявність інвалідності, ступеню втрати працездатності й з дотриманням вимог ч.З ст.34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначив таке відшкодування в сумі 20 000 грн.
При встановленні зазначених фактів і постановленні рішення судом не було порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права.Суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку та правильно дійшов до висновку про підставність вимог позивача,та щодо розміру відшкодування.
Доводи представника відповідача про те ,що оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію ст..ст.21,34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому судові слід було відмовити в задоволенні позову , не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини і право позивача на відшкодування виникли до набрання чинності вказаним законом і цей закон зворотної сили не має.
Крім того, до Закону, який передбачає право потерпілого на відшкодування моральної шкоди, не внесено відповідні зміни і не скасована відповідальність відповідача перед позивачем в частині відшкодування моральної шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції,оскільки вони не грунтуються на законі.
Виходячи з вказаного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляції та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.ЗОЗ, п.1 ч.1 ст.307 , ч.І ст.308.-313-315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛ ИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Селидове Донецької області відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 25 липня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання нею законної сили.