Дата документу 25.01.2012

№ 2-3748/11

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2011 року                                                                 Ленінський районний суд міста Вінниці

в складі: головуючого судді Федчишен С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.

В позовній заяві зазначено, що 31 березня 2011 року між ОСОБА_1, що діяла на підставі паспорту серія НОМЕР_1, виданого Літинським РВ УМВС України у  Вінницькій   області, 24 лютого 1998 року, в особі довіреної особи ОСОБА_3, Довіреність від 31 травня 2010 року, зареєстровано в реєстрі за  № 2340 приватним нотаріусом  Вінницького нотаріального округу ОСОБА_5, з однієї сторони, та приватним підприємцем  ОСОБА_4, що діє на підставі паспорту серії НОМЕР_2 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 13 лютого 2002 року та (свідоцтва про державну реєстрацію № 746318 від 07 жовтня 1999 року номер реєстрації  21740170000005841 з   другої   сторони,   уклали   договір   оренди нежитлового приміщення, загальною площею 53,4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Вважаючи даний договір укладеним з порушенням законодавства та її інтересів, ОСОБА_1 звернулась до суду з позов про визнання його недійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.  

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнали, та просили відмовити у його задоволенні з підстав, наведених у письмових запереченнях.                

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази,  суд приходить до наступного висновку.   

          Предметом спору по вказаній цивільній справі є договір оренди нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, який був укладений 31 березня 2011 року між ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

          У позовній заяві позивач зазначає, що зазначений договір був укладений ОСОБА_3 заднім числом уже після скасування довіреності від 31.05.2010 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 вчиняти від її імені дії, зокрема пов’язані з укладенням договорів оренди належних їй приміщень. Крім того, ОСОБА_1 наполягає на тому, що оспорюваний нею правочин був укладений в результаті зловмисної домовленості її представника ОСОБА_3 зі ОСОБА_4, тому, на її думку, має бути визнаний недійсним на підставі ст. 232 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України , правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, визнається судом недійсним.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного України N 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»передбачено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

   Як вбачається з матеріалів справи, станом на 31 березня 2011 року довіреність, яка була видана ОСОБА_1 ОСОБА_3 була чинною, тому на думку суду договір був підписаний особою, яка була уповноважена на вчинення таких дій. І жодного порушення цивільного законодавства, яким регулюються правовідношення щодо представництва при укладені договору від 31.03.2011 року з боку ОСОБА_3 допущено не було.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії договорів оренди цього ж приміщення, які укладались особисто ОСОБА_1 з іншими суб’єктами господарювання. Так, з договору оренди цього ж приміщення, який був укладений між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_9 01 вересня 2009 року вбачається, що орендна плата на місяць встановлюються у розмірі 250 гривень, тобто 3000 гривень на рік. З договору оренди цього ж приміщення від 09.11.2009 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_10 вбачається, що орендна плата встановлена була у розмірі 500 гривень на місяць, або ж 6000 гривень на рік.

Згідно договору оренди приміщення, загальною площею 53,4 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, який був укладений 31 березня 2011 року між ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачається, що орендна плата на місяць встановлюються у розмірі 100 гривень за квадратний метр на рік, що становить 5340 гривень на рік. Таким чином, умови даного договору в частині розміру орендної плати не погіршили становище позивача, а відтак в матеріалах справи не міститься жодних доказів, які вказували б на наявність умислу зі сторони ОСОБА_3 на вчинення правочину всупереч інтересам ОСОБА_1 чи який свідчив би про зловмисну домовленість ОСОБА_4 з ОСОБА_3, а також виникнення для ОСОБА_1 несприятливих наслідків внаслідок укладення такого договору.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона забовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем в супереч вимогам ст.. 60 ЦПК України не надано суду доказів, які б підтверджували обставини викладені в позовній заяві, суд вважає, що позов не обґрунтований та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 60, 203, 215, 232, 237 України, ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: /підпис/

Копія вірна:

Суддя:

Секретар: