Справа № 22Ц-3893/11

Провадження № 22-ц/290/91/12Головуючий в суді першої інстанції:ЧЕРНЮК І.В.

Категорія: 53  Доповідач: Стадник І. М.

                  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          РІШЕННЯ

                                     Іменем  України

17 січня 2012 року                                                                                місто Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,

при секретарі Зозулі Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 25 листопада 2011 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТБАГЕТ–УКРАЇНА»про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

встановила:

ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ТОВ «АРТБАГЕТ-УКРАЇНА»про стягнення заборгованої заробітної плати, компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Ухвалою Староміського райсуду від 15 вересня 2011 року у відкритті провадження в цивільній справі було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 17 жовтня 2011 року вищевказану ухвалу було скасовано щодо відмови у відкритті провадження за вимогами про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, а матеріали позовної заяви в цій частині передано на новий розгляд в цей же суд для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Ухвалою Староміського райсуду від 27 жовтня 2011 року відкрито провадження в даній справі.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалася на те, що вона працювала головним бухгалтером в ТОВ «АРТБАГЕТ-УКРАЇНА»з 14 вересня 2010 року і була звільнена 15 лютого 2011 року. При звільненні відповідач не здійснив своєчасний і повний розрахунок з нею - не нарахував і не виплатив компенсацію за невикористану відпустку.

Просила визнати зазначені дії відповідача ТОВ «АРТБАГЕТ-УКРАЇНА»такими, що порушують її право на оплату праці, стягнути з відповідача на її користь компенсацію за всі дні невикористаної відпустки в сумі 1304,10 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який становить 128 робочих днів і складає суму 23557,12 грн., а також 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

21 листопада 2011 року представником позивача збільшено позовні вимоги в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Згідно з розрахунком позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 35887,80 грн., які вона просить стягнути з відповідача.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 25 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав і просив задовольнити. Представник відповідача, повідомленого в установленому порядку про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не з’явився.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції –скасувати і постановити нове рішення з наступних підстав.

Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з відповідною вимогою.

При цьому суд не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 на ч. 2 ст. 233 КЗпП України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Положення вищевказаної статті на думку суду першої інстанції стосується заробітної плати, а не компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Такий висновок суду є помилковим, зробленим без урахування всіх обставин справи, характеру спору і правовідносин, що виникли між сторонами та через неправильне застосування матеріального закону.

Судом встановлено, що 14 вересня 2010 року ОСОБА_2 прийнята на роботу в ТОВ «АРТБАГЕТ-УКРАЇНА»на посаду головного бухгалтера, що підтверджується записом в трудовій книжці.

15 лютого 2011 року позивачка звільнена з роботи за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України, що підтверджується наказом №1-к та записом в трудовій книжці.

ОСОБА_2 в день видання наказу про звільнення, а саме 14 лютого 2011 року була відсутня на робочому місці, що підтверджується відповідним актом.

Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Розрахунок проведено 11 березня 2011 року, що підтверджено прибутковим касовим ордером №2 від 11.03.2011 року, видатковим касовим ордером від 11.03.2011 року, корінцем чеку та платіжним дорученням від 15.03.2011 року. Грошові кошти, що належали позивачці, депоновані у зв’язку з її неявкою для отримання заробітної плати, а відомість на виплату грошей закрита з відміткою «депоновано».

Зазначені фактичні обставини крім матеріалів справи підтверджені також рішенням Староміського районного суду від 16 червня 2011 року, яке набуло законної сили, і відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Разом з тим, під час здійснення розрахунку ТОВ «АРТБАГЕТ-УКРАЇНА»виплатило ОСОБА_2 тільки заробітну плату в сумі 7929,79 грн., тобто заробітну плату за фактично відпрацьований час з вересня 2010 року по лютий 2011 року.

Між сторонами виник конфлікт з приводу нарахування позивачу компенсації за невикористані нею дні щорічної відпустки. Представник відповідача Паламарчук О.В. в судовому засіданні районного суду пояснив, що нарахування компенсації за невикористану щорічну відпустку не проводилося у зв’язку з тим, що ОСОБА_2 не зверталася до підприємства з такою вимогою, а тому в підприємства не було можливості узгодити суму виплати у досудовому порядку.

Згідно з ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Статтею 3 Закону України «Про відпустки»встановлено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Отже відповідні положення законодавства про працю зобов’язують власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган у разі звільнення працівника нарахувати і виплатити йому компенсацію за невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Лише за бажанням працівника, тобто за умови подання працівником заяви про це, йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням.

Таким чином, право позивачки на отримання компенсації за невикористані дні щорічної відпустки було порушене.

Визначаючи чи підлягає відповідне право захисту, зокрема чи не було позивачкою пропущено строк на звернення до суду з відповідним позовом, колегія суддів виходить з наступного.

Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів встановлені ст. 233 КЗпП України. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Закон України від 24 березня 1995 року «Про оплату праці»визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата –це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структуру заробітної плати (ст. 2 Закону) складають основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Зокрема, додаткова заробітна плата –це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки як компенсаційна виплата, що передбачена чинним законодавством, складає додаткову заробітну плату, що входить до структури заробітної плати, а спори щодо її нарахування і виплати є спорами щодо оплати праці.

Так, в п. 23 Постанови №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»Пленум Верховного Суду України роз’яснив: розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Тому в разі порушення права на виплату грошової компенсації за невикористану відпустку працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення зазначеної компенсації як невід’ємної складової частини заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу.

Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає.

Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу суд застосовує механізм нарахування оплати за дні відпустки, закладений у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про відпустки»щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Позивач відпрацювала п’ять місяців (151 робочий день), а тому мала право на компенсацію невикористаних десяти днів щорічної відпустки (151/365*24).

Пунктами 2, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Нарахування виплати компенсації за невикористану відпустку, тривалість якої розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням компенсації 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Виходячи з того, що за період з 1 жовтня 2010 року по 31 січня 2011 року сумарний заробіток позивача становив 15460 грн., а кількість календарних днів у відповідному періоді (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством –1 і 7 січня) складає 120 днів, середньоденний її заробіток дорівнює 128,83 грн. (15460/120), а розмір компенсації за невикористані 10 днів відпустки –1288,30 грн. (128,83*10).

Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до задоволення частково.

Так, згідно з ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За матеріалами справи між сторонами виник спір про повноту і своєчасність здійснення розрахунку при звільненні. При цьому позивачем заявлялися вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 7929,79 грн. (в задоволенні зазначених вимог відмовлено рішенням Староміського райсуду м. Вінниці від 16 червня 2011 року), стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, розмір якої встановлено судом як 1288,30 грн., та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Загальний розмір виплат - 9218,09 грн. (7929,79 грн. + 1288,30 грн.). Таким чином, розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки становить 14 відсотків від загальної суми нарахованої заробітної плати, що належала до виплати позивачці (1288,30 грн. / 9218,09 грн. *100%).

Оскільки йдеться про неповний розрахунок відповідача по заробітній платі з позивачем, колегія суддів вважає за необхідне стягнути частину середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні пропорційну частці грошової компенсації за невикористані дні відпустки в загальній сумі заборгованості. Згідно з уточненими позовними вимогами в суді першої інстанції, до відшкодування підлягає середній заробіток за 195 днів (з 15.02.2011 року по 21.11.2011 року). Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні складає 3517,05 грн. ((128,83 грн./день *195 днів)*14/100).

Порушенням відповідачем конституційних прав ОСОБА_2 на винагороду за працю і відпочинок, останній заподіяно і моральну шкоду, компенсацію за яку відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, колегія суддів виходячи з вимог розумності і справедливості, визначає як 1000 грн.

Вимоги позивача понад вищевказані суми до задоволення не підлягають.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене вище, на підставі ст. 83, 116-117, 233, 237-1 КЗпП України, ст. 1-2 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», керуючись ст. 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 25 листопада 2011 року скасувати та постановити нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТБАГЕТ-УКРАЇНА»на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 1288 грн. 30 коп., а також середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні вимушеного прогулу в розмірі 3517 грн. 05 коп., а також 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:                    (підпис)     Стадник І.М.

Судді:                                 (підпис)

                                                 (підпис)Іващук В.А.

Колос С.С.

З оригіналом вірно: