КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
07.07.06 р. № 12/347-14/421
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий Рибченко А.О.
Судді
Федоров М. О.
Ткаченко Б.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Об’єднання Дніпроенергобудпром»на рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2005 р.
у справі № 12/347-14/421 (суддя Іваницький О.Т.)
за позовом Закритого акціонерного товариства «Об’єднання Дніпроенергобудпром», м. Світловодськ, Кіровоградська область
до Відкритого акціонерного товариства «Кременчуцький річковий порт», м. Кременчук
про стягнення 260 100,00 грн., -
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Полтавської області звернулось ЗАТ «Об’єднання Дніпроенергобудпром»з позовом до ВАТ «Кременчуцький річковий порт»про стягнення збитків в сумі 260 100 грн., завданих в результаті спричиненої шкоди при перевезенні вантажів згідно договору перевезення вантажів № 113 від 15.07.2003 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 01.02.2005 р. у справі № 12/347 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.03.2005 р. рішення господарського суду Полтавської області від 01.02.2005 р. залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2005 р. рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції скасовані, справу передано до господарського суду Полтавської області на новий розгляд в іншому складі суддів.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.12.2005 р. у справі № 12/347-14/421 в позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач у справі –ЗАТ «Об’єднання Дніпроенергобудпром»звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 412 від 15.05.2006 р., в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2005 р. у справі № 12/347-14/421 скасувати повністю та постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 258 100 грн. завданої шкоди та судові витрати у справі. Скаржник вважає, що дане рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи.
29.06.2006 р. (вх. № 2-05/9427) від відповідача - ВАТ «Кременчуцький річковий порт»до апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу № 329 від 26.06.2006 р., в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін з підстав, викладених у відзиві.
Згідно розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.07.2006 р., розгляд справи здійснюється в складі колегії суддів: головуючого судді Рибченка А.О., суддів –Федорова М.О., Ткаченка Б.О.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства України, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ЗАТ «Об’єднання Дніпроенергобудпром»не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
15.07.2003 р. між ЗАТ «Об’єднання Дніпроенергобудпром»та ВАТ «Кременчуцький річковий порт»був укладений договір № 113 на перевезення вантажів (далі в тексті –Договір) (том. І, а.с. 6-8).
Згідно з умовами цього договору відповідач (перевізник) зобов’язався забезпечити в період навігації 2003 року перевезення водним транспортом щебеню та залізобетонних виробів від причалу Власівка до причалу Казаровичі.
19.11.2003 року та 20.11.2003 року, згідно накладних б/н було навантажено: на баржу Р-791 - 262 одиниці залізобетонних виробів масою 700 тонн, на баржу Р-764 - 258 одиниць залізобетонних виробів масою 700 тонн.
Як стверджує позивач, під час транспортування біля причалу Казаровичі відбулося часткове затоплення барж, в результаті якого частина продукції була пошкоджена, а решта затонула.
Позивач, посилаючись на статті 925 та 1166 ЦК України, просить стягнути з відповідача суму завданої шкоди –260 100 грн. у вигляді вартості пошкоджених та втрачених залізобетонних виробів.
Як свідчать матеріали справи, сторони 15.07.2003 року уклали договір на перевезення вантажів із терміном дії до 10.11.2003 року. Позивач передав вантаж для перевезення після закінчення строку дії договору, а саме, 19 та 20 листопада 2003 року, тобто зазначені в позові перевезення відбувалися поза дією договору.
Згідно з пунктом 6.1 договору № 113 від 15.07.2003 р. він закінчив свою дію 10.11.2003 року, сторони доказів про пролонгацію цього договору суду не надали.
Відповідно до п. 2.4 Договору для оформлення відвантаження повинен був складатися акт відвантаження (з обов’язковим наданням одного екземпляру перевізнику), накладна внутрішнього водного сполучення та подорожня відомість, але цих документів позивач суду не надав.
Позивач в якості доказів надав копії накладних без номерів від 19.11.2003 року та від 20.11.2003 року, з яких не вбачається, хто прийняв вантаж від відправника, оскільки на обох накладних стоїть підпис, без зазначення прізвища, посади, підприємства-перевізника, також відсутня печатка перевізника та не зазначено спосіб визначення маси вантажу, а тільки вказана кількість місць та тоннаж. В даних накладних вбачаються розбіжності по кількості найменувань одиниць вантажу, а саме: в накладній від 19.11.2003 р. вказано 8 найменувань одиниць вантажу, від 20.11.2003 року - 11 найменувань. В розрахунку вимог та в актах, на які позивач посилається в позові, останній перераховує близько 40 видів (найменувань) відвантаженої продукції.
В зв’язку з цим, дані накладні правильно визнано судом першої інстанції неналежними доказами.
Позивачем в підтвердження своїх вимог також надано акт від 13.07.2004 р., який не підписаний перевізником та переліки найменувань вантажу від 19.11.2003 р. (Р-791) та від 20.11.2003 р. (Р-764) і розрахунок збитків (том І, а.с. 15-19, 22). Але в цих документах відсутні дані про те, яким підприємством прийнято, хто саме прийняв (посада, прізвище, підпис, печатка підприємства).
Крім того, завантаження вантажу проводилось без участі представника відповідача, про що свідчить відсутність відмітки у накладній, а проводилось силами і за рахунок позивача, без попереднього попередження про час і наявні несамохідні баржі. Неналежна сепарація є скритим недоліком, який неможливо визначити без присутності при завантаженні.
Відповідно до Наказу ВАТ «Кременчуцький річковий порт»№ 145 від 20.06.2003 р. «Про надання права підпису капітанам» капітанам теплоходів приписки ВАТ «Кременчуцький річковий порт»надано право підпису на вантажних перевізних документах.
Тобто, оформлення пред’явлення вантажу для перевезення відбулося неналежним чином, що позбавляє можливості встановити, яка продукція (асортимент та кількість) насправді були пред’явлені для перевезення.
Позивач в підтвердження факту понесення збитків, посилається на акти від 30.11.2003 р. та від 04.12.2003 р., в яких зафіксована кількість отриманих після перевезення виробів. Акти зі сторони відповідача підписані капітаном рудовоза Волошиним М.Н., повноваження якого нічим не підтверджені.
Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено, що оформлення та пред’явлення вантажу для перевезення позивач здійснив з порушенням правил перевезення вантажів.
Баржі Р-764 та Р-791 слідували у порт Казаровичі. Згідно з графіком виконаного руху та обробки флоту по порту Кременчук за 28-29.11.2003 р. у порту Казаровичі знаходились на вигрузці баржі, в зв’язку з чим вигрузка барж Р-764 та Р-791 не змогла бути проведена своєчасно.
Також у єдиному вахтенному журналі № 17 у записах від 28.11.2003 р., 29.11.2003 р. зафіксовано, що в Казаровичах баржа з вантажем стояла в черзі на вигрузку, а в зв’язку з посиленням вітру відійшла від причалу та стала на якір.
Крім того, у журналі зазначено, що баржа Р-764 знаходиться нижче рівня постановки на якір, у неї зміщений вантаж. На баржі Р-791 було виявлено зміщення вантажу і затоплення верхніх його ярусів у воду.
В актах загальної форми від 28.11.2003 р. та від 29.11.2003 р. зазначено, що пошкодження та втрата виробів сталася внаслідок складних метеопогодних умов. Про їх наявність зазначено також у єдиному вахтовому журналі № 17, у рапортах, пояснюючих записках працівників відповідача та підтверджується даними Центральної геофізичної обсерваторії та Світловодської гідрометеорологічної обсерваторії.
Проте, у акті внутрішнього розслідування відповідача від 30.11.2003 р. вказано, що зміщення та зсув вантажу відбулися не лише внаслідок складних погодних умов в даній місцевості, а також в зв’язку з порушенням позивачем правил відвантаження продукції, яке відобразилось у неправильній сепарації залізобетонних виробів.
З листа відповідача № 620 від 04.11.2004 р., направленого на адресу позивача, вбачається, що відповідач при піднятті залізобетонних виробів, що потрапили до води, забезпечив роботу плавкрану, теплохода та двох несамохідних суден, а також замовив та оплатив послуги водолазної служби. Тобто відповідач приймав безпосередню участь у роботі по зменшенню збитків, завданих позивачу аварією.
Згідно п. 1 протоколу намірів від 09.12.2003 р. сторони домовились, що з початку навігації 2004 р. останні проводять взаємоузгоджені дії по підйому з води залізобетонних виробів позивача, які через несприятливі погодні умови та інші форс-мажорні обставини потрапили до води при частковому саморозвантажуванні несамохідних плавзасобів біля причалу Казаровичі.
Згідно п. 4 протоколу, дії сторін будуть вчинятися сторонами за власний кошт без проведення будь-яких взаєморозрахунків, відшкодувань та пред’явлень претензій і позовів з цього приводу.
Таким чином, сторони разом приймали участь у зменшенні завданих позивачу несприятливими погодними умовами збитків і вина відповідача у заподіянні позивачу таких збитків останнім не доведена.
Не представляється можливим суду також встановити, яка кількість продукції була пошкоджена та затоплена і потрапила на дно, не можливо також встановити, яка кількість вантажу була передана позивачем відповідачу для перевезення.
Оскільки цивільно-правові відносини виникли між сторонами в 2003 році, то суд при прийнятті рішення керувався вимогами ст. ст.151, 161-162, 203-204, 216 ЦК УРСР, який діяв в спірний період.
Враховуючи те, що з 01.01.2004 р. набрали чинності Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, суд також керувався пунктами 4, 9-10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. ст. 598-599, 610-612, 624 Цивільного кодексу України, пунктами 4 - 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України та ст. ст. 216-220, 224-226, 229-234 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 5-6 статті 306 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
Статут внутрішнього водного транспорту Союзу РСР, затверджений Постановою РМ СРСР від 15.10.1955 р. № 1801, і відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»чинний на території України до цього часу.
Згідно ч. 2 ст. 307 ГК України укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
П. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР визначено, що вантажовідправник зобов’язаний одночасно з пред’явленням вантажу надати пароплавству накладну. Накладна підписується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху слідування і видається вантажоотримувачу в пункті призначення разом з вантажем.
На підставі накладної порт або пристань відправлення складають дорожню відомість, яка також слідує разом з вантажем і після видачі вантажу у пункті призначення залишається у пароплавства.
У посвідчення прийому вантажу до перевезення вантажовідправнику видається квитанція. Дата приймання вантажу до перевезення, посвідчується штемпелем причалу відправлення на накладній, квитанції і дорожній відомості.
Фактично жоден з передбачених законодавством документів вантажовідправником не оформлювався.
Накладна надана позивачем до суду не може бути належним доказом прийняття вантажу до перевезення, так як оформлення даної накладної не відповідає вимогам Статуту та Правил заповнення накладної, внаслідок чого не можливо визначити ознаки, склад та якісні показники вантажу.
Надана суду накладна не містить відомостей, якою організацією прийнято вантаж до перевезення, відомостей щодо стану вантажу, не містить календарного штампу дати прийняття вантажу до перевезення, на другому аркуші накладної відсутні відмітки пункту відправлення та пункту призначення.
Позивач повністю підтвердив балансову належність пристані, де проводилось завантаження, факт самостійного без участі представника перевізника завантаження вантажу. Крім того, це підтверджується відсутністю відповідної відмітки у накладній. Тому саме він, як особа відповідно до Статуту, яка відповідає за оформлення документів, передачу їх перевізнику, винна в порушенні умов перевезення вантажів, визначених Статутом.
Пунктом 214 Статуту передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності пароплавства, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів при перевезенні по внутрішнім водним шляхам, посвідчується комерційними актами або актами загальної форми, що складаються пароплавством.
Згідно п. 215 Статуту, для посвідчення факту пошкодження вантажу складається комерційний акт.
Відповідно до п. 219 Статуту право на пред’явлення до пароплавства претензій та позовів в разі часткової втрати чи пошкодження вантажу має вантажоодержувач за умови надання накладної та комерційного акту, виданого йому пароплавством.
Комерційний акт позивачем суду не наданий.
Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно п. 65 Статуту вантаж, навантаження якого проводиться з складу порту чи пристані, зважується останнім. Вага вантажу, відправляємого з причалів, складів і вантажних пунктів незагального користування, а також загального користування, але таких, які не знаходяться у веденні пароплавства, визначається вантажовідправником. Визначення ваги вантажу розрахунковим шляхом - по обміру або умовно у всіх випадках проводиться вантажовідправником. Про такий спосіб визначення ваги вантажовідправник зобов’язаний вказати у накладній, чого, позивачем зроблено не було.
Також, крім невиконання вимог Статуту, позивачем не виконані вимоги Інструкцій Про порядок приймання продукції виробнично-технічного призначення товарів народного споживання по якості (П-7) та кількості (П-6), в тому числі у частині приймання вантажу від транспортного органу (п. 3, п. 4, п. 6. п. 16 Інструкції П-7 ; п. 4, п. 5, п. 16 Інструкції П-6).
Відповідно до п. 192 Статуту перевізник не відповідає за втрату, зменшення ваги, порчу або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо втрата, зменшення ваги, порча або пошкодження трапилися внаслідок:
а) обставин, пов’язаних з завантаженням і розвантаженням, якщо завантаження проводилось засобами вантажовідправника або вантажоотримувача.
Дана норма повністю кореспондує з п.1 ст. 314 ГК України, ст. 924 ЦК України, відповідно до яких перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Відповідно до ст. 358 ЦК УРСР (ред. 1963 року) та ст. 909 ЦК України за договором перевезення одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.
Частина 3 статті 909 ЦК України встановлює, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Згідно з частиною 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення чи неналежного виконання зобов’язань, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в даному випадку відшкодування збитків.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.
Відповідачем у відповідності до вимог статті 614 ЦК України, статей 32-33 ГПК України надані належні докази про відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Документи, які надані суду позивачем, а саме, договір, накладні та інші докази, не приймаються судом як належні докази прийняття вантажу до перевезення, оскільки вони складені з численними порушеннями вимог законодавчих актів, які регулюють їх складання.
Недотримання позивачем вимог до завантаження (сепарації) товару та наявність складних метеопогодних умов підтверджується матеріалами справи, в тому числі протоколом намірів, довідками гідрометслужб, актами загальної форми, як того вимагає п. 215 Статуту.
З огляду на вище викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарський суд Полтавської області повно з’ясував обставини справи та прийняв обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2005 р. у справі № 12/347-14/421 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Об’єднання Дніпроенергобудпром» - без задоволення.
2. Матеріали справи № 12/347-14/421 повернути до господарського суду Полтавської області.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді
Федоров М. О.
Ткаченко Б.О.