Справа № 2-3487/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          17.01.2012 року                                                                                          м. Ужгород

                          Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі головуючого судді - Леміш О.М

при секретарі - Химинець О.Я

з участю представника прокуратури м. Ужгород  –Гребеник І.А

представника відповідача –ОСОБА_4

відповідача –ОСОБА_8

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за позовом  Прокурора  міста Ужгород  Старшого радника юстиції  Штефанюк І.М  в інтересах ОСОБА_5 до  ОСОБА_6  та  ОСОБА_8 про  визнання недійсною та скасування довіреності  та договору купівлі –продажу, -

Встановив:

      Позивач звернувся до суду в інтересах ОСОБА_5 з позовом до   ОСОБА_6  та  ОСОБА_8 про  визнання недійсною та скасування довіреності  та договору купівлі –продажу .

     Свій позов мотивує тим, що  Прокуратурою міста Ужгорода при проведенні в порядку ст. ст. 8, 20 Закону України «Про прокуратуру»перевірки заяви гр. ОСОБА_7, щодо законності відчуження квартири , виявлено ряд порушеннь, пов”язаних з незаконним оформленням довіреності , а тому позивач просить суд визнати не дійсною та скасувати довіреність від 10 листопада 2009 року та укладений на підставі такої договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 від 9 грудня 2009 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених упозові та просив суд  такий задовільнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши, що такий є не обгрунтованим та безпідставним. Довіреність, на підставі якої було  укладено договір купівлі  - продажу відповідає нормам чинного законодавства та засвідчена нотаріусом після встановлення правоздатності та дієздатності сторін.

Відповідач ОСОБА_8 в судовому засіданні позов не визнала та заперечила. Вказала, що нею при посвідченні довіреності та попереднього договору  жодних норм законодавства порушено не було , так як 10 листопада 2009 року коли були складені вищевказані документи ОСОБА_5 була присутня особисто, її особу було встановлено, а також встановлено її правоздатність  та дієздатність. Також ОСОБА_8 зазначила, що  ОСОБА_5   до моменту підписання довіреності та  попереднього договору  декілька разів було надано роз”яснення щодо її дій та запитано  чи розуміє вона  значення таких на що було надано однозначну відповідь. Однак , не зважаючи на  наведене , поведінка гр. ОСОБА_5 у неї  викликала підозру, а тому ОСОБА_8  примусила довірительку власноручно зробити напис на попередньому договорі  від 10.11.2009 року про укладення договору купівлі –продажу про те, що зміст договору нею прочитано, такий є вірним та їй зрозумілим, після чого такий було підписано, що свідчить також про усвідомлення нею дій при підписанні довіреності.

Заслухавши представника позивача, предстаника відповідача  та відповідача ОСОБА_8 ,  дослідивши матеріали справи  , всебічно та повно оцінивши докази та об’єктивно і безпосередньо дослідивши їх, суд приходить до наступних висновків.

Так, у судовому засіданні встановлено, що на підставі заяви подної 29.11.2010 року гр. ОСОБА_7 до Прокуратури м. Ужгород,  Прокуратурою в порядку ст. ст. 8, 20 Закону України «Про прокуратуру»було проведено перевірку щодо законності відчуження квартири в АДРЕСА_1.

В результаті проведеної перевірки прокуратурою міста Ужгород встановлено, що  відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно  , вищезазначена  квартира  ,  на праві приватної  сумісної власності належить  ОСОБА_10 та ОСОБА_5.

9 грудня 2009 року громадянин ОСОБА_10 від свого імені та від імені гр. ОСОБА_5 уклав договір купівлі - продажу квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

ОСОБА_10 діяв від імені своєї матері ОСОБА_5 на підставі довіреності виданої 10 листопада 2009 року, згідно якої мав право продавати вищевказану квартиру за ціною та на умовах на власний розсуд, підписувати та укладати попередні договори та договір купівлі-продажу.

Надання довіреності є вольовим актом, спрямованим на досягненні певного правового результату та завжди є дією фізичної особи.

Разом з тим, судом встановлено, що  виходячи з заяви ОСОБА_7 та пояснень ОСОБА_5 , остання не підписувала довіреність, якою уповноважувала ОСОБА_10 бути її представником у державних установах та вчиняти правочини.

Вищевказане підтверджується також тим, що відповідно до довідки від 01.12.2010 року №121   виданою Головним лікарем облпсихлікарні с.Вільшани  гр. ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1,  знаходиться на  стаціонарному  лікуванні  в зазначеній лікарні з 17.09.2010 року, з чого можна зробити висновок  про наявність можливості  гр. ОСОБА_5 в повній мірі не  усвідомлювати значення своїх дій та можливість керування ними, а тому  наведене  свідчить, що в даному випадку ні дія, а тим паче вольовий акт зі сторони гр. ОСОБА_5 не відбувся.

Крім того, згідно висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно- криміналістичного центру № 353 від 11.02.2011 року підпис, який слугував зображенню підпису від імені ОСОБА_5 в графі «Підпис»у довіреності серії ВМК № 906719 від 10.11.2009 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1707 виконаний не ОСОБА_5.

Керуючись ст. 319, ст. 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу належить власникові товару.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Виходячи з зазначеного вище, суд приходить до висновку, що вчинення правочннів (довіреності, а в подальшому підписання договору купівлі - продажу) спричинили тяжкі наслідки для гр. ОСОБА_5, а саме вона залишилась без житла, яке їй належало.

Що стосується тверджень відповідача ОСОБА_8 щодо усвідомлення ОСОБА_5 своїх дій в повній мірі, то суд ставиться до таких критично, оскільки відповідачкою зазначено, що хоча вона декілька разів і роз”яснила останній зміст підписуваних нею документів, її поведінка викликала в неї сумнів.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вищенаведене вказує на наявність підстав для  задоволення позову .

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218, ЦПК України, суд, -

РІШИВ:

Позов Прокурора  міста Ужгород  Старшого радника юстиції  Штефанюк І.М  в інтересах ОСОБА_5 до  ОСОБА_6 та  ОСОБА_8 про  визнання недійсною та скасування довіреності  та договору купівлі –продажу  - задоволити.

Визнати не дійсним та  скасувати  довіреність від 10 листопада 2009 року  посвідчену  приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу  - ОСОБА_8, яку зареєстровано в реєстрі за № 1707  та договір купівлі –продажу  квартири по АДРЕСА_1 від 09 грудня 2009 року посвідчений приватним нотаріусом  Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_9.

Стягнути  з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на користь держави судові витрати в розмірі по 107 грн. 30 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

З повним рішенням суду сторони можуть ознайомитись 23.01.2012 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду                                                                                    Леміш О.М.