КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2012                                                                                           № 40/364

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Новікова  М.М.

          Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибарук М.М.

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №389 від 07.10.2011р.;

відповідача:                     не з’явились;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна”

на рішення          Господарського суду міста Києва

від          17.11.2011р.

у справі          №40/364 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом                Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна”  

до             Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА”

 про           відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 19 028,74 грн.

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „ПЗУ Україна” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” (далі – відповідач) 19 028,74 грн., з яких: 17 989,77 грн. - страхове відшкодування в порядку регресу,  1 038,97 грн. – пеня.

Позовні вимоги мотивовані  тим, що згідно зі ст. ст. 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги, яке особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Оскільки відповідач відмовляється в добровільному порядку перерахувати позивачу грошові кошти за регресними вимогами, окрім вимог про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, нараховану на підставі п.37.2 ст. 37 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Відповідач визнав позов в частині вимог про стягнення 17 989,77 грн. виплаченого позивачем страхового відшкодування, однак заперечував проти вимог про стягнення пені, зазначаючи про відсутність правових підстав для нарахування на суму страхового відшкодування, яке підлягає стягненню в порядку регресу, штрафних санкцій у вигляді пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2011р. у справі №40/364 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача              17 989,77 грн. страхового відшкодування, 179,90 грн. витрат по сплаті державного мита та 223,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2011р. у справі №40/364 в частині позовних вимог, які стосуються стягнення пені і судових витрат, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. В частині щодо стягнення страхового відшкодування позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, внаслідок чого суд дійшов хибного висновку щодо неправомірності позовних вимог про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму страхової виплати в порядку регресу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.01.2012р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.

В судовому засіданні 23.01.2012р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2011р. у справі №40/364 в частині позовних вимог, які стосуються стягнення пені і судових витрат, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, а в іншій частині – залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник відповідача у судове засідання 23.11.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.    

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

25.10.2010р. між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником, було укладено договір серії №АМ 009594 добровільного страхування наземних транспортних засобів, за яким було застраховано автомобіль марки „Volvo XC 60” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1). Згідно з п.3.1 вказаного договору предметом останнього є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з: володінням, користуванням і розпорядженням визначеним цим договором, а саме особливими умовами страхування або додатками до них, транспортним засобом (або транспортними засобами) та додатковим обладнанням транспортного засобу (ДО), встановленим на ньому – страхування транспортного засобу (далі – АВТОКАСКО); відшкодування страхувальником (водієм) заподіяної ним шкоди життю, здоров’ю та/або майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу - страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту; життям, здоров’ям та/або працездатністю застрахованих осіб під час знаходження їх у забезпеченому транспортному засобі – страхування від нещасних випадків на транспорті (том справи – 1, аркуші справи – 8-20).

15.12.2010р. в м. Києві по вул. Хрещатик, 2 мало місце ДТП за участю автомобіля марки „Volvo XC 60” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки „Daewoo Lanos” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_3 (том справи – 1, аркуші справи – 27-29).

Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2011р. у справі №3-1255/11 ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш справи – 30).

Внаслідок ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки „Volvo XC 60” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів серії №АМ 009594 від 25.10.2010р. Відповідно до звіту №1332/10 від 30.12.2010р. про оцінку колісного транспортного засобу вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки „Volvo XC 60” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1), складає 19 160,64 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 31-34).

Позивач визнав ДТП, яка сталась 15.12.2010р., страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування у загальній сумі 17 989,77 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №396 від 14.01.2011р., №3159 від 24.03.2011р. (том справи – 1, аркуші                  справи – 52-53).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки транспортний засіб, яким керував винуватець ДТП, застрахований відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/6986669 (том справи – 1, аркуш справи – 99), позивач звернувся з вимогами про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.

Зважаючи на те, що за зверненням позивача відповідач в добровільному порядку не здійснив перерахування грошових коштів, окрім вимог про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, визнавши позовні вимоги обґрунтованими та доведеними лише в частині стягнення з відповідача 17 989,77 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. В стягненні з відповідача пені місцевий господарський суд відмовив, зазначивши про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу не є договірним зобов’язанням саме між позивачем та відповідачем, адже воно виникло внаслідок вимог закону (ст. ст. 11, 14, 1166, 1187, 1188, 1192 Цивільного кодексу України), а вимоги Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів” не передбачають відповідальність у вигляді нарахування стягнення пені за прострочення виплати страхового відшкодування в порядку регресу - зворотної вимоги до винної особи, як не передбачено це і умовами ст. 1187 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/6986669 відповідачем застрахований транспортний засіб, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_3 встановлена постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2011р. у справі №3-1255/11.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки „Daewoo Lanos” (державний реєстраційний номер НОМЕР_2) була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВЕ/6986669), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „Volvo XC 60” (державний реєстраційний номер НОМЕР_1) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВЕ/6986669), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів серії №АМ 009594 від 25.10.2010р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні висновки по застосуванню положень Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” містяться у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.11.2008р. у справі №11/406-07.  

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою №110342-11 від 25.05.2011р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 17 989,77 грн. (том справи – 1, аркуші справи – 34-35). Однак відповідач залишив вимогу позивача без належного реагування.

Відповідач у відзиві на позов визнав вимоги позивача в частині стягнення 17 989,77 грн. страхового відшкодування в порядку регресу (том справи – 1, аркуші справи – 96-97).  

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 17 989,77 грн.

Окрім суми виплаченого страхового відшкодування, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, нараховану на підставі пункту 37.2 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, згідно з яким за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Обґрунтовуючи названі вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не виплатив страхове відшкодування у місячний строк з дня отримання регресної вимоги позивача, як передбачено у п.37.1 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

За розрахунками позивача, відповідач повинен сплатити пеню у загальній сумі 1 038,97 грн. за 136 днів прострочення.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги в цій частині необґрунтованими, оскільки у відповідності до ст. 27 Закону України „Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Тобто, відповідно до вищевказаних правових норм до позивача, як страховика,  перейшло право вимоги лише в межах фактично понесених ним затрат (виплачена сума страхового відшкодування). Окрім того, положення п.37.2 ст. 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”, на які посилається позивач, регулюють відповідальність за невиконання зобов’язань, що виникли на підставі відповідного договору (правочину), тоді як регресні вимоги по суті є лише відшкодуванням безпосередніх затрат з виплати страхового відшкодування і в даному випадку виплата коштів в порядку регресу не забезпечується неустойкою (пенею), у зв’язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені відсутні і в задоволенні цієї частини вимог слід відмовити (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 18.05.2011р. у справі №20/150-10).

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв’язку з чим підстави для  задоволення апеляційної скарги  відсутні.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 75, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

  ПОСТАНОВИВ:

          1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „ПЗУ Україна” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2011р. у справі №40/364 – без змін.

2. Матеріали справи №40/364 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Новіков  М.М.

                                                                                          Мартюк А.І.