ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2011 року справа № 5020-1536/2011
За позовом приватного підприємства “Перлина плюс”
(вул. Виноградна, 19-6, с. Ізумрудне, Джанкойський район, АРК, 96116)
(вул. Леніна, 23-45, м. Севастополь, 99011)
приватного підприємства “Красомир”
(вул. Федорівська, 53 кв. 36, м. Севастополь, 99000)
про стягнення боргу за договором поставки, в розмірі 182 095,86 грн,
Суддя Кравченко В.Є.
за участю представника позивача – ОСОБА_1, довіреність б/н від 15.04.2011;
представник відповідача –не з’явився;
суть спору:
27.09.2011 приватне підприємство “Перлина плюс”, посилаючись на статті 526, 610,611, 625 ЦК України, статті 193, 217, 230 Господарського кодексу України та умови пунктів 2.3, 2.4, 7.2, 7.3 договору, звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до приватного підприємства “Красомир” про стягнення заборгованості за договором поставки, у загальному розмірі 182 095,86 грн., у тому числі: 40 826,26 грн –суми основного боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; 134 505,00 грн –пені за несвоєчасну оплату поставки; 5 526,60 грн –30 % річних від простроченої суми; 1 238,00 грн –3 % річних від простроченої суми.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28.09.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 17.10.2011.
Ухвалами суду від 17.10.2011 та від 09.11.2011 розгляд справи відкладався з підстав статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні 22.11.2011 підтримав предмет і підстави заявлених позовних вимог, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання 17.10.2011, 09.11.2011 та 22.11.2011 не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України, за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб, а саме: вул. Федорівська, 53 кв. 36, м. Севастополь, 99000, не скористався правом, передбаченим у статті 59 Господарського процесуального кодексу України, щодо надання відзиву на позовну заяву та документів, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони, серед іншого, мають право на участь в засіданнях господарського суду.
Частина третя вказаної статті зобов’язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дотримання принципу вирішення спору упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом втілено у статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” і статті 6 Європейської конвенції з прав людини та є обов’язковим для господарського суду при розгляді кожної справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням вищенаведених норм процесуального закону, на думку суду, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, справа підлягає розгляду у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами, що узгоджується зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідив матеріали справи, суд, -
ВСТАНОВИВ:
26.04.2010 між приватним підприємством “Красомир” (покупець) та приватним підприємством “Перлина-Плюс” (постачальник) був укладений договір поставки № 20, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник, відповідно до умов цього договору зобов’язався поставити, а покупець –прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у накладних (товарно-транспортних або товарних), що виписуються на кожну партію товару (а.с. 22-24).
Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс-листів постачальника та вказується в накладних на кожну партію товару і містить у собі податок на додану вартість. У разі встановлення нової ціни на товар, що відображається в нових прайс-листах, постачальник попереджує про такі зміни покупця протягом одного робочого дня шляхом надіслання нового прайс-листа по факсу або особисто на розсуд постачальника. Постачальник може встановлювати пільгову ціну на товар для покупця в залежності від обсягів товару, який замовляється покупцем, що відображається шляхом надання спеціального прайс-листа або укладення сторонами відповідної додаткової угоди.
Відповідно до пункту 2.2 договору оплата кожної партії товару здійснюється в безготівковій формі або шляхом внесення вартості отриманого від постачальника товару в касу постачальника. Всі розрахунки проводяться в національній грошовій одиниці України. Всі розрахунки покупець проводить за реквізитами в незалежності від того, що поставка може бути здійснена та накладна (товарно-транспортна) оформляється відповідною філією постачальника, зазначеної в пункті 3.3 договору, яка здійснила поставку товару.
Покупець зобов’язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість поставленої партії товару протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту поставки. В разі затримки оплати партії товару постачальник припиняє наступну поставку до повного проведення розрахунків та, крім того, має право прийняти рішення про дострокове розірвання договору (пункт 2.3 договору).
Пунктом 2.4 договору передбачено, що днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок постачальника.
Згідно з пунктом 3.1 договору товар поставляється партіями відповідно до замовлень покупця, в якому зазначається асортимент, кількість товару, строк та умови поставки. Замовлення подається в письмовому вигляді (допускається передача по факсу з підтвердженням про отримання) не пізніше ніж 1 робочий день до запланової дати поставки.
Відповідно до пункту 3.3 договору датою постачання вважається дата підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника.
При передачі товару постачальник зобов’язаний передати всю необхідну документацію на товар, а покупець зобов’язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару (пункт 3.4 договору).
Згідно з пунктом 5.1 договору він набирає чинність з моменту підписання і діє до 31.12.2010.
Пунктом 6.2 договору сторони домовились про те, що одержуваний товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем: 1) по якості –відповідно до сертифікату якості під час передачі товару представнику покупця; 2) по кількості –відповідно до даних, зазначених в накладних (товарно-транспортних або товарних) та актах приймання-передачі. Остаточна кількість поставленого товару визначається згідно з даними, зазначеними в актах приймання-передачі.
Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за даним договором встановлена у розділі 6, відповідно до пункту 7.1 якого у випадку невиконання сторонами своїх зобов’язань по цьому договору вони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. За прострочення оплати за цим договором, в тому числі за пунктом 4.11, покупець сплачує штрафну пеню в розмірі 0,2 % від суми заборгованості за кожен день прострочення (пункт 7.2 договору). Покупець, який прострочив оплату за цим договором, в тому числі за пунктом 4.11, крім пені, повинен сплатити за час прострочення 30 % річних з простроченої суми (пункт 7.3 договору).
Відповідно до розділу 4 договору, на час розгляду справи, договір є чинним.
Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору, позивач поставив приватному підприємству “Красомир” товар в погодженому сторонами асортименті на загальну суму – 73 500,01 грн., що підтверджується видатковою накладною № 679 від 27.05.2010, належно завірена копія якої міститься у матеріалах справи (а.с. 25).
Відповідач отримав товар за вказаною видатковою накладною, що підтверджується підписом представника приватного підприємства “Красомир” у зазначеній накладній, однак оплата за нього була здійснена лише частково у розмірі –36 750,00 грн.
Таким чином, у порушення умов договору, приватне підприємство “Красомир” до теперішнього часу не сплатило вартість прийнятого товару на суму –36 750,01 грн, що стало підставою звернення позивача із позовом про стягнення заборгованості в сумі 182 095,86 грн., з яких: 40 826,26 грн –сума основного боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; 134 505,00 грн –сума пені за несвоєчасну оплату поставленого товару; 5 526,60 грн –сума 30 % річних від простроченої суми та 1 238,00 грн –3 % річних від простроченої суми, які позивач вимагає стягнути на підставі статті 625 ЦК України.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, проте такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
В силу статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відношень повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 Господарського кодексу України та положення глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Аналогічне положення міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.
До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України та частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В силу вимог статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України.
У статтях 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Задовольняючи позов у частині стягнення суми основної заборгованості, суд виходив з того, що позивачем, на виконання зобов’язань за договором поставки був поставлений товар відповідачу на загальну суму 73 500,01 грн., що підтверджується відповідною накладною (а. с. 25).
Проте, до теперішнього часу приватним підприємством “Красомир” не виконані в повному обсязі у встановлений сторонами термін умови договору поставки № 20 від 26.04.2010 року щодо сплати решти поставленого товару, на суму –36 750,01 грн., що є свідченням порушення відповідачем зобов’язання щодо своєчасного розрахунку за кожну поставлену партію товару, передбаченого пунктом 2.3 цього договору.
Факт наявності заборгованості за договором поставки № 20 від 26.04.2010 у приватного підприємства “Красомир” в сумі 36 750,01 грн. підтверджується актом звірення взаєморозрахунків за період з травня 2010 року по вересень 2010 року, який складений та підписаний сторонами станом на 30.09.2010. У зазначеному акті звірення взаєморозрахунків директор приватного підприємства “Красомир” Макаров І.С. з сумою заборгованості –36750,01 грн погодився, зазначивши, що оплата розрахунків затримується у зв’язку з тривалість судового процесу з їхніми споживачами (а.с. 26, 47).
Доказів погашення заборгованості в повному обсязі станом на момент прийняття цього рішення відповідачем у порядку статті 33 ГПК України, не надано.
Аналізуючи сукупність встановлених обставин, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати одержаного товару за договором поставки № 20 від 26.04.2010 року у погодженому сторонами асортименті, на загальну суму 36 750,01 грн. Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, вимоги позову щодо стягнення основної суми заборгованості за договором поставки знайшли своє підтвердження та підлягають задоволенню в силу вищенаведених норм чинного законодавства та умов договору поставки.
За статтею 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Статтею 184 Господарського кодексу України, визначено, що особливістю укладення господарських договорів є вільне волевиявлення сторін.
У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України також підкреслено, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові в силу чинного законодавства.
Суд знаходить підстави для застосування до відповідача правових наслідків за порушення відповідачем виконання свого зобов’язання у вигляді стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, ці вимоги узгоджуються з приписами статей 20, 216, 217 Господарського кодексу України, статей 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 3-4 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.
Так, сторони у пункті 7.2 договору обумовили, що за прострочення оплати за цим договором, в тому числі за пунктом 4.11, покупець сплачує штрафну пеню в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Виходячи з цієї умови договору і встановленого факту порушення з боку відповідача своєчасності оплати наданих послуг, позивачем нараховано відповідачу 134 505,00 грн пені за період з 01.06.2010 по 01.12.2010 наростаючим підсумком проте, ці розрахунки здійснені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства, враховуючи наступне.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з постановою Правління Національного банку України № 377 від 09.08.2010 з 10.08.2010 установлено облікову ставку на рівні 7,75% річних.
Враховуючи наведене, нарахована позивачем пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, позивач, враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства, мав нарахувати пеню за період з 01.06.2010 по 01.12.2010 наступним чином: 36 750,01 грн (основна сума заборгованості) : 365 х 7,75х2 (подвійна облікова ставка НБУ) : 100 х 183 (кількість днів прострочення) = 2 855,93 грн.
Враховуючи наведене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2855,93 грн. пені, а в частині стягнення пені в розмірі - 131 649,07 суд у позові відмовляє.
Задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних витрат, суд виходив з наступних мотивів.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За розрахунком позивача інфляційні витрати складають 4 076,25 грн., період їх нарахувань визначений позивачем з липня 2010 року по травень 2011 року наростаючим підсумком.
Однак, при здійсненні цього розрахунку, позивачем допущено арифметичні помилки, у зв’язку з чим за розрахунком суду, з урахуванням рекомендацій, які містяться у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 інфляційні витрати складають суму 4 196,85 грн. ( 36 750,01 грн х 111,42 % - 36 750,01 грн = 4 196,85 грн).
Проте, позивач не скористався своїм правом щодо збільшення позовних вимог в цієї частині позову, наданим йому частиною четвертою статті 22 Господарського процесуального кодексу України, клопотань щодо виходу судом за межі позовних вимог заінтересованими особами не надавались, тому суд, враховуючи межі заявлених позивачем позовних вимог вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні витрати в межах заявлених позовних вимог, у сумі –4 076,25 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30 % річних, суд виходив з того, що сторонами договору поставки № 20 від 26.04.2010, зокрема пунктом 7.3 договору, обумовлена відповідальність покупця за прострочення оплати за цим договором 30 % річних з простроченої суми, що узгоджується з вимогами ст. ст. 6, 625, 627 Цивільного кодексу України та ст. 184 Господарського кодексу України.
Перевіряючи розрахунок позивача судом встановлено, що при його здійсненні також була допущена арифметична помилка, вірною сумою є - 5 527,60 грн, ( 36 750,01 грн (основна сума заборгованості) х 30 % : 365 днів х 183 дня (кількість прострочених днів) = 5 527,60 грн), однак позивачем заявлено до стягнення - 5 526,60 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідним задовольнити позовні вимоги в межах, заявлених позивачем, та стягнути з відповідача на користь позивача 30 % річних в сумі –5 526,60 грн.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних не підлягають задоволенню з тих підстав, що статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання в розмірі 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки договором поставки № 20 від 26.04.2010 встановлена відповідальність покупця за прострочення оплати за цим договором у розмірі 30 % річних, що підлягає стягненню з відповідача, суд вважає за необхідним у задоволенні позову щодо стягнення 3 % річних –відмовити.
Враховуючі вищевикладені обставини, позов підлягає задоволенню частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 36 750,01 грн основного боргу, 2 855,93 - пені, 4 076,25 грн - інфляційних витрат та 5 526,60 грн - 30 % річних, разом – 49 208,79 грн.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито у розмірі 492,09 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 63,78 грн.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України, у засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про складення повного рішення 28.11.2011.
З оглядом наведеного, керуючись статтями 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємства “Красомир” (вул. Федорівська, 53 кв. 36, Севастополь, 99000, ідентифікаційний код - 30294924, р/р 2600714030, р/р 302949227030 в ОАО “Укрбізнесбанк” м. Донецьк, МФО 334969 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь приватного підприємства “Перлина Плюс” (96116, АРК, Джанкойський район, с. Ізумрудне, вул. Виноградна, 19 кв. 6, ідентифікаційний код 36260251, р/р 260043018451 у філії Джанкойського відділення № 4553 ВАТ “Ощадбанк”, МФО 384072, або р/р 26007045429 у Кримській філії АБ “Експрес-Банк” м. Сімферополь, МФО 384674, або на інші рахунки) 49208,79 грн, у тому числі 36 750,01 грн основного боргу, 2 855,93 грн –пені, 4 076,25 грн –інфляційних витрат та 5 526,60 грн –30 % річних, а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 492,09 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 63,68 грн.
3. В частині позову щодо стягнення пені та 3 % річних –відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.Є. Кравченко
Рішення оформлено і підписано, в порядку
статті 84 Господарського процесуального
кодексу України 28.11.2011.