ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2011 року справа № 5020-1490/2011
за позовом державного підприємства “Ровенькиантрацит”
(вул. Комуністична, 6 м. Ровеньки, Луганська область, 94700)
до приватного акціонерного товариства “Кримський електротехнічний завод Сатурн”
(вул. Камишове шосе, 10, м. Севастополь, 99014)
про розірвання договору та зобов’язання повернути майно,
суддя В.Є. Кравченко
за участю представників:
від позивача – ОСОБА_1, довіреність №1-3/3д-31 від 24.12.2010,
від відповідача – ОСОБА_2, довіреність № 014 від 04.07.2007,
суть спору:
20.09.2011 державне підприємство “Ровенькиантрацит” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до приватного акціонерного товариства “Кримський електротехнічний завод Сатурн” про розірвання договору № 202-п/52-118 від 02.01.2002 та зобов’язання повернути сім електродвигунів, переданих за цим договором.
Ухвалою суду від 21.09.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 12.10.2011.
Ухвалою суду від 12.10.2011 розгляд справи відкладався за мотивованим клопотанням представника відповідача.
У судовому засіданні від 25.10.2011 оголошувалась перерва до 09.11.2011 у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем у порушення пункту 4.1 договору не було надіслано акту та рахунку за виконані роботи з дефектування, що є порушенням умов договору і підставою для його розірвання на підставі статей 651 Цивільного кодексу України і статті 188 Господарського кодексу України та повернення, згідно зі ст..1212 Цивільного кодексу України, решти електродвигунів, як майна, яке безпідставно зберігається відповідачем.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у засіданні суду з позовними вимогами не погодився, зокрема, з мотивів, викладених у відзиві від 25.10.2011 на позовну заяву /а.с. 41-42/, і просив у позові відмовити. Сторона вважає, що позивачем, у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України і предмету укладеного договору не приведено істотних підстав для розірвання договору та повернення решти електродвигунів. Заперечуючи проти вимог про розірвання договору представник зазначає, що у відповідності до пункту 2.2 договору, він продовжує діяти до повного виконання сторонами своїх зобов’язань, між тим позивач має перед відповідачем заборгованість за виконані роботи з ремонту електродвигунів на загальну суму 140816,07 грн, яка стягнута за рішенням господарського суду міста Севастополя у справі № 5020-11/086, але не погашена ДП “Ровенькиантрацит”.
У відповідності до статті 85 ГПК України, вступна та резолютивна частини рішення було проголошено у судовому засіданні 09 листопада 2011 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд
В С Т А Н О В И В :
02.01.2002 між відкритим акціонерним товариством „Кримський електротехнічний завод „Сатурн” (Виконавець) та ГХК „Ровенькиантрацит” ДВАТ ЦЗФ „Комендантська” (Замовник) укладений договір № 202-п/52-118 (далі - Договір), відповідно до предмету якого виконавець (відповідач) зобов’язувався здійснити ремонт електричних машин згідно таких, що надійшли заявок замовника (позивача) протягом дії даного договору, а замовник –своєчасно оплатити та вивезти відремонтовану продукцію /а.с. 9/.
Додатковою угодою від 01.06.2003 до Договору у зв’язку з реорганізацією ГХК „Ровенькиантрацит” та ДВАТ ЦЗФ „Комендантська” у ДП „Ровенькиантрацит” преамбулу Договору викладено у наступній редакції „Державне підприємство „Ровенькиантрацит”, іменоване у подальшому „Замовник”, яке є правонаступником ДВАТ ЦЗФ „Комендантська”, у особі директора ОП ЦЗФ „Комендантська” Томіліна В.Б., який діє на підставі доручення ДП „Ровенькиантрацит” № 1-3/53 від 17.05.2003, та ВАТ „Кримський електротехнічний завод „Сатурн”, іменоване у подальшому „Виконавець”, у особі голови правління Рожманова В.Г., який діє на підставі Статуту підприємства, уклали договір про наступне”.
Даний договорі набирає сили з моменту його підписання та діє до 31.12.2005 (п. 2.1. договору).
У разі, якщо до моменту закінчення строку дії договору сторони, чи одна зі сторін не виконали своїх зобов’язань за договором, він продовжує діяти до повного виконання сторонами своїх зобов’язань (п. 2.2. договору).
На підставі вказаного Договору, відповідно до акту від 11.04.2002 (а.с. 11) ДВАТ ЦЗФ „Комендантська” передала, а відповідач прийняв для ремонту 22 електродвигуна.
Відповідно до пункту 4.1 Договору електричні машини приймаються за зовнішнім оглядом. Якщо при дефектуванні після розібрання виявиться неможливість або недоцільність ремонту електричної машини, виконавець складає односторонній акт та виставляє рахунок за виконані роботи з дефектування та надсилає їх замовнику. Замовник протягом 30 діб з моменту отримання акту та оплати виконаних робіт зобов’язаний вивезти електричні машини, які не підлягають ремонту, якщо замовник не забирає продукцію протягом зазначеного строку, то сплачує вартість її зберігання зі кожний прострочений день за встановленим тарифом за зберігання.
Проте, за твердженням позивача, у порушення вказаного пункту Договору 7 електродвигунів, відповідачем не повернуто, акт та рахунок за виконані роботи з дефектування позивачеві не надіслано.
Відповідно до п. 5.1. договору замовник протягом 10 днів з моменту прийняття у ремонт партії електричних машин, здійснює передоплату у розмірі 50% від суми, визначеної специфікацією для цієї партії, на придбавання матеріалів під виконання даного замовлення.
Відповідачем, у свою чергу, було виконано ремонті роботи частини переданого обладнання (15 електродвигунів), які були прийняті позивачем за актом № ЭД-153/155 виконаних робіт від 05.12.2005 /а.с. 12/.
Рішенням господарського суду міста Севастополя за наслідком розгляду справи № 5020-11/086 зустрічний позов відкритого акціонерного товариства „Кримський електротехнічний завод „Сатурн” задоволено, з державного підприємства „Ровенькиантрацит” стягнуто основну заборгованість у розмірі 83860,80 грн., 3% річних у розмірі 7561,26 грн., збитки від інфляції у розмірі 49394,01 грн., вирішено питання про відшкодування судових витрат. /а.с. 16/.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
У відповідача залишились решта обладнання - сім електродвигунів, переданих для здійснення ремонту, що підтверджено актом звірки наявності обладнання, переданого в ремонт станом на 01.11.2007 /а.с. 13/.
Позивачем на адресу відповідача було направлено пропозицію про розірвання договору № 701 від 21.06.2011, в якій позивач, з посиланням на скрутне фінансове становище і, як наслідок, на неможливість виконання ним умов п. 5.1. договору, пропонував відповідачеві підписати угоду про розірвання договору /а.с. 21/.
Позовні вимоги державного підприємства “Ровенькиантрацит” мотивовані тим, що відповідач, у порушення умов п. 4.1. договору, не склав дефектувальні акти на решту сім електродвигунів та не направив на адресу позивача відповідні акти та рахунки на оплату виконаних робіт з дефектування, чим істотно порушив умови договору. За таких обставин, позивач, з посиланням на ст. ст. 651, 1212 Цивільного кодексу України просить суд розірвати договір № 202-п/52-118 від 02.01.2002 та зобов’язати відповідача повернути сім електродвигунів, переданих за цим договором.
Аналізуючи сукупність встановлених обставин у справі, заявлені позовні вимоги у співвідношенні з положеннями чинного законодавства та письмовими доказами, наданими сторонами в їх обґрунтування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступних мотивів.
Згідно з частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальні способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання передбачені ст. 20 Господарського кодексу України, і кореспондуються зі ст. 16 ЦК України, відповідно до яких права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом: припинення господарських правовідносин.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При виборі способу захисту права необхідно враховувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням встановлених законом меж здійснення суб’єктивного права на захист і компетенції суду.
Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Отже, можливість звернення до суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів пов’язується згідно приписів як процесуального так і матеріального законів, з порушенням, оспорюванням або невизнанням цих прав іншими особами, неможливістю реалізації позивачем свого права.
Статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Судом встановлено, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини з підряду.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Вимоги ст. 651 Цивільного кодексу України пов’язують можливість розірвання договору у судовому порядку з необхідністю доведення істотності порушення контрагентом умов договору, з якою пов’язує обов’язкове спричинення таким порушенням шкоди та позбавлення особи того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, позивачем, у порушення вищевказаних норм закону, не надано суду доказів спричинення йому діями відповідача шкоди та не наведено обставин, які б підтверджували, що позивач, внаслідок не вчинення дій, на які посилається позивач, позбавив позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.
Таким чином, позивачем не доведено наявності порушеного відповідачем права, у зв'язку з чим посилання позивача на порушення відповідачем вимог ст. 651 Цивільного кодексу України є безпідставними.
Також, при звернення з даним позовом позивачем не враховано наступного.
Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
З наведеного вбачається, що законодавцем визначений чіткий порядок дій сторони, яка бажає розірвати договір, які мають передувати зверненню до суду із позовом про розірвання договору і лише після вчинення яких у неї виникає право на звернення до суду.
Суд не приймає до уваги пропозицію про розірвання договору № 701 від 21.06.2011, в якості належного доказу звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору № 202-п/52-118 від 02.01.2002 з урахуванням наступного.
У вказаній пропозиції позивач пропонував відповідачеві підписати угоду про розірвання договору з посиланням на скрутне фінансове становище і, як наслідок, на неможливість виконання ним умов п. 5.1. договору в частині здійснення своєчасної оплати. Позовні ж вимоги про розірвання договору мотивовані порушенням відповідачем умов п. 4.1. договору в частині складення дефектних актів та виставлення рахунків за виконані роботи з дефектування.
Таким чином, пропозиція про розірвання договору № 202-п/52-118 від 02.01.2002 не пов’язана з предметом та підставами позову та не входить до предмету доказування.
Враховуючи все вищевикладене позовні вимоги про розірвання договору № 202-п/52-118 від 02.01.2002 є необґрунтованими та передчасними, у зв'язку з чим суд відмовляє у їх задоволенні.
Крім того, у пункті 2.2 договору сторони погодили момент закінчення строку дії договору, який пов’язаний з повним виконанням сторонами своїх зобов’язань.
В силу приписів статті 184 Господарського кодексу України, особливістю укладення господарських договорів є вільне волевиявлення сторін.
У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України також підкреслено, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Проявою договірної свободи є право сторін за своєю згодою обирати форму договору з вільним визначенням сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов’язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові в силу чинного законодавства.
Пункт 2.2 договору на час розгляду справи є чинним, недійсним у встановленому законом порядку не визнавався.
Безпідставними, на думку суду, є також вимоги про зобов’язання відповідача повернути решту обладнання - сім електродвигунів, переданих за договором № 202-п/52-118 від 02.01.2002, як такі, що перебувають у відповідача без достатньої правової підстави.
Так, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Підставою набуття та збереження відповідачем спірних електродвигунів є договір № 202-п/52-118 від 02.01.2002, який, внаслідок наявності у сторін невиконаних зобов’язань за цим договором на день розгляду справи, є дійсним.
Наведене свідчить про те, що на день розгляду справи, право позивача на повернення вищевказаних електродвигунів не є порушеним та таким, що підлягає поновленню, у зв’язку у позов в цій частині суд також відмовляє.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на позивача відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено представників учасників судового процесу про складення повного рішення 14.11.2011.
З огляду на наведене, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
У позові відмовити повністю.
Суддя В.Є. Кравченко