ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2011 року справа № 5020-1517/2011
за позовом відкритого акціонерного товариства “Проектно-будівельна фірма “Херсонбуд”
(вул. Кірова, 24, Суворовський район, м. Херсон, 73000)
товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Портал”
(вул. Леніна, буд. 21 кв. 10, м. Севастополь, 99011)
про стягнення 67 127,22 грн.,
суддя В.Є. Кравченко
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність №18 від 21.12.2010,
від відповідача - ОСОБА_2., довіреність від 10.10.2011,
суть спору:
Відкрите акціонерне товариство “Проектно-будівельна фірма “Херсонбуд” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Портал” про стягнення 67 127,22 грн., у тому числі 63700,00 грн. безпідставно набутих коштів, 783,16 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2 102,10 грн. пені, 254,00 грн. інфляційних нарахувань та 3 % річних у розмірі 287,96 грн. Також просити вирішити питання про відшкодування судових витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав по заявленим підставам і предмету у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у засіданні суду надав відзив від 12.10.2011 на позов, в якому визнав позовні вимоги в частині стягнення 63700,00 грн., а в частині інших нарахувань просив вирішити це питання на розсуд суду, у відповідності з нормами чинного законодавства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд
В С Т А Н О В И В :
За попередньою усною домовленістю сторін відповідачем було виставлено на адресу позивача рахунок-фактуру № СФ-25/05 від 25.05.2011 на оплату товару на суму 63700,00 грн., з ПДВ /а.с. 10/, який був оплачений позивачем у повному обсязі за платіжним дорученням № 10 від 26.05.2011 /а.с. 11/.
Проте, відповідачем товар поставлений не був, у зв'язку з чим позивачем було виставлено відповідачеві вимогу вих. № 50 від 01.07.2011 про поставку обумовленого вищевказаним рахунком-фактурою товару, а за відсутності поставки про повернення грошових коштів у семиденний строк.
Вказана вимога була одержана відповідачем 01.07.2011, що було визнано сторонами у судовому засіданні 12.10.2011, у зв'язку з чим суд приймає цю обставину, як встановлену.
Внаслідок не поставки товару та неповернення грошових коштів позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 04-1/111 від 04.08.2011 /а.с.-15/, що підтверджено відповідним фіскальним чеком /а.с. 13/.
Підставою звернення з цим позовом є обставини того, що відповідач залишив претензії про повернення коштів без відповіді та виконання.
Позовні вимоги обґрунтовані статтями 526, 530, 536, 611,612, 693, 625, 712,1214 Цивільного кодексу України, а також статтями 193,232 Господарського кодексу України.
Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
В силу статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відношень повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 12 цього Кодексу особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права. Вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Коментована норма опосередковано закріплює обов’язок учасників цивільного обороту дотримуватися принципів добросовісності та розумності при здійсненні цивільних прав та обов’язків.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, у спосіб, визначений у частині другої цієї статті.
Норми статті 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.
За приписами статті 8 Цивільного кодексу України якщо відношення не врегульовані договором, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють за змістом цивільні відносини ( аналогія закону).
Судом встановлено, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини з купівлі-продажу товару.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Частиною першої статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З наведеного слідує, що відповідач, одержавши вищевказану вимогу вих. № 50 від 01.07.2011, мав виконати зобов’язання з поставки товару чи повернути грошові кошти у семиденний строк, тобто до 08.07.2011.
Проте, відповідач свої зобов’язання щодо передачі оплаченого товару у встановлений чинним законодавством семиденний строк не виконав.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У даному випадку має місце саме повернення відповідачем позивачу виконаного однією із сторін (позивачем) у зобов’язанні.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечено представником відповідача під час розгляду справи, що перерахування позивачем відповідачеві грошових коштів відбулось у сумі 63700,00 грн. Наведене свідчить про те, що на день розгляду справи, право позивача на повернення вищевказаних грошових коштів у сумі 63700,00 грн., в розумінні статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, є порушеним та таким, що підлягає поновленню, у зв’язку з чим позов в частині стягнення цих коштів з відповідача на користь позивача в якості виконаного однією із сторін у зобов’язанні, підлягає задоволенню.
Стосовно вимог позивача щодо стягнення 783,16 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими що задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.
Дійсно, частиною другою статті 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Розрахунок розміру процентів за користування грошовими коштами позивачем обґрунтовано посиланнями на положення статті 1048 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Тобто, стаття 1048 Цивільного кодексу України унормовує визначення розміру процентів за договором позики, у зв'язку з чим дана норма права має застосовуватись лише у разі наявності договірних відносин сторін і, як наслідок, вона може бути застосована за аналогією лише до грошових зобов'язань. Отже вказана стаття не може бути застосована до цих правовідносин.
Наведене свідчить, що ані законом, ані іншим актом цивільною законодавства, як цього вимагає стаття 536 Цивільного кодексу України, не передбачений розмір відсотків, які могли б бути застосовані до даних правовідносин, тому у позові в частині стягнення 783,16 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами суд відмовляє.
Не підлягають також задоволенню вимоги позивача про стягнення 2 102,10 грн. пені, з урахуванням наступного.
Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Проте, між сторонами відповідного письмового правочину укладено не було, у зв'язку з чим ця вимога безпідставна, суд у позові в частині стягнення 2 102,10 грн. пені також відмовляє.
Решту позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 254,00 грн. інфляційних нарахувань та 3 % річних у розмірі 287,96 грн., суд вважає такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 3 статті 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Тобто виходячи з приписів статей 509 та 510 Цивільного кодексу України відповідач в межах цієї справи не може іменуватись іншим чином ніж боржник, а позивач щодо відповідача іншим чином ніж кредитор. У відповідача виникло матеріальне зобов’язання повернути позивачу грошові кошти у розмірі 63700,00 грн., що не може оцінюватись іншим чином, як грошове зобов’язання, яке виникло у зв’язку з невчиненням дій щодо поставки товару у передбачений ст. 530 Цивільного кодексу України строк.
Таким чином, позивачем нараховано відповідачеві 254,00 грн. інфляційних нарахувань за липень-серпень 2011 року та 3 % річних за період з 08.07.2011 по 01.09.2011 у розмірі 287,96 грн.
Проте, згідно з повідомленнями Державного комітету статистики України від 09.08.2011 та від 08.09.2011, рівень інфляції становив 98,7% і 99,6%, тобто спостерігалась дефляція, у зв'язку з чим здійснення саме інфляційних нарахувань за спірний період є неможливим, у зв'язку з чим у позові в цій частині повинно бути відмовлено.
Вивчивши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, судом встановлено, що він виконаний без урахування вимог чинного законодавства та з арифметичними помилками.
Так, відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Частиною першою статтею 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Оскільки позивачем було вручено відповідачеві вимогу вих. № 50 від 01.07.2011 саме 01.07.2011, то відповідач мав виконати зобов’язання з поставки товару чи повернути грошові кошти у семиденний строк (стаття 530 Цивільного кодексу України), тобто до 08.07.2011 та є таким, що прострочив виконання зобов’язання з 09.07.2011. з урахуванням наведеного, судом здійснено власний розрахунок суми 3% річних:
63700 : 365 х 3% х 54 = 282,72, де:
63700 –сума невиконаного зобов’язання;
365 –кількість днів у році,
54 –кількість днів прострочення,
282,72 –розмір 3% річних період прострочення.
Таким чином стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 282,72 грн., а в частині стягнення решти суми 3% річних у розмірі 5,24 грн суд у позові відмовляє.
Враховуючи все вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково –в частині стягнення 63982,72 грн., у тому числі 63700,00 грн. безпідставно набутих коштів та 3% річних у розмірі 282,72 грн.
Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України, у засіданні суду оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено представників учасників судового процесу про складення повного рішення 17.10.2011.
З огляду на наведене, керуючись статтями 49, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
1). Позов задовольнити частково.
2). Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “Портал” (вул. Леніна, буд. 21 кв. 10, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 34609410, р/р 26000053255500 в АКІБ «Укрсоцбанк»м. Харкова, МФО 351005, або з інших рахунків) на користь відкритого акціонерного товариства “Проектно-будівельна фірма “Херсонбуд” (вул. Кірова, 24, Суворовський район, м. Херсон, 73000, ідентифікаційний код 01273243, р/р 26004011001648 у ПАТ «БТА Банку», МФО 321723, або на інші рахунки) 63982,72 грн., у тому числі 63700,00 грн. безпідставно набутих коштів та 3% річних у розмірі 282,72 грн., а також державне мито у розмірі 639,83 грн. та 224,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3). В іншій частині у позові відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя В.Є. Кравченко
Рішення складено відповідно до вимог
статті 84 Господарського процесуального
кодексу України та підписано 17.10.2011