Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
20.01.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарі МОЛНАР Е.А.
за участю відповідачки ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Землемір» про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки без письмової згоди суміжних землекористувачів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду від 26 січня 2011 р., –
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_3 25.06.2010 р. звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 Судом до участі в справі в якості співвідповідача залучено ТОВ «Землемір». Позов мотивувався наступним. Рішенням Осійської сільської ради Іршавського району від 07.04.1977 р. позивачу була виділена земельна ділянка площею 0,07 га в с. Осій для будівництва житлового будинку, рішенням Виконкому цієї ж ради від 30.03.1988 р. № 9 позивачу було виділено ще 0,08 га, тому на даний час йому належить ділянка площею 0,15 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1. У будинку АДРЕСА_2 поряд проживає відповідачка ОСОБА_1, а в будинку АДРЕСА_3 – відповідач ОСОБА_4, які визнають межі земельної ділянки позивача, але відмовляються підписувати необхідні для її приватизації документи і уникають зустрічей. Відсутність письмової згоди цих відповідачів на приватизацію земельної ділянки не дає можливості позивачу реалізувати право на приватизацію ділянки відповідно до ст. 116 ЗК України. Посилаючись на ці обставини, позивач просив суд надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки без письмової згоди суміжних землекористувачів.
Рішенням Іршавського районного суду від 26.01.2011 р. позов задоволено, постановлено надати ОСОБА_3 дозвіл на приватизацію земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та надвірних споруд площею 0,15 га за адресою АДРЕСА_1 без письмової згоди суміжних землекористувачів.
Відповідачка ОСОБА_1 порушує в апеляції питання про скасування рішення суду та відмову в позові. Вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на необґрунтованість і недоведеність позову, на неврахування позивачем і судом дійсних обставин справи, що має наслідком порушення прав відповідачки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачки та її представника, які апеляцію підтримали, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Проте, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Встановлено, що ОСОБА_3 рішенням Осійської сільради Іршавського району від 07.04.1977 р. виділена земельна ділянка площею 0,07 га в с. Осій для будівництва житлового будинку, рішенням Виконкому цієї ж ради від 30.03.1988 р. № 9 позивачу було виділено ще 0,08 га, земельна ділянка загальною площею 0,15 га призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку і знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 7-14). Суміжними землекористувачами по цій же вулиці є ОСОБА_1 (будинок АДРЕСА_2) і ОСОБА_4 (будинок АДРЕСА_3). Суб’єктом права власності на земельні ділянки є територіальна громада с. Осій в особі сільської ради (ст. 80 п. «б» ЗК України). Ця рада 05.07.2007 р. надала ОСОБА_3 дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження для передачі земельної ділянки у приватну власність, а 22.06.2007 р. сесія сільради надала дозвіл на виготовлення технічної документації по передачі ділянки у приватну власність. (а.с. 32, 33). Доказів відмови радою ОСОБА_3 у праві приватизації земельної ділянки у справі немає. З рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 18.08.2010 р. (а.с. 30-31), що враховується за правилами ст. 61 ч. 3 ЦПК України, пояснень ОСОБА_1, інших матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 існує земельний спір, оскільки, як випливає з позиції відповідачки, використання позивачем земельної ділянки у межах, на які він претендує, порушує право відповідачки на користування виділеною їй ділянкою та право на розташовану на ній будівлю сараю.
Спірні правовідносини регулюються нормами земельного законодавства та у відповідній частині – нормами законодавства щодо права власності в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів. Відповідно до ст.ст. 14, 41 Конституції України, ст.ст. 316, 328, 373 ЦК України, ст. 78 ЗК України, право власності на землю набувається і реалізується громадянами відповідно до закону. Розпорядження землями територіальної громади, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до ЗК України належить до повноважень, зокрема, сільської ради (ст. 12 ч. 1 п.п. «а», «б» ЗК України, ст. 26 ч. 1 п.п. 30, 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). За змістом ст.ст. 81, 116, 118 ЗК України, громадянин набуває в порядку приватизації права власності на земельну ділянку, що перебуває в його користуванні, за його заявою, поданою до відповідного органу місцевого самоврядування, за рішенням такого органу, що приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відмова органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ст. 118 ч.ч. 10, 11 ЗК України). Захист прав громадян на землю та вирішення земельних спорів здійснюються з урахуванням положень ст.ст. 152, 158-161 ЗК України.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу, відповідачем є особа, яку, виходячи зі своєї правової позиції, вказує позивач, особа, яка порушує право позивача і яка у випадку задоволення вимоги повинна вчинити дії, спрямовані на поновлення порушеного права. Правомірній вимозі відповідає обов’язок належного відповідача усунути порушення права. Особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору і зобов’язана належно довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України). Відповідно до ст.ст. 212-215 ЦПК України, про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Суд першої інстанції вищенаведеного не врахував. Органом, уповноваженим приймати рішення про надання земельної ділянки позивачу в приватну власність, є Осійська сільська рада, ця ж рада від імені територіальної громади села є суб’єктом права власності на земельну ділянку, приватизувати яку має намір позивач, а також на земельну ділянку, що нею користується відповідачка ОСОБА_1, яка визнала в апеляційному суді, що право приватної власності на цю землю не оформляла. Між тим, Осійська сільрада не була залучена до участі в справі у якості відповідача. Суд не виконав покладеного на нього ст. 10 ч. 4 ЦПК України обов’язку щодо сприяння сторонам у здійсненні їхніх процесуальних прав, попередження про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і не обговорив у належний процесуальний спосіб (ст. 33 ч. 1 ЦПК України) питання про участь сільської ради у справі як відповідача. Натомість суд задовольнив позов до фізичних осіб, а також до ТОВ «Землемір», які не є належними відповідачами. Не звернув суд уваги і на невідповідність позовної вимоги способам захисту права, установленим ст. 16 ЦК України, оскільки суду не надано право дозволяти приватизацію земельної ділянки без письмової згоди суміжних землекористувачів. Вирішення спору лежить у площині розгляду радою відповідного питання за заявою громадянина, який управі вимагати розгляду заяви та прийняття належно мотивованого рішення. Залежно від конкретних обставин і результату розгляду заяви з урахуванням наявності чи відсутності відповідної згоди суміжних землекористувачів ОСОБА_3 не позбавлений права захищати свої законні інтереси судовим порядком, обравши належний спосіб захисту. За наявності для того підстав, управі позивач вимагати і усунення порушень у здійсненні права користування земельною ділянкою.
Суд фактично не з’ясував обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, параметри суміжних ділянок, їх розташування у контексті заперечень відповідачки ОСОБА_1 тощо, не дав належної оцінки наявним у справі доказам, не встановив по суті, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду неможливо виконати, воно не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України і є фактичним втручанням у компетенцію органу місцевого самоврядування.
Відтак, апеляцію на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України слід задовольнити, рішення суду – скасувати, у позові – відмовити.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд –
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Іршавського районного суду від 26 січня 2011 р. – скасувати, у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Землемір» про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки без письмової згоди суміжних землекористувачів – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді