ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                  

09.10.06                                                                                           Справа  № 5/1026-12/181А

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Суддя-головуюча                                                                            Якімець Г.Г.

Суддів                                                                                           Дубник О.П.

                                                                                                           Бобеляк О.М.

при секретарі судового засідання Горбач Ю.Б.

за участю представників

від позивача –Босак О.Є.- представник (довіреність у справі)

від відповідача –Мельничук В.А. –представник (довіреність у справі)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Юрок-плюс” від 22.08.2006р. вих. №12-08/06

на постанову господарського суду Львівської області від 15.08.2006р. (суддя Запотічняк О.Д.)  

у справі № 5/1026-12/181А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Юрок-плюс” (м.Львів)

до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (м. Львів)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0001952320/0/10854 від 05.05.2006р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.09.2006р. по даній справі, суд апеляційної інстанції повідомив учасників адміністративного процесу про їх права та обов”язки, встановлені ст. 49, 51 КАС України.          

15.08.2006р. господарським судом Львівської області (суддя Запотічняк О.Д.) було прийнято постанову по справі №5/1026-12/181А за позовом ТзОВ “Юрок-плюс” до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0001952320/0/10854 від 05.05.2006р., якою в задоволені позову відмовлено повністю.

          Не погоджуючись із вищевказаною постановою господарського суду Львівської області, ТзОВ “Юрок-плюс” (Позивач по справі) оскаржило її в апеляційну інстанцію.

          В апеляційній скарзі Скаржник зазначає, що з постановою господарського суду Львівської області від 15.08.2006р. не погоджується повністю, вважає її незаконною та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального права і просить скасувати вказану постанову господарського суду Львівської області від 15.08.2006р. у справі № 5/1026-12/181А та постановити нове рішення, яким повністю задоволити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі, Скаржник вказує на те, що судом порушено норми п. 5.1., п. 5.2.1 та п. 5.5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби". При цьому на думку, Позивача, судом помилково при вирішенні спору застосовано п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який не підлягав застосуванню.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, Скаржник зокрема покликається на те, що п.п. 5.5 пункту 5 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаними. А саме: згідно з пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 названого Закону, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

На думку Скаржника, судом першої інстанції помилково застосовано норми п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки Позивачем віднесено до складу валових витрат не вартість земельних ділянок, яка сплачена за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, а сума процентів за борговими зобов'язаними згідно кредитного договору за користування банківським кредитом.

Покликаючись на п.8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за N 288/4509, Скаржник стверджує, що витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу, а тому застосування судом норми п. п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є помилковим.

Скаржник вказує на те, що відповідно до п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються, суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів). Тому, на думку Скаржника, суми сплаченого ним збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, який відноситься до загальнодержавного згідно Закону України "Про систему оподаткування" правомірно включено Скаржником до складу валових витрат.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечили доводи апеляційної скарги, з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 04.10.2006р. та поясненнях, які надавались під час розгляду справи, вказуючи на те, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права.

Щодо донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток у зв’язку із зайвим включенням до валових витрат сум відсотків сплачених по кредитній угоді  представник відповідача вказував на те, що відповідно до п.п.8.9.1 п.8.9 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платник податку веде окремий облік операцій з продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності. Витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають включенню до валових витрат звітного податкового періоду або до групи основних фондів з метою амортизації. Якщо у майбутньому такий окремий об'єкт власності продається, платник податку включає до складу валових доходів позитивну різницю між сумою доходу, отриманого внаслідок такого продажу, та сумою витрат, пов'язаних із купівлею такого окремого об'єкта власності, збільшених на коефіцієнт індексації, визначений у підпункті 8.3.3 пункту 8.3 цієї статті.

У разі коли витрати (з урахуванням індексації), понесені у зв'язку з придбанням такого об'єкта власності, перевищують доходи, отримані внаслідок його продажу, збиток від такої операції не включається до складу валових витрат та покривається за рахунок власних джерел платника податку.

Щодо донарахування податкових зобов’язань у зв’язку із включенням до валових витрат суми внеску в пенсійний фонд, яка сплачена при придбанні автомобіля представник відповідача зазначав, що позивачем придбано легковий автомобіль, який підлягає включенню до основних засобів групи 2. Відповідно до п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання підлягають амортизації. Відповідно до п.8 Положення  (стандарту) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби», первісна вартість об’єкта основних фондів складається в тому числі з витрат  на реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів, а також суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основного фонду. Таким чином, представник відповідача робить висновок про те, що витрати на сплату збору в пенсійний фонд при придбанні легкового автомобіля не підлягають включенню до складу валових витрат, а підлягають амортизації разом із вартістю автомобіля.

В процесі розгляду апеляційної скарги, судом встановлено наступне:

26.04.2006р. за результатами виїзної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю „Юрок плюс” за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2005р. складено акт №79/23-2/30994872.

На підставі вказаного акта, начальником ДПІ у Шевченківському районі м. Львова винесено податкове повідомлення –рішення №0001952320/0/10854 від 05.05.2006р., яким на підставі п.п. “б”, п.п. 4.2.2 ст. 4 та п. 17.1.3 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. за порушення п.п. 5.2.1 п.п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено ТзОВ “Юрок-плюс” суму податкового зобов”язання з податку на прибуток в розмірі 52524,76 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 13534,27 грн., а всього 66059,03 грн.

Оцінивши наявні письмові докази у даній справі та прийняту по ній оскаржувану ухвалу, а також заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції, з таких підстав:

05 листопада 2004 року між “Продавцем”- Львівською міською радою та “Покупцем” Товариством з обмеженою відповідальністю “ЮрОк плюс” укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок, а саме: Договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 10000м2 , що знаходиться в м. Львові на вул. Проектована (промзона на вул. Б.Хмельницького) (ділянка №1); кадастровий № 4610137200:08:007:0011, зареєстрований в реєстрі за № 9686; Договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 10000м2 , що знаходиться в м. Львові на вул. Проектована (промзона на вул. Б.Хмельницького) (ділянка №2); кадастровий № 4610137200:08:007:0007, зареєстрований в реєстрі за № 9688; Договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 10000м2 , що знаходиться в м. Львові на вул. Проектована (промзона на вул. Б.Хмельницького) (ділянка №4); кадастровий № 4610137200:08:007:0008, зареєстрований за №9690

Відповідно до умов вказаних договорів Продавець відповідно до “Положення про порядок продажу земельних ділянок у місті Львові у власність”, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 10.04.2003р. за №363, “Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу земельних ділянок, які належать до комунальної власності м. Львова”, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.06.2003р. за №488, ухвали Львівської міської ради “Про визначення організатора продажу земельних ділянок, які належать до комунальної власності міста Львова” від 10.04.2003р. за № 354, ухвали Львівської міської ради “Про продаж земельних ділянок у місті Львові шляхом аукціону” від 15.04.2004р. №1232, зобов”язується передати у власність Покупця земельні ділянки, продані на земельних торгах (аукціоні) 8 жовтня 2004 року (протокол № 41, №42, №43), а Покупець зобов”язується сплатити вартість земельної ділянки та прийняти її у власність на умовах цих договорів.

Відповідно до умов вищевказаних договорів, земельні ділянки котрі являються предметом продажу, за цільовим призначенням належать до категорії земель промислового призначення.

В акті перевірки перевіряючими також встановлено, що ТзОВ “Юрок-плюс” укладено з Львівською міською Радою договори купівлі-продажу на придбання земельних ділянок, що належать до категорії земель промислового призначення за адресою м. Львів, вул. Проектована (прозона на вул. Б.Хмельницького).

Як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, згідно кредитної угоди від 24.05.2005р. №6005К41, ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” надає ТзОВ “Юрок-плюс” кредит в розмірі 625000,00 доларів США для фінансування за рахунок коштів кредитної лінії купівлі земельних ділянок. ТзОВ “Юрок-плюс” сплачено Управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин вартість земельних ділянок в сумі 4572330,00 грн.

Як вбачається з платіжних доручень, долучених до матеріалів справи, ТзОВ “Юрок-плюс” було здійснено оплату вартості земельних ділянок в повному об”ємі за рахунок кредитних коштів.

07.03.2006р. господарським судом Львівської області винесено ухвалу по справі №1/768-19/347, якою затверджено мирову угоду, згідно якої Львівська міська Рада та Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської Ради визнали наявність обтяжуючих факторів на проданих ТзОВ «Юрок-Плюс» земельних ділянках. При цьому, Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської Ради зобов”язувались протягом 20 календарних днів з дня затвердження цієї мирової угоди господарським судом, здійснити заходи спрямовані на коригування технічної документації документації земельних ділянок №1, №2, №4 для виключення обтяжуючих факторів у вигляді ЛЕП та їх охоронної зони, відповідно до прийнятої Львівською міською радою ухвали № 3344 від 23.02.2006 року, за рахунок прилеглої земельної ділянки без зміни їх цільового призначення та загальної площі.

          Зважаючи на те, що виконання вищевказаної мирової угоди триває, Позивачем ще не отримано державних актів про право власності на вищевказані земельні ділянки.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.5 пункту 5 статті 5 вказаного Закону передбачені особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаними. А саме: згідно з пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 названого Закону, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

          Пунктом 1.10 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються зокрема платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Відповідно до п. 1.11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”,  кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Згідно підпункту 1.11.1 вищевказаного Закону, фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

В той же час, відповідно до п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, окремому обліку підлягають операції з продажу або купівлі землі як окремого об'єкта власності. При цьому, згідно вказаної норми витрати, пов'язані з таким придбанням, не підлягають включенню до валових витрат звітного податкового періоду або до групи основних фондів з метою амортизації.

          На думку Відповідача, що була підтримана судом першої інстанції, суми процентів за користування банківським кредитом згідно кредитного договору включаються до собівартості земельної ділянки і не підлягають включенню до валових витрат.

Однак, апеляційний суд з таким висновком не погоджується, оскільки відповідно до п.8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за N 288/4509, визначено перелік витрат що складають первісну вартість об'єкта основних засобів.

При цьому, в даному пункті 8 Положення, зазначено, що витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Тому, на думку апеляційного суду, застосування судом першої інстанції п.п. 8.9.1 п. 8.9 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в оскаржуваній  постанові є помилковим, оскільки вказаною нормою регламентується облік витрат пов'язаних з придбанням землі, що складають її первісну вартість, як об”єкта основних фондів.

В свою чергу, нараховані та сплачені ТзОВ “Юрок-плюс” проценти за користування банківським кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів та відносяться до складу валових витрат відповідно до п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” в сумі 52524,76 грн.

По переконанню апеляційного суду, помилковим є також висновок суду першої інстанції про те, що Позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат суму сплаченого збору на обов”язкове державне пенсійне страхування при придбанні легкового автомобіля, в зв”язку із наступним.

Згідно договору купівлі-продажу автомобіля від 02.03.2005р. ЗАТ “ЗАЗ” продав, а ТзОВ “Юрок-плюс” придбав легковий автомобіль за ціною 139892,00 грн.

Згідно платіжного доручення від 05.03.2005р. №8495 ТзОВ “Юрок плюс” було сплачено збір на обов”язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу легкового автомобіля в сумі 4196,76 грн.

Відповідно до п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються, суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування" (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Відповідно до ст. 14 Закону України “Про систему оподаткування”, до загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) в числі яких є збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про збір на обов”язкове державне пенсійне страхування”, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Ст. 2 Закону України “Про збір на обов”язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, - вартість легкового автомобіля;

В той же час, відповідно п.8 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за N 288/4509, на який покликається суд першої інстанції, перелік витрат, з яких складається первісна вартість об'єкта основних засобів, не включає збору на обов”язкове державне пенсійне страхування.

Отже, збір на обов”язкове державне пенсійне страхування не включається до первісної вартості об”єкта основних засобів та не збільшує балансову вартість автомобіля.

В свою чергу, протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.

Таким чином, Позивачем правомірно, у відповідності до п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат суму сплаченого збору на обов”язкове державне пенсійне страхування від придбання легкового автомобіля в 4196,76 грн.

Наведені доводи та обставини дають апеляційному суду підстави вважати, що судом першої інстанції порушено вищевказані норми матеріального права при вирішені даного спору, а тому доводи Скаржника про необхідність скасування постанови господарського суду, як незаконної, є підставними.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,202,205,207,209 п.6,7 розділу VІІ КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.          Апеляційну скаргу задоволити.

2.          Постанову господарського суду Львівської області від 15.08.2006р. у справі № 5/1026-12/181А скасувати і прийняти нове рішення.

3.          Позов задоволити: визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0001952320/0/10854 від 05.05.2006р.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Суддя-головуюча                                                                                                Якімець Г.Г.

Суддів                                                                                                               Дубник О.П.

                                                                                                                               Бобеляк О.М.