Суддя 1-ї інстанції Золотарьов І.Л. справа № 22-а - 1803/08
Суддя - доповідач Сухарьок М.Г.
У К Р А Ї Н А
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 квітня 2008 року м. Донецьк
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сухарька М.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М.,
при секретарі Скопинській А.О.,
за участю : позивача ОСОБА_1, відповідач - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Первомайського міського суду Луганської області від 4 грудня 2007 року по справі № 2-а- 151/07 за позовом ОСОБА_1 до управляння Пенсійного фонду України у м. Первомайську Луганської області про визнання незаконним рішення органу пенсійного фонду України та зобов'язання провести перерахунок пенсії , -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив визнати незаконними дії управління Пенсійного фонду України у м. Первомайську щодо відмови в перерахунку пенсії та просив зобов'язати управляння ПФУ провести перерахунок призначеної йому пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, відповідно до Законів України „Про державний бюджет України”.
Постановою Первомайського міського суду Луганської області від 4 грудня 2007 року в задоволені вимог позивачу відмовлено повністю. Суд першої інстанції при прийнятті постанови виходив з того, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії. Суд першої інстанції вважає, що управління ПФУ м. Дебальцеве обґрунтовано призначило пенсію позивачу з урахуванням положень Постанов Кабінету Міністрів України від 20.07.1992 року № 395, від 27.12.2005 року № 1293, від 3.01.2002 року № 1, від 13.07.2004 року № 894. Суд першої інстанції зробив висновок, що пенсія позивачу була призначена відповідно до вимог законодавства, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду першої інстанції. Мотивами апеляційної скарги позивач вважає помилковий висновок суду першої інстанції стосовно відсутності у нього права на перерахунок та отримання державної пенсії по 1 категорії як інваліду другої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання після Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу які з'явились, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1, 1962 року народження,, належить до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, визнаний інвалідом другої групи, захворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з датою переогляду - 20 листопада 2009 року.
В квітні 2007 року позивач звернувся в управляння Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області з вимогами про перерахування його пенсії, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інваліду 2-ї групи, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, виходячи із розміру мінімальної пенсії 332 грн., згідно з Законом України „Про державний бюджет України на 2005 рік”.
Листом № 43/п-11 від 13.04.07. позивачу було відмовлено у призначенні зазначеної пенсії з огляду на відсутність підстав такого призначення та правомірність здійснення управлінням розрахунку.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-4, який відповідно до його преамбули визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Абзацом другим преамбули цього Закону передбачено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Частиною 3 статті 4 даного Закону передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг визначене статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Пунктом 2 частини 1 статті 8 зазначеного Закону таке право закріплене за особами, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України “Про пенсійне забезпечення” - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.
Право вибору пенсійних виплат передбачене статтею 10 наведеного Закону, і означає, що особі, яка має одночасне право на різні види пенсії: за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Абзац перший пункту 13 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії, у тому числі відповідно до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціального захисту потерпілого населення, визначені Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (надалі - спеціальний закон), оскільки відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Розділ 8 даного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4. Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Приписами зазначеної статті встановлено, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006 - 2007 роках відповідно до цього Закону, не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини 1 статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на місяць згідно із Законом № 489-5 від 19 грудня 2006 року. Такий самий граничний розмір визначений даною статтею для пенсій призначених у 2006 році відповідно до Закону № 3235-15 від 20 грудня 2005 року. Проаналізувавши норми даної статті колегія судів зазначає, що ними визначений загальний граничний (максимальний) розмір пенсій, призначених (перерахованих) за нормами спеціального закону, у 2006-2007 роках, а також граничний розмір пенсій призначених за спеціальним законом у 2006 році.
Стаття 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, зокрема призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідних розмірах - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 даного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Нормами статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеної до категорії 1.
Частина четверта статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Колегія судів зазначає, що даною нормою визначений для даної категорії нижчий розмір державних пенсій. Таким чином, якщо нормами статті 49 спеціального закону передбачений максимальний розмір, то частиною 4 статті 54 даного закону нижчий розмір державної пенсії для інвалідів, віднесених виключно до першої категорії, та у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Посилання відповідача на частину 5 статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою визначено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, внаслідок чого відповідач керувався розміром 19 гривень 91 копійка, та 22 грн. 30 коп., що визначені постановою Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету” від 3 січня 2002 року № 1 (зі змінами внесеними постановою № 895 від 13 липня 2004 року), колегія судів не приймає, оскільки ототожнювати порядок і розмір в силу різного правового навантаження цих значень неможливо. Якщо „порядок" відповідає на питання „як, яким чином", то „розмір" -„скільки".
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15 липня 1999 року № 966-14, а також Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 63 Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” ( газета „Урядовий кур'єр” від 29.12.2004 року) затверджено на 2005 рік прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність - 332 гривні.
Для позивача як інваліда 2 групи, особи, постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, нижчий розмір державної та додаткової пенсії повинен розраховуватися, виходячи із наведених розмірів.
Позиція Управління Пенсійного фонду з якою погодився суд першої інстанції, ґрунтується виключно на постановах Кабінету Міністрів України, огляд яких не підтверджує доводи відповідача (йдеться виключно за період 2006 - 2007 років) стосовно того, що будь-яким із них визначений мінімальний розмір пенсії за віком для встановлення нижчого рівня пенсії, у тому числі інвалідам, внаслідок захворювання від аварії на ЧАЕС.
Колегія суддів не приймає доводи відповідача, як з огляду на недоведеність приписів зазначених постанов до спірних відносин, так і з огляду на положення принципу законності, визначених пунктами 2-4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтування відповідачем своєї позиції посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 р. № 1 та від 13 липня 2004 року № 894 спростовується також приписами пункту 1 та 6 статті 92 Конституції України, статті 71 спеціального закону, відповідно до якого дія його положень не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, а також абзацом 2 преамбули, частиною 3 статті 4, пунктом 2 частини 1 статті 8 та пунктами 13, 16 Прикінцевих положень загального закону, якими передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня по справі № 1-21/2005), пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи і ухвалюючи судове рішення у даній справі, колегія суддів виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, з огляду на частину 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якою принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини зазначає, що не надання правової оцінки судом першої інстанції доводам позивача, не вчинення жодної спроби проаналізувати всі підстави позову з точки зору обґрунтування вимог певними правовими нормами, свідчать про порушення судом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про що було зазначено у рішенні суду по справі “Пронін проти України”.
Колегія суддів вважає, що дії Управління щодо виплати пенсій позивачу (державної та додаткової пенсій) у розмірах менших від шести мінімальних пенсій за віком є неправомірними, оскільки не відповідають вимогам частини 4 статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Первомайського міського суду Луганської області від 4 грудня 2007 року по справі № 2-а- 151/07 за позовом ОСОБА_1 до управляння Пенсійного фонду України у м. Первомайську Луганської області про визнання незаконним рішення органу пенсійного фонду України та зобов'язання провести перерахунок пенсії - задовольнити повністю.
Скасувати постанову Первомайського міського суду Луганської області від 4 грудня 2007 року по справі № 2-а- 151/07 .
Позов ОСОБА_1 до управляння Пенсійного фонду України у м. Первомайську Луганської області про визнання незаконним рішення органу пенсійного фонду України та зобов'язання провести перерахунок пенсії - задовольнити частково.
Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного Фонду України в м. Первомайську Луганської області в перерахунку пенсії по інвалідності у відповідності зі статтями 50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком та зобов'язати УПФУ в м. Первомайську провести перерахунок пенсії починаючи з 1 квітня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В задоволенні позову ОСОБА_1 щодо зобов'язання Управління Пенсійного Фонду України в м. Первомайську Луганської області робити постійно перерахунок пенсії в разі підвищення мінімальної пенсії за віком, розмір якої відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність - відмовити.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 квітня 2008 року. Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 23 квітня 2008 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий Сухарьок М.Г.
Судді Геращенко І.В.
Міронова Г.М.