Справа №2-1092/11 р.     

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

6 грудня 2011 року                    м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької обл. в складі:

головуючого - судді Вітковського С.В.

з участю секретаря: Корби В.І.

позивача ОСОБА_1,  її представника адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, її представника адвоката ОСОБА_4, представника відповідача Вендичанської селищної ради Гуджол Я.М.   

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Вендичанської селищної ради про визнання нечинним розпорядження органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась в міськрайсуд з позовом до ОСОБА_3, Вендичанської селищної ради про визнання нечинним розпорядження органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності на нерухоме майно посилаючись на те, шо 26.10.1992 року вона купила в виробничому кооперативі «Будматеріали»в особі головного бухгалтера ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 за 1092 карбованці, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Могилів-Подільської районної нотаріальної контори, реєстровий номер № 3431. Вказана квартира складається із двох жилих кімнат, 1/2  частини коридору V, 1/2 частини сарая «Б», 1/2  коридора 1, 2-х кладових - 4, 5, коридора 6. У вказану квартиру вона поселилася  в 1960 р., але договір купівлі-продажу оформила тільки в 1992 році.

В іншу частину цієї квартири керівництво цегельного заводу періодично підселяло працівників заводу, зокрема, була підселена сім’я

ОСОБА_3 до закінчення будівництва власного будинку.  

Директор заводу Кирилюк І.М. обіцяв, що це останнє підселення і після закінчення будівництва власного будинку сім’я Мазур виселиться і буде вирішено питання про приватизацію позивачем іншої частини квартири.

Після 2000 року ОСОБА_3 в квартирі не проживає, але періодично навідується. В 2010 році ОСОБА_1 стало відомо, що весь жилий будинок передано на баланс  Вендичанської селищної ради і вона звернулася до селищної ради із заявою, щоб  приватизувати другу частину квартири. В березні 2011 року отримала відповідь, що будинок № 13 по вулиці 50-річчя Жовтня передано на баланс селищної ради 14.11.2003 року, а 31.01.2007 року в журналі розпоряджень по приватизації житла було зареєстровано розпорядження органу приватизації за № 4 від наймача ОСОБА_3 на приватизацію квартири АДРЕСА_2.

31.01.2007 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2, тобто на квартиру в якій позивач проживає.

Вважає, що розпорядження селищної ради і свідоцтво про право власності є незаконним, бо  при підготовці розпорядження про надання дозволу на приватизацію частини квартири в якій вона проживає органу приватизації необхідно було встановити, хто постійно проживає і користується  квартирою, чи можливе проживання у вказаній квартирі двох чужих сімей, не порушуючи житлові права кожного із них, чи є в наявності на праві приватної власності у ОСОБА_3 інше житло. Позивач  не була повідомлена про те, що із її квартири № 11 зроблено дві квартири і другій квартирі надано номер №12. У сім’ї ОСОБА_3 у власності є благоустроєний житловий будинок, достатній для проживання всієї сім’ї, а у неї іншого житла немає.

Оскільки ці обставини встановлені не були, то це потягнуло незаконність приватизації відповідачем квартири.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала і суду пояснила, що з 1960 року проживає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_1. Цю квартиру її сім’ї було надано розпорядженням адміністрації цегельного заводу, на балансі якого був будинок, а вона на цьому заводі працювала. Будинок на 4 квартири і у всіх квартирах проживало по 2-3 сім’ї, оскільки житла для працівників заводу не вистачало. В міру того, як працівники будували свої будинки чи отримували квартири вони відселялись.

26.10.1992 року вона купила в виробничому кооперативі «Будматеріали»в особі головного бухгалтера ОСОБА_7квартиру АДРЕСА_1 за 1092 карбованці, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Могилів-Подільської районної нотаріальної контори, реєстровий номер № 3431. Вказана квартира складається із двох жилих кімнат, 1/2  частини коридору V, 1/2 частини сарая «Б», 1/2  коридора 1, 2-х кладових - 4, 5, коридора 6. У вказану квартиру вона поселилася  набагато в 1960 р., але договір купівлі-продажу було оформлено тільки в 1992 році.

В іншу частину цієї трикімнатної квартири керівництво цегельного заводу періодично підселяло працівників заводу із сім’ями і, зокрема, була підселена сім’я ОСОБА_3 до закінчення будівництва власного будинку.  

Директор заводу Кирилюк І.М. обіцяв, що це останнє підселення і після закінчення будівництва власного будинку, сім’я Мазур виселиться і буде вирішено питання про приватизацію позивачем  не викупленої частини квартири.

Весь час ОСОБА_3 сплачувала квартплату за свою частину квартири, а вона за свою.

ОСОБА_3 з весни 2007 року в квартирі не проживає, але періодично навідується. В 2010 році їй, позивачу, стало відомо, що весь жилий будинок передано на баланс  Вендичанської селищної ради і вона звернулася до селищної ради із заявою, щоб  приватизувати другу частину трикімнатної квартири. В березні 2011 року отримала відповідь, що будинок № 13 по вулиці 50-річчя Жовтня передано на баланс селищної ради 14.11.2003 року, а 31.01.2007 року в журналі розпоряджень по приватизації житла було зареєстровано розпорядження органу приватизації за № 4 від наймача ОСОБА_3 на приватизацію квартири АДРЕСА_2.

31.01.2007 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру № 12 по вулиці 50-річчя Жовтня, 13 в смт.Вендичани, тобто на другу частину трикімнатної квартири. З ОСОБА_3 виникли напружені стосунки, бо остання без погодження з нею та без дозволу селищної ради проводить перепланування квартири.

Вважає, що квартира АДРЕСА_1, складала одне ціле з квартирою № 12 і  першочергове право на приватизацію спірної квартири, яку приватизувала відповідач, мала саме позивач, а тому розпорядження органу приватизації Вендичанської селищної ради незаконним, таким, що порушує її права.

Укладаючи договір купівлі-продажу 2 кімнат квартири ,1/2  частини коридору V, 1/2 частини сарая «Б», 1/2  коридора 1, 2-х кладових - 4, 5, коридора 6 розуміла, що у її власність переходить не вся трикімнатна квартира, а лише її частина і погоджувалася з цим.  

Свідки  ОСОБА_9,ОСОБА_10,ОСОБА_11 суду підтвердили, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 1960 року, яка надана їй розпорядженням адміністрації цегельного заводу, на балансі якого був будинок, а вона на цьому заводі працювала. Будинок на 4 квартири і у всіх квартирах проживало по 2-3 сім’ї, оскільки житла для працівників заводу не вистачало. В міру того, як працівники будували свої будинки чи отримували квартири вони відселялись.

ОСОБА_1 в  1992 році вона купила в виробничому кооперативі «Будматеріали»частину квартири .

В іншу частину трикімнатної  квартири керівництво цегельного заводу періодично підселяло працівників заводу із сім’ями і, зокрема, була підселена сім’я ОСОБА_3.  

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала і суду пояснила, що зареєстрована і  проживає в квартирі АДРЕСА_2 з листопада-грудня 1994 року. Ця квартира складається із житлової кімнати, кухні та частини коридору і була надана дирекцією цегельного заводу де вона на той час працювала. Квартирну плату вона постійно сплачувала самостійно за житло, яким користувалась.  

Завод збанкрутував і будинок був переданий на баланс селищної ради. Вона звернулась із заявою про приватизацію квартири і 31.01.2007 року органом приватизації Вендичанської селищної ради видане розпорядження згідно якого вона стала власником квартири.На підставі цього розпорядження вона отримала свідоцтво про право власності на квартиру.

Вважає, що прав позивача не порушувала, бо приватизовувала відомкремлену квартиру під №12, а не частину квартири №11.  

Свого житла вона не має, що підтверджується довідкою Вендичанської селищної ради та довідкою  Могилів-Подільського МБТІ.

Представник відповідача Вендичанської селищної ради Гуджол Я.М. позов не визнала і суду пояснила, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Вендичанської селищної ради  з 14.11. 2003 року. До органу приватизації Вендичанської селищної ради звернулась із заявою ОСОБА_3 про приватизацію квартири №12 будинку АДРЕСА_1 в якій вона зареєстрована та проживала. В зв’язку з тим, що ОСОБА_3 ще не використала право на приватизацію житла, проживала в окремій квартирі, 31.01.2007 р. органом приватизації Вендичанської селищної ради видане розпорядження про приватизацію квартири, згідно якого вона стала її власником. На підставі цього розпорядження отримала свідоцтво про право власності на квартиру.Вважає, що права ОСОБА_1 не порушені, бо вона має у своїй власності квартиру №11 в цьому ж будинку, а в квартирі №12 вона не була зареєстрована і не проживала.

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що будинок АДРЕСА_1  був на балансі Вендичанського цегельного заводу.

Будинок на 4 квартири і у всіх квартирах проживало по 2-3 сім’ї, оскільки житла для працівників заводу не вистачало.В 2  кімнатах  трикімнатної квартири проживала сім’я позивача з 1960 року і в одну кімнату  цієї квартири підселялись інші працівники заводу із сім’ями. В міру того, як працівники будували свої будинки чи отримували квартири вони відселялись.

ОСОБА_1 в  1992 році купила в виробничому кооперативі «Будматеріали»частину трикімнатної квартири, як окрему квартиру №11 яка складалась із 2 кімнат,1/2  частини коридору V, 1/2 частини сарая «Б», 1/2  коридора 1, 2-х кладових - 4, 5, коридора 6 розуміючи, що у її власність переходить не вся трикімнатна квартира, а лише її частина і погоджувалася з цим.

В іншу частину цієї трикімнатної квартири,яка фактично була поділена і використовувалась як дві квартири, керівництво цегельного заводу вселило сім’ю ОСОБА_3 в листопаді-грудні 1994 року.  

Позивач і відповідач сплачували за свої квартири окремо.

Завод збанкрутував і будинок був переданий на баланс селищної ради 14.11. 2003 року.

ОСОБА_3 звернулась із заявою про приватизацію квартири і 31.01.2007 року органом приватизації Вендичанської селищної ради видане розпорядження згідно якого вона стала власником квартири. На підставі цього розпорядження вона отримала свідоцтво про право власності на квартиру.

    Відповідно до ч.1 ст.2 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду": »До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму».

Із змісту викладеного вбачається, що об'єктом приватизації можуть бути не лише квартири, але й кімнати у квартирах та одноквартирні будинки, де мешкають два і більше наймачів.

В зв’язку з цим, суд не приймає посилання ОСОБА_1 на те, що надавши дозвіл на  приватизацію  квартири №12 орган приватизації порушив її права, бо вона мала першочергове право на приватизацію спірної квартири, тому що відповідачем була приватизована відокремлена квартира в якій позивач не проживала і не була зареєстрована.

Також суд відхиляє посилання позивача на те, що їй не було відомо про присвоєння її квартирі №11, а квартирі відповідача №12, оскільки вона укладаючи договір купівлі-продажу знала, що придбаває квартиру №11, яка є лише частиною трикімнатної квартири. За користування своєю квартирою платила відповідну плату.

Не може бути підставою задоволення позову посилання представника позивача, що всупереч ст.100 ЖК України не був отриманий дозвіл на переобладнання  та перепланування трикімнатної квартири на 2 квартири, оскільки ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" не передбачена необхідність такого перепланування і перебудови квартири до її приватизації, а отже розпорядження про приватицію квартири №12 в будинку №13 ОСОБА_3 не суперечить зазначеному закону.

Дані обставини підтверджуються відомостями викладеними в довідках Вендичанської селищної ради №№307, 308,309 від 3.03.2011 р.,листі від 8.04.2011 р. № 02-18/124, довідці Могилів-Подільського МБТІ №524 від 27.05.2011 р., розпорядженні органу приватизації №4 від 31.01.2007 р., договорі купівлі-продажу від 26.10.1992 р.,  домовою книгою, планом квартир,технічним паспортом квартири №12, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно.

Таким чином, на підставі зібраних в судовому засіданні доказів,суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 приватизувала окрему квартиру, в якій позивач не проживала і не була зареєстрована, при цьому права її не були порушені, а тому  в позові слід відмовити.  

Керуючись ст.9,48 ЖК України, ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.ст.10,60,209,212-214 ЦПК України, суд-    

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, Вендичанської селищної ради про визнання нечинним розпорядження органу приватизації при Вендичанській селищній раді №4 від 31.01.2007 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.01.2007 року, скасування державної реєстрації свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31.01.2007 року.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.  

СУДДЯ:  (підпис)

«ВІРНО»: Голова Могилів-Подільського

                      міськрайонного суду                                С.В.Вітковський

                    Ст. секретар                                                    О.О. Крижанівська