Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

                                                                                           Справа  № 2-1346/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

26  жовтня  2011 року                                                                                                                               м. Макіївка

           Центрально - Міський   районний суд міста Макіївки Донецької області у складі

головуюча    суддя                        Неженцева О.В.

                                                            при секретарі                                  Кондратьєвій  І.О..

                                                            за участю позивача                    ОСОБА_1          

представника відповідача          ОСОБА_2

представника третьої особи          ОСОБА_3                    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в місті Макіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Макіїввугілля»  в особі    відокремленого  підрозділу «Шахта імені  В.М. Бажанова» ДП «Макіїввугілля», третя особа -   відділення   виконавчої  дирекції  Фонду   соціального страхування  від нещасних  випадків  на  виробництві   у Центрально- Міському  районі міста Макіївки  про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я  на виробництві,

В С Т А Н О В И В:

          26 травня 2011 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Макіїввугілля»Міністерства вугільної промисловості України, в  особі   відокремленого  підрозділу « Шахта імені В.М. Бажанова»(далі –ДП «Макіїввугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я при виконанні  трудових обов’язків, мотивуючи свої вимоги тим, що небезпечні умови праці на підприємстві призвели до отримання ним  трудового каліцтва   та  професійних  захворювань, які  спричинили  йому моральні втрати.

            Згідно ухвали Центрально- Міського районного суду  міста Макіївки від   07 липня 2011 року  до  участі у розгляді  справи  у  якості третьої особи, яка не заявляє  самостійних вимог  щодо предмета спору  на стороні  відповідача, було  залучено   відділення   виконавчої  дирекції  Фонду   соціального страхування  від нещасних  випадків  на  виробництві   у Центрально- Міському  районі міста Макіївки.  

          У судовому засіданні  ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, в обґрунтування яких послався на факти і обставини, викладені у позовній заяві, та зазначив, що він з 1979 року перебував у трудових відносинах з відокремленим підрозділом «Шахта імені В.М. Бажанова»Державного підприємства «Макіїввугіляя», де до   січня 2000  року працював  машиністом гірничо-виймальних машин п*ятого розряду  підземним  з  повним робочим днем  у  шахті. 20 лютого 1999 року  під час  виконання  своїх трудових обов*язків  він   отримав  травму  лівого  колінного суглоба ( діагноз- забій  гемартроз  лівого  колінного суглоба)  і   висновком МСЕК від 07 серпня 1999 року   було встановлено   втрату  професійної  працездатності  на 25 %. Під час обстеження  та лікування  в Обласній   клінічній   лікарні  профзахворювань, у нього було  встановлено професійне  захворювання -  «хронічна вертеброгенна  попереко-крижова  радикулопатія  в стадії  субремісії  з м*язово- тонічним  і больовим синдромом, Остеохондроз Л4-Л5, деформуючий спондильоз Л3-Л4. Деформуючий   остеартроз лівого  тазостегнового суглоба  першої- другої  стадії  з  обмеженням  функцій, вираженим  больовим синдромом». Відповідно   до довідки МСЕК  з 18  жовтня 1999 року  було встановлено 50%  втрати  професійної працездатності  за  сукупністю ( 25%  трудове каліцтво  у 1999 році) та   його  було визнано  інвалідом 3 групи. У  жовтні 1999  року  після обстеження   в Київському  НДІ  Медицини  праці  АМН України  було  встановлено  друге  професійне захворювання –«вібраційна хвороба 11 ступеня. Супутний  діагноз- хронічна  вертеброгенна  попереко- крижова  радикулопатія», а за   висновком МСЕК  від 05 квітня 2000 року  відносно нього було встановлено 70 %  втрати   професійної працездатності   за   сукупністю  та    визначена 2 група  інвалідностію.   У  подальшому, відповідно   до  висновку  МСЕК  від 15  січня  2001 року  було  встановлено  80%   втрати  професійної   працездатності  за   сукупністю  і  підтверджена друга група інвалідності, а   18 грудня 2002  року,  після  чергового    перегляду -  повторно  та  безстроково встановлено 80%  втрати  професійної  працездатності  у  сукупності. 25  лютого 2009 року  після   перегляду, згідно висновку  МСЕ К    було підтверджено   другу  групу   інвалідності  та 80%  втрати професійної  працездатності  у  сукупності безстроково. Вважає, що несприятливі умови праці на підприємстві призвели до ушкодження його здоров’я та професійного захворювання, унаслідок чого  змінився  його  ритм життя,  були порушені  звичайні  його життєві  зв*язки, що викликало необхідність  докладати  додаткових  зусиль   для організації   нормального життя.Він обмежено   працездатен, що порушує   приватні  та  побутові  відношення. Внаслідок   втрати  достатнього джерела   прибутку, він не має  можливості  утримувати свою сім*ю та  забезпечити  нормальні   умови її утримання. Крім того, позивач зазначив, що як  на  момент  трудового  каліцтва та  виявлення професійних захворювань, так і на теперішній час, він   відчуває   сильні   хвилювання, гострота  яких не зменшується, а  навпаки  душевна біль  загострюється  почуттям  образи, оскільки  відповідач  ніяких дій  щодо  надання   йому допомоги  для  відновлювання  його здоров*я   не здійснив. Вважає, що  йому спричинені моральні втрати, розмір компенсації яких він визначає у сумі 50000 грн.  У зв’язку з відмовою відповідача у добровільному порядку відшкодувати моральну шкоду, просить суд стягнути на його користь одноразово вказану суму відшкодування та допустити негайне виконання судового рішення на всю суму платежу.

Державне підприємство «Макіїввугілля»позов не визнало, пославшись на його безпідставність. Представник відповідача –провідний юрисконсульт відокремленого підрозділу «Шахта імені В.М. Бажанова»ДП «Макіїввугіляя»  ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності юридичної особи,  позовні вимоги визнала частково, і у судовому засіданні  пояснила, що підприємство відповідно до положень Правил   відшкодування   власником  підприємства,   установи  і організації   або уповноваженим  ним органом  шкоди, заподіяної  працівникові   ушкодженням  здоров*я, пов*язаним   з виконанням  ним  трудових обов*язків, затверджених  постановою  Кабінету Міністрів  України   від  23  червня 1993 року № 472 ( далі –Правил)  несе  відповідальність  за   спричинену    моральну  шкоду    внаслідок  трудового каліцтва  та  виявлених професійних захворювань у позивача.  Право  на  відшкодування  моральної  шкоди  у  ОСОБА_1  виникло  вперше, коли  було  встановлено втрату  його  працездатності- у 1999 році, але  з такими  вимогами  він  ніколи  не звертався  на підприємство. Вважає, що  розмір   заявленої  суми  відшкодування   моральної  шкоди не  відповідає  цим Правилам.  При визначенні  суми  компенсації  просила  врахувати  наявність  вини  позивача  у  виробничій  травмі   20 лютого 1999 року ( 50%)   та   тяжке  фінансове становище   підприємства  на даний   час.  

Представник третьої особи -  відділення   виконавчої  дирекції  Фонду   соціального страхування  від нещасних  випадків  на  виробництві   у Центрально- Міському  районі міста Макіївки- головний спеціаліст  з правового забезпечення  ОСОБА_3, яка діє на підставі довіреності,  з позовними  вимогами погодилася  частково, зазначивши, що   відшкодування  моральної шкоди  на користь позивача  повинно  проводитися  відповідачем, як  це   передбачено положеннями Правил. Вважає, що  сума позовних  вимог  не відповідає  обсягу  завданих моральних   страждань.

          Вислухавши пояснення позивача, представників  відповідача  та  третьої особи, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) установив наступне.

          Приписами статті 46 Конституції України (254к/96-ВР) закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних  від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що  ОСОБА_1 тривалий час (з 12 січня  1979 року по   10 січня  2000 року) працював на умовах трудового договору прохідником,  горним майстром    та    з   09 грудня  1992 року машиністом гірничо-виймальних машин 5  розряду підземним з повним робочим днем на шахті імені В.М. Бажанова.

20 лютого  1999 року  при виконанні   трудових обов*язків  з позивачем  стався  нещасний  випадок, в результаті  якого він був травмований та  одержав травму   лівого  колінного суглоба ( діагноз- забій  гемартроз  лівого  колінного суглоба), що підтверджується  актом  по  формі  Н-1  про нещасний  випадок на виробництві  від 23 лютого 1999   року за  № 48 ( а.с. 12-13).

Згідно висновку  МСЕК  від 07 серпня 1999   року  ОСОБА_1  за  наслідками отриманої    травми  було  вперше   встановлено  втрату  професійної   працездатності  на 25% ( а.с. 14).

          На підприємстві вугільної промисловості позивач працював у особливо шкідливих і небезпечних умовах та під час виконання своїх трудових обов’язків отримав професійне захворювання, про що Макіївською санітарно-епідеміологічною станцією складено акт розслідування хронічного професійного захворювання  б/н  від  30 вересня 1999 року,  за висновком якого   ОСОБА_1 захворів на професійне    захворювання- «хронічна вертеброгенна  попереко-крижова   радикулопатія  в стадії  субремісії  з м*язово- тонічним  і больовим синдромом. Остеохондроз Л4-Л5, деформуючий   спондильоз Л3-Л4. Деформуючий  остеартроз  лівого  тазостегнового суглоба  першої-другої  стадії  з обмеженням  функцій, вираженим   больовим  синдромом», та  висновком МСЕК    від 18  жовтня 1999 року  було встановлено   втрату  професійної  працездатності    за   сукупністю на 50% ( 25%  трудове каліцтво), і  визнано  його  інвалідом 3 групи ( а.с. 19). Комісія  прийшла   до висновку, що   умови праці    машиніста   гірничо-  виймальних  машин  аналогічні  професії  прохідника, категорія «тяжка». Було зазначено, що  противорадикулітним  поясом  він  під час  роботи  в підземних   умовах   не забезпечувався. У  нього  більше  двадцяти років  трудового підземного  стажу  в  умовах, що відносяться  до категорії  шкідливих, постійний перепад температур. Фізичне  навантаження  перевищувало  нормативне  в 1-2 рази. Супутними   шкідливими  виробничими   факторами були : пил, шум, вібрація ( а.с. 17-18).

            У    жовтні    1999  року  після обстеження   в Київському  НДІ  Медицини  праці    АМН України  ОСОБА_1   було  встановлено  друге  професійне захворювання –«вібраційна хвороба 11 ступеня. Супутний  діагноз- хронічна  вертеброгенна  попереко- крижова  радикулопатія», а за   висновком МСЕК  від 05 квітня 2000 року  відносно нього було встановлено 70 %  втрати   професійної працездатності   за   сукупністю  та    визначена 2 група  інвалідностію( а.с. 20-24).   У  подальшому, відповідно   до  висновку  МСЕК  від 15  січня  2001 року   ОСОБА_1  було  встановлено  80%   втрати  професійної   працездатності  за   сукупністю  і  підтверджена друга група інвалідності, а   18 грудня 2002  року,  після  чергового    перегляду -  повторно  та  безстроково встановлено 80%  втрати  професійної  працездатності  у  сукупності( а.с. 25-26).  25  лютого 2009 року  після   перегляду, згідно висновку  МСЕ К    було підтверджено   другу  групу   інвалідності  та 80%  втрати професійної  працездатності  у  сукупності безстроково. ( а.с. 28-29).

Наведені факти і обставини визнані сторонами у судовому засіданні, тому відповідно до правил частини першої статті 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

          Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях, відповідно до вимог статті 153 Кодексу законів про працю України, покладається на власника або уповноважений ним орган.

          Приписами статті 13 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ «Про охорону праці»визначено, що роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

             Відповідно  до положень  статті 237-1  КЗпП України   відшкодування  власником   або уповноваженим  ним органом  моральної шкоди   працівнику  провадиться  у разі, якщо порушення   його законних прав  призвели  до моральних  страждань, втратин  нормальних  життєвих  зв*язків  і вимагають  від нього  додаткових  зусиль   для організації  свого життя.

             Згідно  пунктів 1   та  11  Правил відшкодування   власником  підприємства   установи  і організації   або уповноваженим  ним органом  шкоди, заподіяної  працівникові   ушкодженням  здоров*я, пов*язаним   з виконанням  ним  трудових обов*язків, затверджених  постановою  Кабінету Міністрів  України   від  23  червня 1993 року № 472 ,  які діяли   на час виникнення   правовідносин   щодо   отримання  ОСОБА_1   травми та  першого встановлення  стійкої  втрати   працездатності   за  висновком  МСЕК   у  1999 році,   власник підприємства, установи   і  організації ( надалі -  підприємство)   або   уповноважений  ним орган

( надалі- власник)  несе  матеріальну відповідальність  за   шкоду, заподіяну   працівникові  каліцтвом  або іншим ушкодженям  здоров*я, пов*язаним з виконанням  ним трудових  обов*язків ( надалі- ушкодження здоров*я), а також   за  моральну  шкоду, заподіяну  потерпілому  власником  фізичного  чи  психічного впливу  небезпечних  або шкідливих  умов  праці. Моральна шкода  відшкодовується   за заявою потерпілого   про характер моральної  втрати  чи   висновком  медичних органів  у вигляді одноразової  грошової виплати  або в іншій  матеріальній  формі, розмір якої  визначається  в кожному  конкретному випадку  на підставі :  домовленості  сторін ( власника, профспілкового органу  і потерпілого  або  уповноваженої  ним особи); рішення   комісії  по   трудових  спорах;  рішення суду. Розмір  відшкодування   моральної  шкоди  не може   перевищувати 150  неоподатковах  мінімумів    доходів  громадян  незалежно  від інших  будь- яких  виплат.

              Враховуючи  вищенаведене, суд приходить  до висновку  про те, що  у     ОСОБА_1   виникло право   на відшкодування моральної   шкоди по  травмі від 20 лютого 1999  року   з  07   серпня 1999 року, коли позивачу   встановлено  первинно  втрату  працездатності  за  нещасним випадком; право  на відшкодування моральної  шкоди   по    професійному захворюванню   виникло у позивача  з  18  жовтня  1999 року, коли ОСОБА_1  встановлено  втрату   працездатності.

               Оскільки  відповідач –ДП «Макіїввугілля» не забезпечило   безпечних  і нешкідливих  умов  праці  своєму  робітнику  ОСОБА_1, у зв*язку   з  чим  він  отримав  трудове  каліцтво та  професійні  захворювання, та встановлено   часткову  стійку  втрату  професійної  працездатності,  моральну  шкоду   необхідно  стягнути  з  підприємства –відповідача по справі.

              Посилання  позивача   на підвердження своїх   позовних  вимог  на положення  статей 23  та  1167 Цивільного кодексу України  є безпідставним, оскільки вказані   норми   на  правовідносини  між  сторонами не  розповсюджуються.

Обґрунтовуючи вимоги про наявність факту спричинення та розміру компенсації моральної шкоди, позивач  ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначив, що в результаті отримання професійних  захворювань  його було звільнено з роботи за станом здоров’я, він визнаний інвалідом другої групи і частково (80%) втратив професійну працездатність. За станом здоров’я він обмежений у побуті, його турбують фізичні болі, він у зв’язку з отриманим захворюванням знаходиться під наглядом лікарів, проходить систематичні курси стаціонарного і амбулаторного лікування у медичних закладах. Унаслідок цього порушені його звичайні соціальні зв’язки, він знаходиться у постійній нервовій напруженості, що негативно впливає на його психологічний стан. Компенсація моральної шкоди оцінюється ним у розмірі 50000 грн.

Факт звільнення   ОСОБА_1 з підприємства за станом здоров’я, систематичне знаходження його на стаціонарному і амбулаторному лікуванні в медичних закладах підтверджено наявними в матеріалах справи даними трудової книжки позивача, висновками медико-соціальної експертної комісії, виписками з історій хвороби позивача.

Представником відповідача у судовому засіданні в порядку статті 60 ЦПК України не надано будь-яких доказів неспричинення  ОСОБА_1 моральних і фізичних страждань унаслідок  травмування та  отримання професійних  захворювань  при виконанні трудових обов’язків.

Крім того, у пункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рн/2004 вказано, що ушкодження здоров’я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Приймаючи до уваги встановлені при розгляді справи безспірні обставини: факт отримання   ОСОБА_1  виробничої  травми,  професійних  захворювань  на виробництві, які  призвели  до стійкої втрати професійної працездатності, визнання його інвалідом другої групи, необхідність постійного лікування, суд визнає, що  виробнича травма  та  професійні захворювання зумовили  порушення нормальних життєвих зв’язків позивача, негативно відбилися на його фізичному та психічному стані, змусили змінити спосіб життя та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, таким чином  ОСОБА_1 завдана моральна шкода.

          Визнаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню на користь  ОСОБА_1, суд приймає до уваги конкретні обставини  травмування (ступень вини  самого  позивача у  цьому –50%)   та  обставини   професійних захворювань, ступінь їх  тяжкості, характер та глибину пов’язаних з цим моральних і фізичних страждань, ступінь вимушеного порушення нормального укладу його життя та необхідність докладання для його організації додаткових зусиль, та, виходячи із ступеня вини юридичної особи у настанні зазначених наслідків,  тяжкого  фінансового   становища  підприємства  на даний  час,  суті позовних вимог,   положень   пункту  11 Правил    про  максімальний  розмір   моральної  шкоди,  засад розумності, виваженості  і справедливості,  та   встановлює суму відшкодування моральної шкоди:   за    трудове  каліцтво –2 500 грн.,  та  за  отримані  професійні  захворювання  у  розмірі  2500 грн., і  вважає   загальний  розмір       відшкодування у  сумі  5 000 грн.   справедливою сатисфакцією  за  моральну шкоду, завдану  позивачу  внаслідок  ушкодження здоров*я.

          Позивач у судовому засіданні наполягає на її одноразовій виплаті.

          Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць.

          Позовні вимоги  ОСОБА_1 судом задоволені частково. Позивачем не надано суду об’єктивних доказів щодо необхідності допустити негайне його виконання на стягнення усієї присудженої суми платежів, у зв’язку з чим законних підстав для задоволення даної вимоги суд не вбачає.

Позивачем при зверненні до суду за захистом порушеного права судові витрати не понесені. Приймаючи до уваги, що позивач, на користь якого постановлене рішення, звільнений від сплати судових витрат при зверненні з даним позовом до суду, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 15 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 11, 60, 61, 81, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 153, 237-1 Кодексу законів України про працю,   Правилами   відшкодування   власником  підприємства   установи  і організації   або уповноваженим  ним органом  шкоди, заподіяної  працівникові   ушкодженням  здоров*я, пов*язаним   з виконанням  ним  трудових обов*язків, затверджених  постановою  Кабінету Міністрів  України   від  23  червня 1993 року № 472 , суд

В  И  Р  І  Ш  И  В:

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Макіїввугілля»  в особі    відокремленого  підрозділу «Шахта імені  В.М. Бажанова» ДП «Макіїввугілля», третя особа -   відділення   виконавчої  дирекції  Фонду   соціального страхування  від нещасних  випадків  на  виробництві   у Центрально- Міському  районі міста Макіївки  про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я  на виробництві, задовольнити частково.

           Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля»Міністерства вугільної промисловості України на користь  ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої унаслідок  пошкодження здоров*я  на виробництві  одноразово    5000   ( п*ять     тисяч ) грн.

            Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» Міністерства вугільної промисловості України на користь держави судовий збір у сумі 8 грн. 50 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у сумі 15 грн.

             У задоволені решти позовних вимог    ОСОБА_1  відмовити.

              Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через  Центрально- Міський районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                                                           О.В. Неженцева