АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-а-3500/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія :   10. 3.1      Задорожній В.П.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Пальонний В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          23 грудня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПальонного В.С.   

суддівБабенка В.М., Нерушак Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області на постанову  Драбівського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -   

в с т а н о в и л а :

   В лютому 2010 року позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.

В обґрунтування заявлених вимог вказували, що мають статус дітей війни відповідно до Закону України № 2195-IV від 18.11.2004р. «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до ст. 6 вказаного закону їм, як дітям війни, з 01.01.2006р. має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Позивачі вказували, що кожному з них безпідставно у період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р. не було виплачено вказану щомісячну допомогу  на суму 4471,20 грн.

В зв’язку з зазначеними обставинами позивачі просили суд визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови їм у виплаті зазначеної щомісячної соціальної допомоги та зобов’язати відповідача забезпечити її нарахування і виплату за 2006-2008 рр., а у судовому засіданні також просили визнати неправомірною відмову у виплаті вказаної допомоги за 2009 рік та зобов’язати відповідача вирішити питання про донарахування соціальної допомоги  і за 2009 рік та в подальшому.

Постановою Драбівського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі з 15 лютого 2009 року.

Зобов’язано відповідача здійснити нарахування та доплату позивачам щомісячної соціальної допомоги дітям війни,  як різниці між 30% мінімальної пенсії за віком та фактично сплаченим розміром щомісячної соціальної державної допомоги за період з 15 лютого 2009 року по день набрання рішенням законної сили та здійснювати в подальшому нарахування і виплату позивачам щомісячної соціальної допомоги дітям війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі начальник управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі просить постанову суду, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити позивачам в задоволенні позовних вимог.

Оскільки від усіх осіб, які беруть участь у справі, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю і справу може бути розглянуто на основі наявних у ній доказів, то колегія суддів приходить до висновку, про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 197 КАС України.

Судова колегія, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, суд правомірно виходив з того, що управління Пенсійного фонду як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами ст. 6 Закону №2195-IV і здійснити позивачам відповідні нарахування, але в порушення вимог указаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило противоправну бездіяльність.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу підвищення до пенсії за період з 01.01.2006р. по 15.02.2009р., тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Позивачами без поважних причин був пропущений строк звернення до суду і оскільки відповідач наполягав на застосуванні позовної давності, суд дійшов висновку, що вона має бути застосована і в цій частині вимог має бути відмовлено, а позовні вимоги позивачів мають бути задоволені в межах річного строку, який має обраховуватись з дня звернення з позовом.

Наряду з викладеним, суд вважав доцільним задовольнити позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача нараховувати і виплачувати позивачам пенсії у розмірі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV в редакції до внесення змін Законом України №107-VI від 28.12.2007р., в подальшому.

Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом 15 лютого 2010 року, при цьому просили суд поновити їх порушене право з 2006 року, а також просили про його захист в майбутньому.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі отримують пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18.11.2004р. ) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Враховуючи зазначене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної соціальної допомоги у відповідності з Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Доводи апеляційної скарги про те, що порядок обчислення пенсій та підвищень, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», визначається Кабінетом Міністрів України є безпідставними, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Суд першої інстанції правомірно не застосував положення ст. 6 Закону №2195-ІV в редакції, встановленій Законом від 28 грудня 2007 року №107-IV, про виплату особам, що мають статус дітей війни, підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, оскільки згідно із рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

Не можна взяти до уваги посилання в апеляційній скарзі на інші нормативно-правові акти, так як відповідно до ч.2 ст. 3 Закону №2195-IV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.

Проблеми надання бюджетних коштів управлінню Пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядалося.

Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України оскільки, суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.

Суд першої інстанції правомірно застосував положення ч. 2 ст. 99 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та положення ч. 1 ст. 100 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, згідно до якої пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. На застосуванні цієї вимоги закону наполягав відповідач, тому суду першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в межах річного строку звернення до суду.

В той же час судова колегія вважає, що не підлягають до задоволення вимоги про захист порушеного права позивачів в майбутньому, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, в порядку якого заявлявся позов та розглядався спір, передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Отже закон визначає, що предметом спору  можуть бути існуючі рішення, вчинені дії чи бездіяльність, а не ті які, за певних обставин можуть бути вчинені в майбутньому, відновленню підлягає вже порушене право, а не те яке може бути порушене в майбутньому. Таким чином, якщо право позивачів буде порушено в майбутньому, чи з боку відповідача матиме місце бездіяльність і відмова у здійсненні виплат, вони матимуть право на відповідне звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

При таких обставинах постанова суду першої інстанції підлягає до зміни в частині строку, протягом якого бездіяльність відповідача визнана неправомірною та протягом якого його зобов’язано здійснити перерахунок і виплату пенсії.

Оскільки позивачі звернулися до суду 15 лютого 2010 року і просили про поновлення їх порушеного права з 2006 року та про захист цього права в майбутньому, то позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 15 лютого 2009 року по день ухвалення судового рішення, тобто по 11 березня 2010 року.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 197, 198, 201, 205 КАС України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

 Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Драбівського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року змінити.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком у відповідності зі ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV в редакції до внесення змін Законом України №107-VI від 28.12.2007р. за період з 15 лютого 2009 року по 11 березня 2010 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Драбівському районі Черкаської області нарахувати та виплатити ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV в редакції до внесення змін Законом України №107-VI від 28.12.2007р., за період з 15 лютого 2009 року по 11 березня 2010 року з урахуванням фактично виплачених сум.

В іншій частині постанову Драбівського районного суду Черкаської області від 11 березня 2010 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів після отримання її копії.

Головуючий :

          Судді :