АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-634/11 Головуючий по 1 інстанції
Категорія: ст. 121 ч.2 КК України Костенко А.І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Суходольський М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" вересня 2011 р. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Суходольського М.І.
суддів Охріменка І.К., Ятченка М.О.
з участю прокурора Свищ Л.А.
представника потерпілої ОСОБА_3
розглянувши кримінальну справу за апеляцією потерпілої ОСОБА_4, прокурора Сорокопуд В.Г. на вирок Маньківського районного суду від 22 липня 2011р., яким
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимий
визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.121 ч.2 КК України, і йому призначено покарання у виді семи років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_5 13826 грн.20 коп. матеріальної шкоди та 35000 грн. моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_4.
Стягнуто з ОСОБА_5 281 грн.40 коп. судових витрат на користь держави за проведення експертиз.
Вирішена доля речових доказів.
Згідно вироку суду ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що 11 березня 2011 року близько 12 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння в домоволодінні по АДРЕСА_1, в якому проживав зі своєю співжителькою ОСОБА_6 протягом останніх трьох років, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, на ґрунті особистих неприязних відносин вчинив сварку, яка переросла у бійку в результаті якої наніс декілька ударів руками в голову, обличчя та по різних частинах тіла, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми голови, що супроводжувались множинними забійними ранами, синцями, саднами голови, лівобічною субдуральною гематомою, що привело до стиснення головного мозку, які згідно висновку експерта відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя та від яких ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в нічний час у вище вказаному будинку.
На вирок суду потерпіла ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, посилаючись на те, що органами досудового слідства не встановлено правильно час і місце вчинення злочину, не досліджено чому на різних предметах домашньої обстановки залишилось багато крові, з голови вирвані пасма волосся, перед експертом не поставлено питання чи могла настати смерть відразу потерпілої від нанесених їй ударів в голову. У зв’язку з цим у потерпілої виникли сумніви щодо кваліфікації дій засудженого.
Крім цього потерпіла вважає, що суд занадто малу суму стягнув моральної шкоди.
Прокурором також подана апеляція на вирок суду, в якій він не оспорюючи фактичних обставин справи, доведеність вини та кваліфікацію дій засудженого, просить вирок суду скасувати внаслідок невідповідності призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого із-зі його м’якості, постановити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_5 у виді 9 років позбавлення волі, посилаючись на тяжкість вчиненого злочину.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілої в підтримку апеляції потерпілої, думку прокурора в підтримку своєї апеляції, перевіривши та обговоривши матеріали кримінальної справи і доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції потерпілої і прокурора задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
Висновок суду щодо винності ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочині ґрунтується на зібраних в справі доказах, які досліджені в судовому засіданні і їм дана вірна юридична оцінка.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляції потерпілої ОСОБА_4 щодо невстановлення часу і місця вчинення злочину та кваліфікації дій засудженого, оскільки час та місце події встановлено як під час досудового слідства так і судом правильно.
Що стосується кваліфікації дій засудженого, то колегія суддів вважає, що суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_5, виходячи з обставин події, висновку судово-медичного експерта та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи".
Відповідно до п.22 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.2003 року для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК) суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій (при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю).
Матеріали справи свідчать, що засуджений ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_6 разом проживали в одному помешканні останні три роки і на ґрунті обопільного пияцтва між ними неодноразово виникали сварки та бійки.
11 березня 2011 року в черговий раз між ними виникла сварка, яка переросла у бійку, в ході якої ОСОБА_5, будучи сильнішим, наніс тілесні ушкодження потерпілій. З цього приводу потерпіла не зверталася ні в органи міліції, ні за медичною допомогою. Від заподіяних тілесних ушкоджень потерпіла померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в нічний час під час сну. Свідки - сусіди пояснили, що потерпіла в період з 11 по 15 березня пересувалася самостійно.
Згідно висновку судово-медичного експерта тілесні ушкодження могли бути заподіяні потерпілій при обставинах, які зазначені були в постанові. Після отримання тілесних ушкоджень, вказаних в п.1, потерпіла могла жити біля 3 діб (а.с.41-42).
За таких обставин, умислу на позбавлення життя ОСОБА_6 у ОСОБА_5 не було, тому його дії за ч.2 ст.121 КК України кваліфіковано вірно.
Інші доводи апеляції потерпілої ОСОБА_4 (наявність слідів крові на предметах домашньої обстановки, вирване на голові волосся тощо) для кваліфікації дій засудженого не мають значення.
Будь-яких інших доказів, які б давали підстави для кваліфікації дій засудженого за ст.115 ч.1 КК України немає.
Призначаючи покарання суд врахував суспільну небезпеку і тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого, обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання та вірно дійшов висновку про можливість перевиховання ОСОБА_5 лише за умови ізоляції від суспільства.
Призначене покарання відповідає вимогам ст.65 КК України, знаходиться в межах санкції статті Особливої частини Кодексу і є достатнім для перевиховання засудженого та недопущення вчинення ним нового злочину.
Виходячи із змісту події, характеру поведінки як засудженого так і потерпілої, що передувала вчиненню злочину, колегія суддів вважає, що суд 1 інстанції призначив справедливе та достатнє покарання ОСОБА_5 і підстав для його посилення апеляційна інстанція не вбачає, тому апеляцію прокурора слід залишити без задоволення.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд відповідно до вимог закону, стягнув достатню суму коштів, виходячи з матеріального становища засудженого та можливості її відшкодування. Колегія суддів не вбачає підстав для її збільшення.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування вироку, тому апеляції потерпілої та прокурора слід залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.362, 366 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляції потерпілої ОСОБА_4 та прокурора Сорокопуд В.Г. на вирок Маньківського районного суду від 22 липня 2011р. щодо засудження ОСОБА_5 за ст.121 ч.2 КК України до 7 років позбавлення волі залишити без задоволення, а вирок суду без змін.
Головуючий
Судді