Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 січня 2012 року Справа № 2а-10975/11/1270

          < Текст >

  Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді                                         Яковлева Д.О.,

при секретарі                     Житній Ю.С.

в присутності сторін:          від позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2

від відповідача – Лиманюк М.А., Заруба А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції в місті Сєвєродонецьку Луганської області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702,-

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції в місті Сєвєродонецьку Луганської області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, 30.06.2011 Державною податкової інспекцією в місті Сєвєродонецьк Луганської області проведена документальна невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» за період з 24.03.2008 по 31.12.2008 , за результатами якої складено акт від 01.07.2011 № 1353/17-2814720186.

На підставі акта перевірки від 01.07.2011 № 1353/17-2814720186 прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702, у якому зазначено про встановлені на підставі акту перевірки, порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7  Закону України № 168/97-ВР від 03.04.97 р. «По податок на додану вартість», у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежами: податку на додану вартість  на –17921,41 грн. (за основним платежем + 14 337,13 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) + 3584,28 грн.).

У задоволенні первинної скарги позивача рішенням від 21.09.2011 р. № 18584/25-08 було відмовлено повністю.

У задоволенні повторної скарги позивача рішенням від 20.10.2011 р. № 981/х/10-2315 рішення від 21.09.2011 було залишено без змін.

Позивач не згоден з податковим повідомленням-рішенням з огляду на таке.

У ході перевірки перевіряючим встановлено, що ПП Лугінвест-Термінал-Контракт» у відносинах з ФОП ОСОБА_5 за період з квітня 2008 по серпень 2008 року не задекларувало і не відобразило податкові зобов’язання з ПДВ на суму 20040,95 грн. Однак, ці твердження є безпідставними, оскільки за даний період ПП Лугінвест-Термінал-Контракт» здавав податкові декларації та додаток 5, де зазначені контрагенти, в тому числі ФОП ОСОБА_5, вів господарську діяльність, був на обліку як платник ПДВ та сплачував податки. Крім того, в період з 06.11.2009 по 19.11.2009 вже була здійснена документальна планова перевірка дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_5, за результатами якої не було виявлено взаємовідносин із суб’єктами господарювання, які припинили діяльність на підставі рішення суду, або договори, первинні чи інші документи яких визнано судом недійсними.

Усі цивільно-правові угоди з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» підтверджуються податковими накладними, що засвідчують факт придбання товарів та дає законне право позивачу на отримання податкового кредиту.

На час здійснення господарських операцій по договорах, ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» був включений до ЄДРПОУ та мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Отже, відносини між ОСОБА_5 та ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» були належним чином оформлені, операції з придбання товару носили реальний характер та були спрямовані на отримання прибутку.

Крім того, позивач вказує на те, що твердження працівників ДПІ в м. Сєвєродонецьку у акті перевірки щодо недійсних правочинів між ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 мають протиправний характер, оскільки питання про визнання угод недійсними входить до компетенції суду, але ніяк не податкової служби.

Таким чином, позивач вважає, що ним правомірно здійснено нарахування податкового кредиту.

На підставі викладеного позивач просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувли, про що надали письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.68-69 том 1), у яких зазначено, що проведеною перевіркою позивача встановлено порушення Закону України «Про податок на додану вартість», угоди, укладені між ФОП ОСОБА_5 та ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт», суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.228 ЦК України, є нікчемними, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства.

Перевіркою встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 03.03.2011 засновника та директора ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину шляхом створення СГД з метою прикриття незаконної діяльності за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.2 ст.27 ч.1 ст.205 КК України.

Отже, за рахунок здійснення нікчемних правочинів з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 до складу податкового кредиту зайво віднесено податок на додану вартість у сумі 20040,95 грн.

З огляду на викладене, представник відповідача вважав позовну заяву не обґрунтованою.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні встановлено, підтверджено матеріалами справи, що фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) зареєстрована виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області 03.03.2008, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію № 2 383 000 0000 005842.

ОСОБА_5 з 03.03.2008 р. та станом на дату підписання акта перебувала на обліку в ДПІ в м. Сєвєродонецьку.

Позивач зареєстрована як платник ПДВ, свідоцтво від 24.03.2008 № НОМЕР_2.

З 04.07.2011 по 08.07.2011 посадовою особою ДПІ в м. Сєвєродонецьку на підставі наказу від 25.06.2011 № 999-п проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам ПП “Лугінвест-Термінал-Контракт” за період з 24.03.2008 по 31.12.2008 , за результатами якої складено акт від 01.07.2011 № 1353/17-2814720186 (а.с.15-17 том 1).

Згідно висновків акта від 01.07.2011 № 1353/17-2814720186 перевіркою встановлено порушення ОСОБА_5:

-           п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р. внаслідок чого встановлено заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість, які підлягають сплаті до бюджету всього на суму 20040,95 грн., у т.ч. у квітні 2008 р. – 2932,86 грн., у травні 2008 р. – 2770,96 грн., у червні 2008 р. – 6509,87 грн., у липні 2008 р. – 6464,00 грн., у серпні 2008 р. – 1363,26 грн.

Висновок акта перевірки від 01.07.2011 № 1353/17-2814720186 щодо нікчемності правочинів, укладених між ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, заниження податку на додану вартість вмотивовано віднесенням та податкового кредиту суми, сформованої за рахунок укладання нікчемних правочинів при придбанні товарів (робіт, послуг) із контрагентом - ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт».

Перевіркою встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 03.03.2011 засновника та директора ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину шляхом створення СГД з метою прикриття незаконної діяльності за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.2 ст.27 ч.1 ст.205 КК України. Таким чином, діяльність ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» не відповідає та суперечить вимогам ст.ст.3, 42, 44 ГК України.

Отже, за рахунок здійснення нікчемних правочинів з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 до складу податкового кредиту зайво віднесено податок на додану вартість у сумі 20 040,95 грн.

На підставі акта перевірки від 01.07.2011 № 1353/17-2814720186 ДПІ в м. Сєвєродонецьку згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України та відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» в сумі 17 921,41 грн., у тому числі 14337,13 грн. – за основним платежем, 3584,28 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.18 том 1).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач 03.08.2011 звернувся зі скаргою до ДПА України в Луганській області на податкове повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702.

Рішенням ДПА України в Луганській області від 21.09.2011 № 18584/25-08 відмовлено у задоволенні первинної скарги у повному обсязі (а.с. 21-22 том 1).

30.09.2011 року позивач звернувся до ДПА України в Луганській області з повторною скаргою на податкове повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702 та на рішення ДПА в Луганській області від 21.09.2011 № 18584/25-08 прийняте за розглядом первинної скарги.

Рішенням ДПА України в Луганській області від 20.10.2011 № 981/х/10-2315 про результати розгляду повторної скарги рішення від 21.09.2011 № 18584/25-08 було залишено без змін (а.с.23-24 том 1)

Розглянувши адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінивши обґрунтованість заперечень відповідача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно із ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобов’язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно абз.1 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що між ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу № 1 від 10.04.2008, згідно якого ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» реалізувало ФОП ОСОБА_5 товарно-матеріальні цінності на загальну суму 200 000,00 грн. (а.с.25 том 1).

Операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей оформлені:

- податковими накладними: від 19.05.2008 № ЛТК-19-05-03 на загальну суму 12119,76,00 грн., від 30.06.2008 № ЛТК-10-06-07 на загальну суму 9264,84 грн., від 16.06.2008 № ЛТК-16-06-01 на загальну суму 17674,64 грн., від 02.07.2008 № ЛТК-02-07-01 на загальну суму 13 736,15 грн., від 10.07.2008 № ЛТК-10-07-02 на загальну суму 9276,14 грн., від 15.07.2008 № ЛТК-15-07-09 на загальну суму 8824,38 грн., від 18.07.2008 № ЛТК-18-07-06 на загальну суму 6947,33 грн., від 23.07.2008 № ЛТК-23-07-09 на загальну суму 8179,54 грн. (а.с.27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 41 том 1);

- видатковими накладними: від 19.05.2008 № ЛТ-19-05-08-03 на загальну суму 12119,76 грн., від 10.06.2008 № ЛТ-10-06-08-07 на загальну суму 9264,84 грн., від 16.06.2008 № ЛТ-16-06-08-01 на загальну суму 17674,64 грн., від 02.07.2008 № ЛТ-02-07-08-01 на загальну суму 13736,15 грн., від 10.07.2008 № ЛТ-10-07-08-02 на загальну суму 9276,14 грн., від 15.07.2008 № ЛТ-15-07-08-10 на загальну суму 8824,38 грн., від 18.07.2008 № ЛТ-18-07-08-06 на загальну суму 6947,33 грн., від 23.07.2008 № ЛТ-23-07-08-09 на загальну суму 8179,54 грн. (а.с.26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40 том 1);

Усі вищевказані податкові накладні включені ФОП ОСОБА_5 до реєстру отриманих та виданих податкових накладних (а.с.82-84, 199-200 том 1, 122-123 том 2).

Також представником позивача до матеріалів справи долучено документи, що підтверджують факт використання ФОП ОСОБА_5 товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт», в межах господарської діяльності, а саме: податкову накладну, видаткову накладну, рахунки-фактури, довіреності на отримання цінностей (а.с.85-242 том 1, 1-167 том 2).

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем документально підтверджено реальність господарських операцій між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт», а відтак позивачем включено суми до податкового кредиту з податку на додану вартість з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Висновок відповідача щодо нікчемності укладеного договору між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз’яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договор між позивачем та ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України”, який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: “У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави”.

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб’єктами господарювання. В даному випадку, виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб’єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб’єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов’язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов’язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового повідомлення-рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб’єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

Суд, з урахуванням приписів ч.4 ст.70 КАС України, які є обов’язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб’єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень ст.ст.207 та 208, 250 ГК України, ст.ст.203, 228 ЦК України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Що стосується посилань відповідача на вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 03.03.2011, яким засновника та директора ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину шляхом створення СГД з метою прикриття незаконної діяльності за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.2 ст.27 ч.1 ст.205 КК України та яким встановлено, що ОСОБА_6 податкову та іншу звітність ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» не складав та не підписував, а також нікому не доручав це робити, як на доказ того, що податкові накладні, отримані від ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт», не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов’язкового реквізиту –справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт», суд оцінює їх критично з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Оглядом договору купівлі-продажу № 1 від 10.04.2008, податкових та видаткових накладних, отриманих від ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт», встановлено, що від імені ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт» зазначені документи підписані ОСОБА_6.

Дійсно вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 03.03.2011 засуджено ОСОБА_6 за ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.2 ст.27 ч.1 ст.205 КК України (а.с.70-72 том 1).

Разом з тим, як вбачається з вироку суду, питання підписання чи не підписання ОСОБА_6 податкових та видаткових накладних, наданих ОСОБА_5, у вироку суду не відображені, почеркознавча експертиза не проводилась, тому твердження відповідача про те, що наявні у позивача податкові та видаткові накладні були підписані не ОСОБА_6 вироком не підтверджено.

Крім того, з протоколу допиту ОСОБА_6 у якості обвинуваченого (а.с.168-171 том 2) навпаки вбачається, що ОСОБА_6 підписував документацію, складену від його ім’я, як керівника ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт». Як вбачається з протоколу допиту, ОСОБА_6 підписував документацію, складену від його імені, як керівника ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт», до весни 2010 року.

Таким чином, у судовому засіданні посилання відповідача на те, що наявні у позивача податкові та видаткові накладні були підписані не ОСОБА_6, спростовані у судовому засіданні.

Також, суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до ч.4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов’язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою, тому за відсутності обставин щодо вчинення ОСОБА_6 протиправної діяльності щодо надання недостовірних документів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, вказаний вирок суду не може бути доказом неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарською операцією з ПП «Лугінвест-Термінал-Контракт».

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що відповідачем жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку з боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 не доведено. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер всіх операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення позивачу сум грошових зобов’язань з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 19.07.2011 № 0000491702.

Безпідставність збільшення позивачу грошових зобов’язань з податку на додану вартість обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням від 19.07.2011 № 0000491702.

Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 10 січня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанова буде складена та підписана у повному обсязі у відповідності до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції в місті Сєвєродонецьку Луганської області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2011 № 0000491702 задовольнити.  

          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Сєвєродонецьку Луганської області від 19.07.2011 № 0000491702.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови буде складено та підписано у відповідності до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.

  < Текст > 

           СуддяД.О. Яковлев