< Список >
УКРАЇНА
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 січня 2012 року Справа № 1170/2а-5137/11
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого –судді Чубари Н.В.
секретар судового засідання –Черна О.Ю.
за участю сторін:
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Король Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просить визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00022881710 від 29.11.2011р., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем –12161 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –1 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем на підставі акта перевірки, яким зроблено висновки про порушення п.п. 198.3 п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, ч.1 ст. 203, ст. ст. 215,228,662,655,656 Цивільного кодексу України, а саме, заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12161,60 грн.: за березень 2011 року в розмірі 2396,60 грн., за квітень 2011р. –5515 грн., за червень 2011р. –4250 грн. та в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків.
Єдиною, конкретною підставою невиїзної перевірки зазначено перевірка взаємовідносин із ТОВ „Макростаб” в період з 01.03.2011р. по 30.06.2011р., яка була встановлена за результатами попередньої планової документальної перевірки.
Не визнання права на віднесення вартості поставлених ТМЦ до складу валових витрат ФОП ОСОБА_3 та права на податковий кредит з ПДВ виключно на підставі домислів про те, що вони не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин, або того, що підприємець у господарській діяльності опосередковано співпрацював з іншими господарюючими суб'єктами, які порушили вимоги податкового законодавства, є безпідставними і суперечать законодавсту України.
Також в акті перевірки відсутні посилання на те, що первинні документи та податкові накладні ФОП ОСОБА_3 визнані в судовому порядку недійсними.
За таких обставин вважає прийняте податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить положенням Податкового кодексу України.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги із зазначених підстав.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що перевіркою встановлено, що ПП „Фірма „Володар” відображенні в податковій звітності (податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2011р.) правові взаємовідносини з вищезазначеними суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, крім того посилався на відсутність ТОВ „Макростаб” об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) ФОП ОСОБА_3 у березні, квітні, червні 2011р., у зв’язку із чим позивачем безпідставно включено відповідні суми до податкового кредиту з ПДВ від вказаного контрагента.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи із наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 20.09.1999 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії В00 №880147. (а.с.28)
Згідно свідоцтва №68755741 Серії НБ № 402313 про реєстрацію платника податку на додану вартість, ФОП ОСОБА_3 зареєстрована як платник податку на додану вартість 26.10.2005р.(а.с.29)
17.10.2011р. заступником начальника Кіровоградської ОДПІ направлено запит за №38275/10/17-1 на адресу позивача „Про надання інформації та її документального підтвердження про взаємовідносини з ТОВ „Макростаб” з 01.03.2011р. по 30.06.2011р.” (а.с.101-102)
На виконання вказаного запиту позивачем 27.10.2011р. за вих.№57 надано відповідь з документальним підтвердженням взаємовідносин з ТОВ „Макростаб”.(а.с.103-104)
На підставі повідомлення від 08.11.2011р. №507/17-10 та наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 08.11.2011р. №3386 09.11.2011р. податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3, з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ „Макростаб” за період з 01.03.2011р. по 30.06.2011р. (а.с. 10,26,27)
За результатами перевірки складено акт № 217/1710/1792208380 від 15.11.2011р., в якому встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203,215,228,662,656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п.198.1, 198.2, 198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України”, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12161,60 грн. в т.ч. за березень 2011р. в розмірі 2396,60 грн., за квітень 2011р. –5515 грн., за червень 2011р. –4250грн. (а.с.10-24)
За висновками, викладеними в акті перевірки Кіровоградською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0002881710 від 29.11.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 12161 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –1 грн. (а.с.25)
Позивач не погодився із вказаним податковим повідомленням-рішенням, у зв’язку з чим оскаржив його до суду.
28.05.2010р. ФОП ОСОБА_3 (покупець) укладено з ТОВ „Макростаб” (продавець) договір №28/05-01.
Відповідно до умов договору, продавець зобов’язується передать у власність покупця товар, а покупець –прийняти і оплатити. (а.с.105-106)
Позивачем до суду надано копії рахунків-фактури №М-14/03-01 від 14.03.2011р., №М-23/03-07 від 23.03.2011р., №М-04/04-03 від 04.04.2011р., №М-20/04-09 від 20.04.2011р., №М-20/06-01 від 20.06.2011р. та податкових накладних №271 від 15.03.2011р. на загальну суму з ПДВ 3789,60грн., №491 від 23.03.2011р. на загальну суму з ПДВ 10590 грн., №241 від 06.04.2011р. на загальну суму з ПДВ 10590 грн., №821 від 26.04.2011р. на загальну суму з ПДВ 22500 грн., №701 від 20.06.2011р. на загальну суму з ПДВ 25500 грн. відповідно до яких ФОП ОСОБА_3 придбала у ТОВ „Макростаб” комплексний стабілізатор TX 355 та діоксид титану пігментний Crimea TiOx-230. (а.с.35,40,44,48,52)
Згідно видаткових накладних №М-00000133 від 15.03.2011р., №М-00000154 від 24.03.2011р. №М-00000205 від 07.04.2011р., №М-0000258 від 27.04.2011р., №М-0000438 від 21.06.2011р. ТОВ „Макростаб” передало позивачу даний товар (а.с.36,41,45,49,53). Його оплату позивачем здійснено в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок ТОВ „Макростаб” в повному обсязі, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача. (а.с.30-34).
Позивачем до суду надано копію договору виробництва продукції №1 від 04.01.2010 р., укладеного між ВАТ „Ладпласт” та ФОП ОСОБА_3, відповідно до якого, виконавець зобов’язується за завданням замовника виготовляти продукцію: пластикову вагонку в асортименті, а замовник –прийняти виготовлену продукцію та оплатити вартість робіт по її виготовленню.
Виконавець виготовляє наступну продукцію: вагонка 100мм., вагонка 125мм., вагонка 250мм., вагонка кольорова в ас., вагонка ламінована в ас., профіль в ас. (а.с.60-61)
Строк дії договору з 03 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року (а.с.60-61)
На підтвердження виконання умов Договору позивачем надано суду довідку від 17.03.2011р. та акт приймання багажа від 16.03.2011р.(а.с.38-39)
Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. № 996- XIV (далі за текстом –Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частинами 1, 2 ст.9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податков періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.
В пункті 198.6 ст. 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.
З наданих до справи копій документів вбачається, що первинні документи належним чином складені на виконання укладеного договору.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні”.
Правовідносини з приводу нікчемності правочинів визначені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно положень ст. ст. 215, 216, 228 ЦК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт перевірки податкового органу № 217/1710/1792208380 від 15.11.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, котрі передбачені ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Статтею 204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно п. 79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Згідно п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Встановлення факту наявності або відсутності об’єкта оподаткування податком на додану вартість, дата виникнення такого податкового зобов’язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об’єкт оподаткування.
Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Зміст акта перевірки № 217/1710/1792208380 від 15.11.2011р. позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі декларації з податку на додану вартість позивача, автоматизованої комп'ютерної інформаційної системи: АРМ „Аудит”, пошуково-довідкової системи (ПДС), АРМ-„ТАХ”, АРМ „Облік платників”, АРМ „Бест-звіт”, розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно до Наказу ДПАУ № 266 від 18.04.08р.
Даний акт перевірки грунтується на підставі висновків акта Броварської ОДПІ від 05.10.2011р. № 51/232/36597313 „Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „Макростаб” з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з ПП „Фірма „Володар” за березень, квітень, червень 2011р., яким встановлено порушення ТОВ „Макростаб” ч. 1 ст. 203, 215, 228, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу придбання у ПП „Фірма „Володар” та постачання підприємствам ймовірним покупцям за березень, квітень, червень 2011р.
При цьому, первинні документи по взаємовідносинах ТОВ „Макростаб” та ПП „Фірма „Володар„ проігноровані Кіровоградською ОДП для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи ТОВ „Макростаб” визнані в судовому порядку недійсними.
Якщо особа не виконує своїх зобов’язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.
На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції № 00022881710 від 29.11.2011р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 12161,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –1 грн.
Присудити ФОП ОСОБА_3 судові витрати з державного бюджету шляхом зобов’язання Державної казначейської служби України безспірно списати з рахунку Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції грошові кошти в розмірі 28,23 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України –протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова складена у повному обсязі 13.01.12 р.
Суддя Н.В. Чубара