КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 серпня 2011 року місто Київ № 2а-3444/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого –судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників
позивача: Рубан Л.П.,
відповідача: Заріцького В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»
доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
провизнання протиправним і нечинними податкове повідомлення-рішення № 0000332301 від 04.07.2011 року, -
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним і нечинними податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 № 0000332301.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на законних підставах і правильно сформував податковий кредит з ПДВ, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки операції з поставки товарів між ним і Приватним підприємством «Ріст»мали реальний характер і це підтверджуються документально: договорами поставки, накладними на постачання товару, товарно-транспортними накладними, що підтверджують факт постачання товару та платіжними дорученнями про перерахування коштів за поставлений товар, в тому числі і сплату податку на додану вартість в ціні товару, що повністю відповідає умовам договору купівлі-продажу і підтверджує саме направлення викладених у зазначених договорах правочинів на реальне настання правових наслідків.
Таким чином, позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував, з підстав, викладених в письмових запереченнях, наданих в судовому засіданні, вважає, що податкове повідомлення-рішення є правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні представником позивача були надані додаткові докази по справі на обґрунтування обставин, викладених в позовній заяві, а саме: загальний звіт по основним засобам; видаткові накладні; податкові накладні; товарно-транспортні накладні; банківські виписки; рахунки-фактур; журнал реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах; копію свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; копію статуту та копію договору про надання послуг.
Всі вищевказані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 Миронівською районною державною адміністрацією Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1996, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 29.06.1997 (свідоцтво № 100336694).
У червні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено перевірку позивача, за результатами якої складений Акт № 284/23-011/00951770 від 16.06.2011 року Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»код ЄДРПОУ 00951770, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Ріст»код ЄДРПОУ 34671871 за період вересень, жовтень 2010 року.
За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України), підприємством завищено суму податкового кредиту за вересень 2010 року в сумі 904 799, 00 гривень, жовтень 2010 року в сумі 163 621, 03 гривень та листопад 2010 року в сумі 428 271, 53 гривень.
Як убачається з акта перевірки, перелічені порушення пов’язуються з придбанням позивачем у ПП «Ріст»товарів –соняшника впродовж вересень-листопад 2010 року та січень 2011 року.
На думку посадових осіб податкового органу, ПП «Ріст»не мало фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару, оскільки згідно з «Деталізованою інформацією по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»цей контрагент позивача в своїй податковій звітності з ПДВ відобразив факти придбання товарів, робіт (послуг) від ПП «Ніко-Ойл», яке, у свою чергу, в податковій звітності з ПДВ не підтвердило зазначену суму проведених операцій.
У зв’язку із зазначеним посадовими особами податкового органу зроблено висновок про те, що операції з поставки товарів, робіт (послуг) від ПП «Ніко-Ойл»на користь ПП «Ріст»мають ознаки «безтоварних», оскільки ПП «Ніко-Ойл»не має необхідних основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, обладнання, земельних ділянок, інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу сільгосппродукції у обсягах, що задекларовані, не має достатньої кількості персоналу для здійснення відповідної діяльності, не є сільгоспвиробником.
В акті перевірки відзначено, що ПП «Ріст»діяло без належної обачності, адже йому мало бути відомо про фактичний фінансовий та майновий стан постачальника –ПП «Ніко-Ойл», умови ведення ним господарської діяльності та порушення, яких він припускався.
З наведених фактів зроблено висновок про те, що діяльність ПП «Ріст»була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочини, укладені між ПП «Ріст»і ПП «Ніко-Ойл», суперечать інтересам держави і суспільства і є нікчемними.
У зв’язку з цим, на думку посадових осіб податкового органу, є нікчемними також і усі правочини за ланцюгом постачання, у тому числі й укладені між ПП «Ріст»та позивачем.
На підставі вказаних відомостей ревізорами податкового органу зроблено висновок про те, що позивачем незаконно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 904 799, 00 гривень, жовтень 2010 року в сумі 163 621, 03 гривень та листопад 2010 року в сумі 428 271, 53 гривень, укладених з ПП «Ріст», тому податковий кредит підлягає коригуванню в сторону зменшення.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 № 0000332301, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість в розмірі 1 496 692, 00 гривень.
Під час судового розгляду судом встановлено, що ПП «Ріст»є юридичною особою.
Впродовж вересень-листопад 2010 року позивач придбавав у ПП «Ріст»товар –соняшник. Придбання товару здійснювалось на підставі рахунків-фактур, що виписувались ПП «Ріст», оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника –ПП «Ріст».
Згідно з банківськими виписками позивач впродовж вересень-листопад 2010 року перерахував на рахунок ПП «Ріст»згідно з рахунками-фактурами кошти на загальну суму 1496691, 57 гривень, у тому числі й суми податку на додану вартість у складі ціни придбання.
Поставка і транспортування товарів здійснювалась силами ПП «Ріст».
З матеріалів справи вбачається, що між ЗАТ ІІ «Оріль-Лідер», в подальшому виконавець та ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», в подальшому замовник, укладений договір № 1016-Г від 27.08.2010 року про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур), згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов’язується виконати роботи по прийманню, сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню зернових та олійних культур в асортименті та кількості, зазначених даним договором.
Факт поставки товару підтверджується дослідженими у судому засіданні копіями товарно-транспортних накладних, складених уповноваженими особами автотранспортних підприємств, постачальника –ПП «Ріст»та позивача.
На підставі даних акта перевірки судом встановлено, що суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту за період вересень-листопад 2010 року, що відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за вересень-листопад 2010 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).
В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Як вже зазначалось судом, рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв’язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку, сплачених позивачем ПП «Ріст»у складі ціни придбання товару на підставі правочинів, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою ланцюга постачання товару.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення.
Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачу з боку ПП «Ріст»та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.
Це означає, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ПП «Ріст», є безпідставним.
Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ПП «Ріст»і ПП «Ніко-Ойл», судом до уваги не приймаються як такі, що не мають значення для даної справи, адже виходять за межі предмету доказування та стосуються осіб, які не беруть участі в даній справі.
Крім того, суд зазначає, що обов’язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.
З приводу визначення позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.
Платники податку на додану вартість, об'єкта, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі –Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
В силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, податкове зобов'язання –це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Як вже зазначалось, до складу валових витрат позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними.
Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні були спростовані.
Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, є безпідставними.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню.
В силу частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 136, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним і нечинними податкове податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 № 0000332301.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»здійснені ним судові витрати в сумі 3 (три) гривні 40 копійок.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.
Постанова у повному обсязі виготовлена 17 серпня 2011 року.