ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 грудня 2011 року № 2а-16217/11/2670
О 16 годині 38 хвилин в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого Бояринцевої М.А.
при секретарі судового засідання Федоріну І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1
до Київського міського військового комісаріату
про визнання нечинним рішення та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання нечинним рішення комісії Київського міського військового комісаріату з розгляду питань із встановлення статусу ветерана війни № 8 від 31 серпня 2011 року щодо відсутності підстав для визнання позивача учасником бойових дій та про зобов’язання Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій Київського міського військового комісаріату визнати позивача учасником бойових дій та видати йому посвідчення встановленого зразка.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1994 року № 63, Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 8 квітня 2009 року № 158, Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 04.06.2002 № 519 «Про затвердження Переліку документів, що утворюються в процесі діяльності ОВС, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій системи МВС України із визначенням строків зберігання та переліку документів, що утворюються в процесі діяльності внутрішніх військ МВС України із зазначенням строків зберігання документів»та зазначає, що йому неправомірно відмовлено у визнанні його учасником бойових дій, оскільки він в період з 1988 року по 1990 рік виконував службові обов’язки в умовах надзвичайних обставин, пов’язаних з масовими антигромадськими проявами в складі військового оперативного резерву частини.
Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та зазначив, що Київським міським військовим комісаріатом правомірно відмовлено ОСОБА_1 у визнанні його учасником бойових дій, оскільки ОСОБА_1 приймав участь в охороні громадського порядку на території республік СРСР.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 20 липня 2011 року звернувся до Київського міського військового комісаріату із заявою щодо виконання вимог постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2011 року по адміністративній справі № 2а-6543/10/2670.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року у справі № 2а-6543/10/2670 за позовом ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити дій позов ОСОБА_1 задоволено, визнано неправомірною бездіяльність комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасника бойових дій Київського міського військового комісаріату, щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій від 18 березня 2010 року та зобов’язано комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасника бойових дій Київського міського військового комісаріату вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі йому посвідчення встановленого зразка.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2011 року у справі № 6543/10/2670 апеляційну скаргу Київського міського військового комісаріату задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року скасовано в частині зобов’язання комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасника бойових дій Київського міського військового комісаріату вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі йому посвідчення встановленого зразка та прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити дії задоволено частково та зобов’язано комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасника бойових дій Київського міського військового комісаріату вчинити дії по розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання учасником бойових дій та видачі йому посвідчення встановленого зразка. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2010 року залишено без змін.
31 серпня 2011 року на засіданні комісії Київського міського військового комісаріату з розгляду питань із встановлення статусу ветерана війни ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»з огляду на те, що охорона громадського порядку не дорівнюється до участі у бойових діях, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»з огляду на те, що територія Закавказзя не зарахована до регіонів, де велись бойові дії та на підставі постанови колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 18 травня 2010 року № 21-74во10, якою встановлено помилковість рішень судів щодо визначення статусу учасника бойових дій особам, які приймали участь в охороні громадського порядку на території республік СРСР.
Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(із змінами та доповненнями, далі –Закон № 3551) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 5 Закону № 3551 учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 2 статті 6 Закону № 3551 учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України;
Постановою від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»затверджений перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, що додається..
До Переліку держав і періодів бойових дій на їх території віднесені також інші країни після грудня 1979 року.
У примітках до вказаного переліку зазначено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Згідно архівної довідки Центрального архіву Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 28 січня 2010 року № 3/35-55, по архівним документам військової частини 3217 встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_1 перебував у службових відрядженнях для виконання службово-бойових завдань, охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах в періоди:
з 29 лютого 1988 року (наказ № 53 від 01 березня 1988 року) по 31 березня 1988 рік (наказ № 79 від 31 березня 1988 року) в м. Баку Азербайджанської РСР;
з 15 травня 1988 року (наказ № 117 від 16 травня 1988 року) по 13 червня 1988 рік (наказ № 141 від 13 червня 1988 року) в м. Єреван Вірменської РСР;
з 16 вересня 1988 року (наказ № 224 від 19 вересня 1988 року) по 9 жовтня 1988 рік (наказ № 244 від 10 жовтня 1988 року) у Вірменській та Азербайджанській РСР;
з 19 листопада 1988 року (наказ № 279 від 19 листопада 1988 року) по 23 грудня 1988 рік (наказ № 312 від 26 грудня 1988 року) в м. Шуша Азербайджанської РСР;
з 3 лютого 1989 року (наказ №31 від 3 лютого 1989 року) по 15 квітня 1989 рік (наказ № 92 від 17 квітня 1989 року) в м. Єреван Вірменської РСР;
з 16 квітня 1989 року по 20 вересня 1989 рік (наказ № 224 від 21 вересня 1989 року) в м. Єреван.
В наказі командира від 3 липня 1992 року № 016 зазначено, що на виконання наказу МВС СРСР від 18 жовтня 1989 року № 0169 та розпорядженні НВВ МВС СРСР по УРСР і МРСР від 7 грудня 1989 року № 4166 встановлено, що офіцерському складу час виконання службових обов’язків по охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов’язаних з масовими громадськими проявами в республіках Закавказзя, у відповідності до постанови Ради Міністрів СРСР від 25 грудня 1989 року №795-173 зазначений період служби підлягає зарахуванню у вислугу півтора місяці за один місяць служби для нарахування пенсії.
Згідно листа Міністерства закордонних справ України від 21 вересня 2005 року № 620/14-110-1410 щодо внесення доповнень до переліку держав, де велись бойові дії, Азербайджанська Республіка визнає ведення бойових дій на території Азербайджанської Республіки у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 року. У травні 1994 року між Азербайджанською Республікою та Республікою Вірменія була укладена угода про припинення вогню, яка періодично порушується по сьогоднішній день.
З огляду на встановлене, суд приймає доводи позивача щодо перебування на території Вірменської та Азербайджанської РСР під час ведення ними бойових дій.
Проте, зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Таких юридичних фактів, з якими в даному випадку чинним законодавством пов’язується право особи на визнання її учасником бойових дій, суду не пред’явлено.
Зазначена правова позиція також вбачається з постанови Верховного Суду України від 18 травня 2010 року, яка прийнята за результатами розгляду скарги Головного управління (утвореного внаслідок реорганізації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області) справу за позовом ОСОБА_4 до Управління про визнання недійсним рішення.
Згідно Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 8 квітня 2009 року № 158 (із змінами та доповненнями, далі –Положення № 158), Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (далі - Комісії) створюються в Міністерстві оборони України, військовій частині А0515, військовому комісаріаті Автономної Республіки Крим, обласних та Київському міському військових комісаріатах.
Пунктом 7 Положення № 158 встановлено, що на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.
За відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій (пункт 10 Положення № 158).
Пунктом 11 Положення № 1058 встановлено, що у разі звернення громадян до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визначення їх учасниками бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій. Копія рішення суду підлягає збереженню разом з іншими документами.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку, що для визнання позивача учасником бойових дій необхідна довідка 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях або рішення суду, яким буде встановлений факт участі ОСОБА_1 в бойових діях чи інших подіях, які дають йому право на визначення його учасником бойових дій, проте на час розгляду даної справи позивачем відповідних доказів не надано, тому рішення відповідача визнається судом правомірним.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського міського військового комісаріату про визнання нечинним рішення та зобов’язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А.Бояринцева
Повний текст постанови складений 30 грудня 2011 року.