КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 серпня 2011 року місто Київ № 2а-2928/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого –судді Шевченко А.В. при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників
позивача:- Яковчук Я.М.,
відповідача:- Золотоверх О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Спеціалізована будівельна компанія» про стягнення адміністативно-господарських санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства «Спеціалізована будівельна компанія» про стягнення адміністративно – господарських санкцій та пені у сумі 386 415, 90 гривень та пеню за порушення термінів сплати адміністративно – господарських санкцій у розмірі 7187, 04 гривень.
Ухвалою від 23 червня 2011 року Київським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 13 липня 2011 року.
13 липня 2011 року в судове засідання з’явився представник позивача та представник відповідача.
Представник позивача надав суду копію листа з Іванківського районного центру зайнятості від 25 травня 2011 року вих. № 238/03 на № 03-684 від 11 травня 2011 року про наявність вакансій та копії звітів про наявність вакансій.
Представник відповідача надав суду копію наказу про звільнення з посади голови ради директорів Державного підприємства «Спеціалізована будівельна компанія» ОСОБА_3, довідку про включення розпорядника (одержувача) до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, копію статуту Державного підприємства «Спеціалізована будівельна компанія», план використання бюджетних коштів на 2010 рік, копію листа Державного департаменту – адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення про фінансування Державного підприємства «Спеціалізована будівельна компанія», копію постанови Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2009 року в адміністративній справі № 2а-7977/09/1070, копії звітів про наявність вакансій, копію реєстраційної картки розпорядника (одержувача) бюджетних коштів, копію ухвали Київського окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі від 20 липня 2010 року в адміністративній справі № 2а-5355/10/1070, копію ухвали Київського окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі від 16 лютого 2010 року в адміністративній справі № 2а-1900/10/1070 та заперечення на адміністративний позов.
Всі вищевказані документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
У зв’язку із з’ясуванням обставин справи в судовому засіданні оголошено перерву до 19 липня 2011 року.
19 липня 2011 року суд звернувся із запитом № 2424 до Іванківської МДПІ Київської області про надання інформації щодо того, чи відноситься відповідач до неприбуткових установ.
У відповідь на запит № 2424 від 19 липня 2011 року Іванківська МДПІ Київської області повідомила суд листом № 467 від 25.07.2011 року, що відповідно до комп’ютерних баз даних відповідач є платником податку на прибуток підприємств та щоквартально подає декларацію з податку на прибуток підприємств та до переліку неприбуткових організацій не відноситься.
19 липня 2011 року в судове засідання з’явився представник позивача та представник відповідача. Представник позивача надав суду письмові пояснення по справі. В судовому засіданні оголошено перерву до 3 серпня 2011 року.
3 серпня 2011 року в судове засідання з’явився представник позивача та представник відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим позивач просив стягнути вищевказані суми адміністративно – господарських санкцій та пені.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях, просив суд відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідач, Державне підприємство «Спеціалізована будівельна компанія» є юридичною особою, ідентифікаційний номер 24547660.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ 21.03.1991 року (далі – Закон України № 875-ХІІ) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Частиною другою статті 17 Закону України № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей.
Таким чином, розрахунок кількості робочих місць для інвалідів здійснюється роботодавцями самостійно, а розрахунок спеціальних робочих місць та їх створення – за рішенням місцевої ради.
Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обов’язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Таким чином позивач зазначив, що за 7 (сім) робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16 квітня 2011 року повинен був самостійно сплатити адміністративно – господарські санкції у розмірі 386 415, 89 гривень.
Частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно – господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Отже, розмір пені у сумі 7187, 04 гривень підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно – господарських санкцій.
Вимоги позивача про притягнення відповідача до відповідальності та застосування до нього адміністративного – господарських санкцій ґрунтуються на звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ (вх. № 3413), поданого відповідачем до Фонду соціального захисту інвалідів, з якого випливає, що на підприємстві відповідача повинно працювати 176 осіб, з них 7 осіб – кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ. Оскільки 7 інвалідів не працює, позивачем зроблено висновок про порушення закону відносно дотримання нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Суму адміністративно – господарських санкцій позивач доказує відповідними розрахунками.
Судом встановлено, що відповідач у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2010 рік повідомив позивача про те, що ним створено 7 робочих місць для інвалідів.
Протягом 2010 року відповідач звітував до Іванківського районного центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках, у тому числі й про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, це підтверджується наявністю в матеріалах справи звітів за формою 3-ПН, а також звертався до центру зайнятості про працевлаштування інвалідів.
У матеріалах справи наявний лист Іванівського районного центру зайнятості про те, що ДП «Спеціалізована будівельна компанія» в 2010 році в звітах за формою № №-ПН «Звіт про наявність вакансій» заявляли вакансії для інвалідів: керівник групи обліку, інженер, секретар керівника (2 вакансії), завідувач канцелярії. У зв’язку з відсутністю відповідної спеціальності безробітні інваліди для працевлаштування не направлялися.
Слід відмітити, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Однак, згідно наявних в матеріалах справи доказів, відповідач звертався до відповідних органів з проханням надати можливу допомогу в пошуку інвалідів для подальшого їх працевлаштування.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Адміністративно – господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що обов'язок працедавця по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок згідно статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів. На відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Таким чином суд дійшов висновку про те, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що підприємство відповідача здійснює свою роботу вахтовим методом у зоні відчуження, на території, що безпосередньо постраждала від катастрофи на Чорнобильські АЕС, правовий режим якої врегульований Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 року № 791а.
Відповідно до статті 12 вказаного Закону у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забороняється перебування осіб, які мають медичні протипоказання для роботи в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання або щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки вони є професійно хворими.
Тобто, специфіка роботи підприємства – відповідача фактично є такою, що працевлаштування інвалідів за таких умов є складним та практично неможливим.
Тим не менш, враховуючи, що використання праці інвалідів на підприємстві відповідача взагалі не можлива, звітність про наявність вакансій відповідачем подавалась до центру зайнятості.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідача ознак протиправності та складу правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись та взагалі неможливість направлення на роботи інвалідів у зону відчуження.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень.
Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини четвертої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 –163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні адміністративного позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Спеціалізована будівельна компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.
Постанова у повному обсязі виготовлена 05 серпня 2011 року.