КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 серпня 2011 року № 2а-2906/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області < Список > Публічного акціонерного товариства «Техмашремонт», про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Управління Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області, звернувся до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Техмашремонт», про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (список № 1) в сумі 30 877, 43 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з даними особового рахунку страхувальника у відповідача утворився борг з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах особам, які працювали на роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1, за січень 2011 року. Посилаючись на частину другу Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та пункт 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663, позивач просить суд стягнути суму заборгованості з відповідача.
В призначений день та час до суду сторони не з’явилися.
Представник позивача надав суду клопотання (вхідний № 13061 від 01.08.2011 року) про розгляд справи в порядку письмового провадження, позов підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача надав суду клопотання (вхідний № 12848 від 27.07.2011 року) про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, клопотання представника позивача та представника відповідача вважаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на це, суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.
Всебічно та об’єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Заперечуючи проти позову представник відповідач зазначив, що, на його думку, розрахунок витрат позивачем складено невірно, адже до розрахунку включено таких осіб, відносно яких відповідач не має обов’язку відшкодовувати витрати на виплату і доставку пенсій, або включено такі витрати, які не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Так, до розрахунку включено осіб, яким призначено пенсії до 1 січня 2004 року, тобто, до набрання чинності Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Відповідач вважає, що законодавчі підстави для відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій на користь таких осіб відсутні.
До розрахунку також включено осіб, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, яким згідно із законом надано певні пільги – вік виходу їх на пенсію порівняно з віком, встановленим на загальних підставах, знижено на п’ять років. Витрати, пов’язані з наданням пільг особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в силу закону здійснюються за рахунок державного бюджету і не можуть покладатися на відповідача.
Крім того, відповідач зазначив, що фактичні витрати на виплату і доставку пенсій визначено позивачем виходячи не тільки з розміру основної пенсії, призначеної кожному пенсіонеру, але й з урахуванням додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, що здійснюються відповідно до законодавства. На думку відповідача, суми вказаних доплат, надбавок та підвищень не підлягають відшкодуванню відповідачем, а мають відшкодовуватись за рахунок коштів Державного бюджету України.
Також, відповідач у своїх запереченнях посилається на те, що позивачем при здійсненні розрахунку невірно обчислено фактичний стаж роботи на підприємстві відповідача декількох осіб.
Розглянувши матеріали позовної заяви, додаткові докази та пояснення представника позивача, заперечення та додані документи, з’ясувавши всі фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Техмашремонт» є юридичною особою (ідентифікаційний код: 05495590). Як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у місті Білій Церкві Київської області.
Так, судом встановлено, що ПАТ «Техмашремонт» (ВАТ «Техмашремонт») створено та зареєстровано 10.06.1993 року і відповідно до статуту (копія якого є у матеріалах справи) є правонаступником Білоцерківського орендного ремонтного підприємства, створеного та зареєстрованого згідно рішення № 401 Білоцерківської ради народних депутатів від 27.11.1990 року.
Позивачем на підставі розрахунків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників), відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», визначено розмір витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у зв’язку з виплатою та доставкою пенсій за січень 2011 року у сумі 30 877, 43 гривень.
Позивач до розрахунку витрат на виплату і доставку пенсій включено осіб, яким пенсії призначено до 1 січня 2004 року (до набрання чинності Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»); осіб, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, вік виходу на пенсію яких знижено на п’ять років порівняно із загальним віком виходу на пенсію (для чоловіків - 60 років, для жінок – 55 років); розмір витрат позивачем розраховано з урахуванням основної пенсії, додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, що здійснюються відповідно до законодавства та довідок, які видавалися відповідачем щодо стажу роботи на підприємствах.
Так, до розрахунку витрат на виплату і доставку пенсій, відшкодування яких вимагає здійснити позивач, включено 20 пенсіонерів, з яких:
12 осіб, які набули права на пенсію до 01.01.2004 (сума витрат на виплату і доставку пенсій цим пенсіонерам, що включена позивачем до розрахунку, становить 14 988, 59 гривень);
8 осіб, які мають статус постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи і набули права на пенсію за віком, з урахуванням їх соціального статусу (для чоловіків – 55 років; для жінок – 50 років), сума відшкодувань за січень 2011 року складає – 10104, 11 гривень).
Також, позивач розраховуючи суму витрат на виплату на доставку пільгових пенсій за січень 2011 року по 7 особам включає у стаж роботи цих осіб стаж, коли ці особи працювали на іншому підприємстві, правонаступником якого не є Білоцерківське орендне ремонтне підприємство, правонаступником якого є ВАТ «Техмашремонт» (ПАТ «Техмашремонт») та враховує додаткові пенсії, доплати, надбавки та підвищення, що становить на 2017, 34 гривень більше, ніж без врахування стажу, додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» покриття витрат на виплату і доставку пенсій, що призначені особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди, здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004 року).
Коло осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, визначено статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Так, згідно з підпунктом «а» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До 15.03.2000 року згідно з частиною другою статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (в редакції Закону України від 16.05.1996 року № 198/96-ВР) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду України плату, що покриває витрати на виплату і доставку пенсій відповідно до пунктів «б» - «з» цієї статті до досягнення працівником пенсійного віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, в розмірі 50 процентів по пенсіях, призначених у 1991 році, 60 процентів - у 1992 році, 70 процентів - у 1993 році, 80 процентів - у 1994 році, 90 процентів - у 1995 році і 100 процентів - з 1996 року.
У лютому 2000 року частину другу статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» виключено згідно із Законом України від 17.02.2000 року № 1461-III. Цим же Законом, внесено зміни до Закону України від 26.06.1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», віднесено до об'єкту оподаткування збором на обов’язкове державне пенсійне страхування.
До січня 2004 року порядок відшкодування підприємствами фактичних витрат Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», визначався пунктом 3.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 року за № 16-6, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2001 року за № 998/6189.
Щодо осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та мають право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту «а» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», то до набрання чинності Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (тобто, до 01.01.2004 року) витрати Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій цим особам підприємствами не відшкодовувались.
Така ж оцінка положень частини другої Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV оприлюднена Пенсійним фондом України в листі від 27.06.2006 року № 8215/03-20.
Крім того, суд зазначає, що поширення положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на відносини з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій особам, які набули права на пенсію до 01.01.2004 року, означатиме надання цьому закону зворотної дії в часі, що суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Це означає, що правові підстави для відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку пенсій особам, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, та отримали право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпункту «а» частини першої статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до 01.01.2004 року, відсутні. Таким чином, суми витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій вказаним особам до розрахунку включені безпідставно і відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Щодо осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та отримали право на пенсію з 01.01.2004 року, то, починаючи з 01.01.2004 року, згідно з абзацом п’ятим частини другої Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Таким чином, починаючи з 01.01.2004 року законом покладено на відповідача обов’язок відшкодовувати фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, що виплачуються на користь вказаних вище осіб, з поступовим збільшенням таких витрат до набуття особою права на пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Проте, вік, з якого особи набувають право на пенсію, визначається не лише Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але й іншими законами з питань пенсійного забезпечення, при тому, що Конституція України не встановлює пріоритету одного закону перед іншими.
Суд зазначає, що терміни пенсійний вік, вік виходу на пенсію, вік призначення пенсії, право на пенсію у законодавстві не визначено. Із системного аналізу статей 12, 14 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», положень статті 26 і Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статті 55 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вбачається, що всі зазначені терміни стосуються однієї певної дати, із настанням якої законодавство пов’язує настання передбачених наслідків – право особи на отримання пенсії за віком. При чому, дата набуття особою права на отримання пенсії визначається в кожному випадку окремо по відношенню до кожної особи.
Відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій в залежності від категорії особи. Призначення та виплата пенсій цим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Так, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю (постраждалі від Чорнобильської катастрофи 4 категорії) з урахуванням положень статті 55 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», набувають право на пенсію: чоловіки - в 55 років; жінки - в 50 років.
При цьому, згідно із статтею 63 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Це означає, що фінансування витрат Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, на користь осіб, яким пенсійний вік знижено як постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв’язку з таким зниженням має здійснюватись за рахунок коштів державного бюджету. Включення Пенсійним фондом таких витрат до розрахунку з метою їх відшкодування за рахунок відповідача, є неправомірним і безпідставним.
А отже, включення позивачем до розрахунку 8 осіб, що мають статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи і пенсійний вік яких вже настав є неправомірним, а тому сума 10104, 11 гривень (з розрахунків за січень 2011 року) стягненню не підлягає.
Крім того, згідно з частиною шостою Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 6.6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663, додаткові пенсії, додаткові витрати на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», доплати, надбавки та підвищення призначені відповідно до законодавства України, не включаються до розміру фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що підлягають відшкодуванню.
Це означає, що на страхувальників, законом покладено обов’язок здійснювати відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку сум основної пенсії. Відшкодування витрат на виплату і доставку додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень, призначених відповідно до законодавства України понад розмір основної пенсії, не можуть покладатися на страхувальників, тим більше, що джерелом таких виплат закон визначив Державний бюджет України.
Таким чином, включення до розрахунку витрат на виплату додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень з метою їх відшкодування за рахунок відповідача, є неправомірним та безпідставним.
Щодо позиції позивача про те, що факт видачі довідок про підтвердження пільгового характеру роботи на підприємстві або на підприємстві, правонаступником якого є відповідач підтверджує правомірність включенням до стажу роботи цих осіб, їх роботи на інших підприємствах, слід зазначити наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, ВАТ «Техмашремонт» (ПАТ «Техмашремонт») є правонаступником Білоцерківського орендного ремонтного підприємства, створеного та зареєстрованого згідно рішення № 401 Білоцерківської ради народних депутатів від 27.11.1990 року.
Вказаний факт не заперечується ані позивачем, ані відповідачем, водночас, відповідачем додано до заперечень довідку відділу державної реєстрації Білоцерківської міської ради від 04.11.2010 року № 1194/ю/04-11, відповідно до якої Білоцерківське орендне ремонтне підприємство, зареєстроване рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради 27.11.1990 року № 401 не є правонаступником прав та обов’язків будь-якої юридичної особи.
Позивачем не доведено того факту, що за осіб, які працювали на Білоцерківському виробничому об’єднані шин і гумо-азбестових виробів витрати на виплату та доставку пільгових пенсій за період їх роботи на вказаному підприємстві повинен нести саме відповідач.
Тому посилання позивача на те, що відповідач видавав довідки про стаж роботи таким особам (при чому у довідках окремо зазначені періоди роботи безпосередньо на підприємстві відповідача) і тому у відповідача виникають зобов’язання по відшкодуванню сум фактичних витрат на виплату і доставку пенсій не вважають належним доказом і до уваги судом не беруться, так як не містять законних обґрунтувань.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За наведених обставин суд, дослідивши подані матеріали, встановивши всі фактичні обставини справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині суми заборгованості, яка складає 3767, 39 гривень.
Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Проте, це не означає, що суд зобов’язаний взяти на себе тягар доказування розміру фактичних витрат на виплату і доставку пенсій та правомірності їх формування замість суб’єкта владних повноважень.
Положення статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України слід розуміти так, що витребування доказів з ініціативи суду може стосуватися лише особи, яка не є суб’єктом владних повноважень, адже, в публічно-правових відносинах фізична чи юридична особа ніколи не бувають рівними з суб’єктом владних повноважень, тому ініціатива суду у збиранні доказів замість суб’єкта владних повноважень чи на його користь призведе до порушення конституційного принципу судочинства - неупередженості суду та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (статті 129 Конституції України).
Наявні матеріали справи свідчать, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами розміру та складу фактичних витрат позивача на виплату та доставку пенсій, а також правомірності їх нарахування.
Приймаючи рішення суд враховує положення частини другої статті 51, статті 112, 136 Кодексу адміністративного судочинства України щодо часткового визнання відповідачем позовних вимог.
Відповідно до вимог частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідачем не було надано суду доказів понесення судових витрат, вимог про їх відшкодування суду він не заявляв. Таким чином, судові витрати присудженню на користь відповідача з Державного бюджету України не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Техмашремонт» (ідентифікаційний номер юридичної особи: 05495590) на користь Управління Пенсійного фонду у місті Білій Церкві заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за списком № 1 за січень 2011 року у сумі 3767 (три тисячі сімсот шістдесят сім) гривень 39 копійок.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.