КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 січня 2012 року 2а-6161/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу
за позовомУправління Пенсійного фонду України у Миронівському районі Київської області
доВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Миронівському районі
прозобов'язання відшкодувати витрати,
в с т а н о в и в:
Управління Пенсійного фонду України у Миронівському районі Київської області (далі - Позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Миронівському районі (далі - Відповідач) про зобов'язання відшкодувати витрати, пов'язані з виплатою та доставкою державної адресної допомоги на поховання, поштових видатків, за період з 01.12.2010 року по 01.10.2011 року в розмірі 226839,60 грн., в т.ч. державна адресна допомога - 224498,30 грн., поштові видатки - 1531,11 грн., допомога на поховання - 810,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01.12.2010 по 01.10.2011 особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, ним здійснювалась виплата пенсій. У випадку, коли розмір пенсії не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, позивач здійснював виплату пенсій разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму.
Виплата щомісячної державної адресної допомоги до пенсії передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян», якою також встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги та підвищення до пенсій здійснюються за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога.
Оскільки позивачем понесені певні витрати, пов’язані як з виплатою і доставкою пенсії, так і з виплатою та доставкою щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, а відповідач відмовився відшкодовувати витрати, пов’язані з виплатою і доставкою щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, позивач звернуся до суду з позовом про зобов’язання відшкодувати зазначені витрати.
У судове засідання сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду, не з’явились. Водночас, від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Відповідач про причини неявки суд не повідомив, заперечень на позовну заяву суду не надав.
Відповідно до частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Крім того, згідно частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з таких мотивів.
З грудня 2010 року по жовтень 2011 року Управління Пенсійного фонду України у Миронівському районі Київської області здійснювало виплату пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що проживають на території Миронівського району Київської області.
У тих випадах, коли розмір пенсії не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, позивач здійснював виплату пенсій разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму. Такі виплати здійснювались позивачем на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян».
Таким чином, упродовж вказаного періоду позивачем виплачено щомісячну державну адресну допомогу до пенсії у розмірі 226839,60 грн., з яких: 224498,30 грн. - сума щомісячної державної адресної допомоги; 1531,11 грн. - поштові видатки; 810,19 грн. - допомога на поховання.
Оскільки виплата пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, позивач і відповідач щомісячно проводили звірку витрат по особових справах потерпілих. Результати звірки оформлювались двосторонніми актами.
В результаті звірки відповідач визнав усі витрати позивача, що пов’язані з виплатою пенсій. Проте, витрати, пов’язані з виплатою і доставкою щомісячної державної адресної допомоги, не визнав і відмовився їх відшкодовувати.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В силу пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(далі - Закон України від 23.09.1999 року № 1105-XIV).
Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку на виробництві, що визначений статтею 5 вказаного Закону, є цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Відповідно до статті 15 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Згідно із статтями 13, 14 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. При цьому, під нещасним випадком розуміється обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.
Статтею 21 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV встановлено виключний перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, відповідно до статті 21 цього Закону, в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов’язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання або пенсію у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Порядок визначення розміру щомісячних страхових виплат визначається статтею 34 Закону України 23.09.1999 року № 1105-XIV, якою передбачено, зокрема, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров’я.
Виплата щомісячної адресної державної допомоги, підвищення до пенсії та індексація пенсій не входить до переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV.
Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян», а також Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2009 року № 198 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 встановлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв’язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім’ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Проте, у пункті 4 вказаної Постанови, Кабінет Міністрів України також встановив, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Тобто, вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги, Кабінет Міністрів України фактично прийняв рішення про розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Як вже зазначалось судом, Конституція України встановила, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності таким законом є Закон України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким не передбачено здійснення виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до статей 15, 16 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються виключно за їх прямим призначенням (стаття 46 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV).
Кабінет Міністрів України, відповідно до Конституції України та законів України, не наділено повноваженнями щодо розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
В силу частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору Постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Про деякі питання пенсійного забезпечення громадян»в частині визначення джерела виплати щомісячної державної адресної допомоги та підвищення до пенсії (за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків) застосуванню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Зважаючи на викладене, відмова відповідача у відшкодуванні витрат, понесених Пенсійним фондом України на виплату щомісячної державної адресної допомоги та поштових витрат на її доставку, є правомірною, оскільки правові підстави для такого відшкодування за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відсутні.
Таким чином, враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог і, відповідно, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 69-71, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
У задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України у Миронівському районі Київської області - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Балаклицький А. І.
Постанову прийнято в порядку письмового провадження 16 січня 2012 року.