ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

12 січня 2012 р.           Справа № 2а/0270/5457/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання: Колос Мирослави Сергіївни

представників сторін:

позивача      :   Безпалько О.М., Присяжнюка О.В., Пилипчак С.В.

відповідача :   Коновала С.М., Охрімовського Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Побережне"   

до:   Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції  

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Побережне" (далі - ТОВ "Побережне") до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Вінницька МДПІ) про  визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ "Побережне" вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2011 року виявлено порушення окремих норм Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі виявлених порушень податковим органом 18 серпня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 546980,00 гривень.

Позивач вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є помилковими, внаслідок чого податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, що викладені у позовній заяві.

Представники відповідача позов не визнали з підстав, що наведені у письмових запереченнях (а.с.50-51).  

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість", товариство з обмеженою відповідальністю "Побережне" зареєстроване суб’єктом спеціального режиму оподаткування ПДВ.

Протягом періоду з 25 липня по 29 липня 2011 року податковим ревізором-інспектором Кулачок Т.С. Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання ТОВ "Побережне" вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, про що складено акт №268/23/32172607 від 04 серпня 2011 року (а.с. 7-28).

У даному акті зафіксовані порушення Товариством вимог статтей 16, 20  Закону України "Про оренду землі", статтей 125, 126 Земельного кодексу України та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту  7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого Товариством занижено суму податку на додану вартість всього в сумі 447100, грн., в тому числі за 2009 рік в сумі 247637 грн., за 2010 рік - в сумі 151879 грн., за перше півріччя 2011 року - в сумі 47584 грн.

Суть виявлених порушень зводиться до того, що ТОВ "Побережне" включило до спеціальної декларації суми реалізованої продукції, яку останнє виростило не на власних та не на орендованих землях, оскільки використовувало незареєстровані земельні ділянки.

За наведених обставин, податковий орган вважає, що кошти, отримані від реалізації продукції на таких земельних ділянках, не підлягають  включенню до спеціальної декларації, а повинні вноситись до загальної декларації та відповідно оподатковуватись.     

На підставі зазначених порушень податковим органом 18 серпня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000532300 (а.с.29), яким Товариству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 546980,00 гривень, з яких 447100,00 гривень – за основним платежем, 99880,00 гривень – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням,  Товариство оскаржило його до державної податкової адміністрації у Вінницькій області. За результатами розгляду скарги ДПА у Вінницькій області прийнято рішення (а.с. 45-49), яким податкове повідомлення-рішення від 18 серпня 2011 року №0000532300 скасовано в частині зобов’язання сплатити основний платіж в сумі 1496,00 гривень та застосованої штрафної (фінансової)  санкції в сумі 388,00 гривень. В іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Позивач, не погодившись з таким рішенням державної податкової адміністрації у Вінницькій області, звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України, в результаті розгляду якої прийнято рішення (а.с.42-44), яким податкове повідомлення-рішення від 18 серпня № 0000532300 з урахуванням рішення про результати розгляду первинної скарги ДПА у Вінницькій області залишено без змін.

Даючи правову оцінку прийнятому податковому повідомленню-рішенню, суд зважає на таке.

Пунктами 8-1.1 та 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.   

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним  сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті  до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як випливає із матеріалів перевірки, Товариство у 2009-2010 роках орендувало земельні ділянки, які не зареєстровані в ДЗК  в кількості 549 га, що становить 35,9% від загальної кількості орендованої землі; протягом періоду з 20 грудня 2010 року по 24 червня 2011 року кількість орендованих земель, що не пройшли державної реєстрації становила 21% від загальної кількості орендованої землі.

Відтак, податковим інспектором, який проводив перевірку, зроблено висновки, що позивачем необґрунтовано включено до спеціальної декларації суму податку на додану вартість від реалізованої сільськогосподарської продукції з тих земельних ділянок, що не були зареєстрованими в органі реєстрації в установленому законодавством порядку, оскільки пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості  сільськогосподарських  товарів (послуг) становить  не  менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових  періодів  сукупно. А тому, оскільки частина договорів оренди землі не пройшли державну реєстрацію, позивач неправомірно скористався податковою пільгою. На аркушах 14-16 акту перевірки податковим інспектором наведено розрахунок заниженої платником суми ПДВ та, відповідно, суми донарахованого податку на додану вартість.  

В зв’язку з наведеним, у акті перевірки зазначено, що сільськогосподарська продукція, вирощена на таких (не зареєстрованих) землях не може бути віднесена до операцій, що підлягають оподаткуванню за спеціальним режимом.

При цьому, суд встановив, що розрахунок суми заниження податку на додану вартість та розмір донарахованої суми ПДВ податковим органом проведено арифметичним способом, що відображено на аркушах 14-15 акту перевірки. Окрім того, представники відповідача в судовому засіданні підтвердили, що розрахунок проводився арифметичним способом.

Проте, суд критично оцінює такі твердження податкового органу, враховуючи наступне.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону.

Аналогічні положення продубльовані у статті 18 Закону України "Про оренду землі". Так, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Аналізуючи наведені норми, суд погоджується із тим, що договори оренди землі, які використовуються позивачем при здійсненні ним господарської діяльності, повинні пройти державну реєстрацію у встановленому законодавством порядку.

Проте, недотримання вказаних норм стосовно окремих земельних ділянок свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. У той же час, законодавець пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Так, відповідно до пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та статті  209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість,  нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним  сільськогосподарських товарів  (послуг),  не  підлягає  сплаті  до  бюджету  та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів,  а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 статті 8-1 вищевказаного Закону та статтею 209.7 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Як вказувалось вище, позивач у періоді, що перевірявся, перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських  товарів (послуг). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось.

Крім того, перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Таким чином, сумніви відповідача щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них позивачем власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Разом із тим, суду незрозумілий алгоритм визначення податковим інспектором при проведенні перевірки кількості та якості сільськогосподарської продукції, вирощеної та реалізованої на земельних ділянках, що використовувались орендарем на умовах договорів оренди землі, які не були зареєстровані у відповідних органах на момент проведення перевірки, оскільки лише при врахуванні таких показників можливо вірно здійснити розрахунок.

Крім того, незрозумілим є метод визначення податковим органом  загального розміру площі землі та відповідно визначення вартості отриманої на ній сільськогосподарської продукції.

При цьому судом встановлено, що перевіряючим не досліджувалися середній показник врожайності, якість ґрунту на зазначених земельних ділянках тощо.

З огляду на викладене, використана податковим органом методика вирахування податкового зобов’язання не може бути застосована, оскільки не передбачена жодним нормативно-правовим актом, а тому її застосування не узгоджується із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України. Відтак, суд дійшов висновку, що податковий інспектор не міг правильно здійснити розрахунок реалізованої продукції окремо із зареєстрованих та незареєстрованих договорів, не врахувавши при цьому зазначених вище показників.

При цьому, окремим предметом судового дослідження була довідка, видана виконавчим комітетом Побережненської сільської ради Вінницького району вих. №16 від 11 січня 2012 року, з якої випливає, що у 2009 році частина земель, що орендувались ТОВ "Побережне", в кількості 84 га перебували "під чорним паром" (спосіб обробітку землі з метою покращення родючості ґрунту), у 2010 році – 200 га, а у 2011 році - 409 га. Представники позивача пояснили, що в зв’язку із застосуванням Товариством такої технології у зазначених роках відповідна кількість земель не використовувалась.

Суд встановив, що податковим інспектором не було враховано того, що частина земель у 2009-2011 роках Товариством не використовувалась. В судовому засіданні представники податкового органу також пояснили, що при наявності цієї інформації на момент перевірки розрахунок податкового зобов’язання змінився б.

Водночас, суд враховує твердження представників позивача, що причини, через які окремі договори оренди землі не були зареєстровані, не залежали від Товариства. Серед таких причин наступні: смерть орендодавців та встановлений законодавством строк для прийняття спадщини спадкоємцями, отримання документів що підтверджують право на спадщину; довготривала процедура реєстрації договорів оренди.

Суд також враховує ту обставину, що позивач сплачує земельний податок в зв’язку з використанням усіх земельних ділянок незалежно від того, зареєстровані правовстановлювальні документи на них чи ні.  

Таким чином, суд вважає помилковою позицію податкового органу щодо ідентифікації та виокремлення тієї суми, що слід було внести до загальної декларації, із загальної суми доходу, отриманого позивачем у періоді, що перевірявся, а тому прийняте податкове повідомлення-рішення №0000532300 від 18 серпня 2011 року є протиправним.

При цьому, незважаючи на те, що рішенням ДПА у Вінницькій області, прийнятого за результатами розгляду скарги Товариства, податкове повідомлення-рішення, що оскаржується, скасоване в частині, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000532300 належить скасувати повністю, оскільки суд не наділений компетенцією визначати до сплати обов’язкові платежі. При цьому, суд враховує і те, що сума грошового зобов'язання, визначена податковим повідомленням-рішенням №0000532300, залишилась незмінною після прийняття рішення ДПА у Вінницькій області.  

З урахуванням положень частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню 28,23 грн. судового збору, сплаченого за подання адміністративного позову до суду відповідно до платіжного доручення № 38 від 06 грудня 2011 року.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовільнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000532300, прийняте Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією 18 серпня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Побережне" 28,23 гривень судового збору.  

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя          Яремчук Костянтин Олександрович

12.01.2012