ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2011 р. Справа № 2а/0270/5340/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,
суддів: Жданкіної Наталії Володимирівни
Томчука Андрія Валерійовича
при секретарі судового засідання: Захаріяш Ользі Олександрівні,
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідача : Горецького Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області
про: визнання нечинними наказів про звільнення, поновлення на роботі, -
ВСТАНОВИВ :
у січні 2007 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - відповідач, УМВС України у Вінницькій області) про визнання нечинними наказів про звільнення та поновлення на службі.
Постановою Чечельницького районного суду Вінницької області від 4 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2009 року, позов ОСОБА_2 задоволено, визнано нечинними накази начальника УМВС України у Вінницькій області №243 від 22 травня 2006 року та №4 о/с від 5 січня 2007 року про звільнення позивача та поновлено його на посаді начальника відділення карного розшуку Чечельницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області.
УМВС України у Вінницькій області, вважаючи, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи, що мають істотне значення, та з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскаржило її в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Рішенням Вищого адміністративного суду України від 15.11.2011 року касаційну скаргу УМВС України у Вінницької області задоволено частково, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 22.12.2011 року справу прийнято до провадження Вінницького окружного адміністративного суду.
В обґрунтування адміністративного позову, позивач послався на нечинність наказів начальника УМВС України у Вінницькій області №243 від 22 травня 2006 року та №4 о/с від 5 січня 2007 року про його звільнення з органів внутрішніх справ за вчинок, що дискредитує звання рядового та начальницького складу, оскільки вони прийняті передчасно, а службове розслідування проведено формально та з порушенням вимог діючого законодавства.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з урахуванням зазначених в адміністративному позові обставин, просили позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову, зазначивши, що дії УМВС України у Вінницькій області щодо звільнення позивача є законними, а оскаржувані накази є правомірними, тому підстави для їх скасування та поновлення позивача на посаді відсутні.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та вивчивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_2 походив службу в органах внутрішніх справ України.
22 травня 2006 року начальником УМВС України у Вінницькій області було видано наказ №243 (а.с.9-10, т.с.1), яким за безвідповідальне відношення до виконання службових обов'язків, низькі моральні якості, зраду інтересам служби та за дії, несумісні з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ, начальника відділення карного розшуку Чечельницького районного відділу УМВС у Вінницькій області майора міліції ОСОБА_2 вирішено звільнити з органів внутрішніх справ після виходу з лікарняного.
05 січня 2007 року наказом №4 о/с (а.с.30, т.с.1) позивача на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів МВС.
Як встановлено судом, підставою для звільнення позивача став висновок службового розслідування УМВС у Вінницькій області від 20 травня 2006 року за фактом неналежного виконання службових обов'язків начальником відділення карного розшуку Чечельницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області майором міліції ОСОБА_2 при супроводженні вилученого вантажу. Службовим розслідуванням встановлено, що позивач, майор міліції ОСОБА_2 при супроводженні з райвідділу міліції затриманого автомобіля МАЗ-6303, який був завантажений курячими стегенцями загальною вагою 17650 кг та на які не було надано відповідних ветеринарно-санітарних документів до ДП «Тульчинський ветсанзавод»для знищення, вступив в зговір з невстановленою особою, яка пообіцяла домовитись про складання фіктивного акту про знищення стегенець, а позивач дозволив йому вивантажити частину вантажу вагою 15850 кг із супроводжуваного автомобіля.
У висновку службового розслідування від 20.05.2006 року та в наказі УМВС у Вінницькій області №243 від 22.05.2006 року зазначено, що звільнення необхідно провести після виходу позивача з лікарняного (а.с.28-29, т.с.1).
З травня по грудень 2006 року ОСОБА_2 перебував на лікарняному. В листопаді 2006 року, у зв'язку з тривалим лікуванням, направлений на проходження військово-лікарської комісії в УМВС України у Вінницькій області. Рішенням військово-лікарської комісії №691 від 15.12.2006 року ОСОБА_2 визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у військовий час.
26 грудня 2006 року за результатами атестування, враховуючи висновки військово-лікарської комісії в УМВС України у Вінницькій області від 15.12.2006 року прийнято рішення про невідповідність позивача займаній посаді та зазначено, що він підлягає звільненню за станом здоров'я згідно висновку військово-лікарської комісії.
Разом із цим, 26 грудня 2006 року ОСОБА_2 подано рапорт про звільнення зі служби в ОВС за станом здоров'я відповідно до рішення військово-лікарської комісії в УМВС України у Вінницькій області №691 від 15.12.2006 року.
29 грудня 2006 року старшим слідчим прокуратури Бершадського району старшим радником юстиції Кальченко В.І. прийнято постанову про закриття кримінальної справи порушеною прокуратурою Вінницької області за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 364 Кримінального кодексу України відносно начальника відділення карного розшуку Чечельницького районного відділу УМВС України у Вінницькій області майора міліції ОСОБА_2, у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, суд виходив із наступного.
Суд при вирішенні справи по суті бере до уваги положення ч.5 ст.227 КАС України, згідно із якими висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.11.2011 року зроблено акцент, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставин, на які звертав увагу відповідач. Також суди не дослідили та не дали належної оцінки поясненням, які надав позивач за результатами службового розслідування. На думку суду касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій не надали належного аналізу всім обставинам справи та дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи.
Суд, беручи до уваги доводи суду касаційної інстанції, що стосуються з’ясування обставин службового розслідування та наявності чи відсутності дисциплінарного проступку, який згодом слугував підставою для звільнення позивача, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.25 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року N 565-XII, працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися. Працівник міліції, який виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави. Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначається Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України»від 22.02.2006 року № 3460-IV.
Статтями 1, 2 цього Закону передбачено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається:
створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу;
набуттям високого рівня професіоналізму;
забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності;
дотриманням законності і статутного порядку;
повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності;
вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей;
забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту;
умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу;
належним виконанням умов контракту про проходження служби.
Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
При цьому, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України передбачено, що рішення про наявність в діях особи дисциплінарного проступку встановлюється органами внутрішніх справ за результатами проведеного службового розслідування.
Разом із тим, порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки встановлений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджене постановою КМУ від 29 липня 1991 р. N 114.
Пунктом 66 вказаного Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.
Згідно із пунктом 62 Положення, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Досліджуючи матеріали службового розслідування, суд встановив, що вони повністю підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, зокрема, в них міститься копію власноручно написаного пояснення самим ОСОБА_2 про змову з невстановленою особою на ім'я Олександр на вивантаження частини вантажу замість ДП «Тульчинський ветсанзавод», неповідомлення ним керівника Чечельницького РВ УМВС, при цьому, ОСОБА_2 не зміг пояснити навіщо взяв відповідальність за прийняти рішення.
В судовому засіданні позивач пояснив, що вказані пояснення були написані ним під тиском керівництва, однак жодного доказу на підтвердження повідомленого суду надати не зміг.
Разом із тим, факт вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку підтверджується матеріалами його архівної особової справи, в якій мітиться клопотання начальника Чечельницького РВ УМВС від 19.06.2006 року про те, що начальник ВКР майор міліції ОСОБА_2 звернувся до керівництва райвідділу з проханням провести оперативну нараду по питанню вчиненого ним дисциплінарного проступку.
19.06.2006 року проведено оперативну нараду особового складу Чечельницького РВ УМВС, оформлену протоколом (а.с.2, т.с.1), на якій виступив начальник ВКР майор міліції ОСОБА_2 та доповів про вчинений дисциплінарний проступок. Зі змісту протоколу видно, що позивач усвідомлює вчинений проступок та готовий нести службу на будь-якій посаді, які можуть бути запропоновані. Також під час наради, позивач повідомив про всі обставини вказаної пригоди, які були детально проаналізовані та зроблені відповідні висновки.
Таким чином, матеріалами службового розслідування та встановленими у судовому засіданні обставинами підтверджено, що начальником ВКР Чечельницького РВ ОСОБА_2 при виконанні покладених на нього обов'язків по забезпеченню охорони контрабандного вантажу при його транспортуванні та переробці, грубо порушено вимоги чинного законодавства, присяги працівника ОВС, вимог статутів, відтак встановлено факт дисциплінарного проступку, що не є сумісним з подальшим проходженням військової служби та дискредитує звання рядового та начальницького складу.
На думку суду, також безпідставним є посилання позивача на те, що оскільки позивач не причетний до скоєння злочину, і відносно нього було закрито кримінальну справу, його слід поновити на посаді.
Слід врахувати, що даними документами, зокрема, постановою про закриття кримінальної справи, дана оцінка щодо наявності в діях особи ознак кримінально караного діяння в порядку кримінального судочинства.
Проте, процесуальні документи кримінальної справи №06240070, яка витребовувалася та оглядалася судом, не є визначальними при встановленні в діях осіб ознак дисциплінарного проступку, і ні в якому разі не можуть впливати на їхню кваліфікацію, так як дисциплінарне провадження здійснюється за окремими нормами законодавства України і визначено Законом України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Згідно зі ст. 5 Статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність передбачену Статутом та особи яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність.
Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ не передбачено, що рішення про наявність в діях особи дисциплінарного проступку встановлюється висновками прокуратури та суду, а встановлюється органами внутрішніх справ за результатами проведеного службового розслідування.
Позивачем не враховано, що за результатами службового розслідування дійсно встановлено вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, який підтверджений матеріалами службового розслідування та доказами наявними в матеріалах адміністративної справи.
Суд також відхиляє доводи позивача про неправомірність прийнятого відповідачем рішення про звільнення через невірне зазначення в протоколі засідання атестаційної комісії від 26.12.2006 року наказу, який встановлював порядок проведення атестації. Суд погоджується з позивачем, що на момент атестації діяв наказ МВС України №181 від 22.03.2005 року, а не №148 від 23.02.2001 року. Проте, позивач не зміг пояснити суду яким чином під час проведення атестації були порушені його права, у зв'язку із вказаним.
Також позивач не спростував твердження представника відповідача, що атестація проводилась у відповідності до діючого Порядку, а інформація, що вказана в протоколі є помилкою.
Оскільки в судовому засіданні знайшли своє підтвердження доводи відповідача, що звільнення позивача проведено з дотримання вимог чинного законодавства, позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Суд, проаналізувавши оскаржувані накази в контексті ст.2 КАС України, встановив, що відповідачем доведено правомірність оскаржуваних наказів, відтак позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що в позові слід відмовити.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв’язку із відмовою в позові, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Загороднюк Андрій Григорович
судді Жданкіна Наталія Володимирівна
Томчук Андрій Валерійович
29.12.2011