КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10 листопада 2011 року                місто Київ                                     № 2а-4258/11/1070                                                                                                          

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого –судді                 Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доУправління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області

прозобов’язання вчинити певні дії, –

      В С Т А Н О В И В:

19.09.2011 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області про зобов’язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 року позовну заяву залишено без руху, визначений спосіб та встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви до 03.10.2011 року.

На адресу суду 04.10.2011 року (відправлено поштою 29.09.2011 року згідно штампу поштового зв’язку на конверті, в якому надійшли документи до суду) від позивача надійшли додаткові матеріали по справі на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2011 року про залишення позовної заяви без руху, серед яких заява про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 року призначено судове засідання з розгляду клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду на 05.10.2011 року на 09 годину 00 хвилин.

Сторони були повідомленні засобами телефонного зв’язку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

В призначений день та час в судове засідання сторони не з’явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду заяви позивача про поновлення строку звернення до суду, від Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області надійшло письмове клопотання № 7176/07 від 05.10.2011 року (вхідний № 16235) про розгляд заяви позивача про поновлення строку звернення до суду без участі уповноваженого представника.

Відповідно до частини другої статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.

Позивач в клопотанні про поновлення строку звернення до суду, просив його задовольнити та поновити строк звернення до суду.

Дослідивши клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та матеріали позовної заяви, встановлено наступне.

Позивач зазначив, що їм було отримано від Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області вимогу про сплату боргу від 02.06.2011 року № Ф-269 на суму боргу, яка складає 1708, 80 гривень та вимогу про сплату боргу від 07.06.2011 року № Ф-669 на суму боргу в розмірі 1750, 80 гривень.

Вищевказані вимоги позивач оскаржив до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області шляхом подання позовної заяви, яку позивач надіслав засобом поштового зв’язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення 15.06.2011 року (копія поштового повідомлення додається).

З матеріалів позовної заяви, а саме з копії поштового повідомлення вбачається, що Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області отримав позовну заяву ОСОБА_1 16.06.2011 року. Однак, зі штампу вхідної кореспонденції Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області вбачається, що позовна заява була зареєстрована лише 05.09.2011 року за вхідним № 25813/11.

06.09.2011 року ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області про визнання незаконними та скасування вимог, - повернуто позивачу разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами у зв’язку із порушенням позивачем правил територіальної підсудності, передбаченої статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином суд вважає, що строк звернення до адміністративного суду був пропущений позивачем з поважних причин, клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного було задоволено, що стало підставою для відкриття провадження у справі, отже, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.10.2011 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 20.10.2011 року.

19.10.2011 року від позивача до суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов № 7411/03 від 13.10.2011 року (вхідний № 17033).

В судове засідання 20.10.2011 року сторони не з’явилися, у матеріалах справи наявні клопотання про розгляд справи без їх участі.

Однак, з метою отримання додаткових доказів по справі,  суд визнав за неможливе розглянути справу у порядку письмового провадження станом на 20.10.2011 року у зв’язку з необхідністю витребовування додаткових доказів. Судове засідання було призначено на 10.11.2011 року.

10.11.2011 року до відповідача був направлений запит про надання необхідної інформації.

24.10.2011 року (вихідний № 3561) на адресу відповідача був направлений запит щодо надання обґрунтованих пояснень з приводу вимоги про сплату боргу № Ф-269 від 02.06.2011 року на суму 1708, 80 гривень.

Від позивача 07.11.2011 року до суду факсом надійшло клопотання (вхідний № 17966) про розгляд справи без його участі.

Від відповідача 10.11.2011 року на виконання вимоги суду факсом надійшли письмові пояснення № 197/17 від 10.11.2011 року (вхідний № 18302)

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов.          Також слід звернути увагу, що вимога про сплату боргу № Ф-269 від 02.06.2011 року на суму 1708, 80 гривень 09.11.2011 року скасована відповідачем у зв’язку з тим, що містить невірну суму боргу, що підтверджується рішенням про скасування вимоги № 190/17 від 10.11.2011 року.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Таким чином, клопотання позивача та представника відповідача вважаються обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, з огляду на це, суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Всебічно та об’єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований як платник страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в УПФУ в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу відповідачем була виставлена вимога про сплату боргу від 02.06.2011 року № Ф-269 на суму боргу, яка складає 1708, 80 гривень та вимога про сплату боргу від 07.06.2011 року № Ф-669 на суму боргу в розмірі 1750, 80 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаними вимогами, оскаржив їх до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06.09.2011 року позовну заяву повернуто позивачу у зв’язку із порушенням правил територіальної підсудності, тому позивач звернувся із вказаним позовом до Київського окружного адміністративного суду.

Під час розгляду справи відповідачем було скасовано вимогу про сплату боргу від 02.06.2011 року № Ф-269 на суму, яка складає 1708, 80 гривень у зв’язку з тим, що містить невірну суму боргу, що підтверджується рішенням про скасування вимоги № 190/17 від 10.11.2011 року.

В своїх запереченнях на адміністративний позов відповідач вважає твердження позивача необґрунтованими, та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, а вимогу про сплату боргу від 07.06.2011 року № Ф-669 на суму боргу в розмірі 1750, 80 гривень обґрунтованою та такою, що прийнята з дотриманням норм чинного законодавства України.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи  місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В силу статті 5 вказаного Закону, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, визначено статтею 11 вказаного Закону, до яких належать, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (пункт 3 статті 11 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, ним обрано особливий спосіб оподаткування – фіксований податок.

В силу положень пункту 5 статті 14 вказаного Закону, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), є одночасно й страхувальниками.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Так, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, є квартал (частина 6 статті 20 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV).

З матеріалів справи встановлено, що позивач подав річний звіт за 2010 рік (Звіт щодо сум нарахування внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України – Додаток 5, роздрукований з СПОВ – МЗ) з порушенням чинного законодавства, а саме: у колонці «Встановлений розмір страхових внесків» за період липень-грудень 2010 року ОСОБА_1 проставив не розмір мінімального страхового внеску, а частину розміру ставки фіксованого податку, а саме 10 % від ставки фіксованого податку – 70, 00 гривень.

Згідно з підпунктом 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції Закону України від 08.07.2010 року № 2461-VI) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Так, мінімальний розмір страхових внесків для фізичних осіб-підприємців, які обрали фіксований податок, обчислюється наступним чином:

-          розмір мінімальної заробітної плати * 32, 2 % (мінімальний внесок) – 10 % від ставки фіксованого податку – 70, 00 гривень.

Таким чином, отримуємо суму доплати, яку страхувальник повинен доплатити до Пенсійного фонду.

Враховуючи визначені законодавством розміри мінімальної заробітної плати за липень-грудень 2010 року (липень-вересень – 888, 00 гривень, жовтень-листопад – 907, 00 гривень, грудень – 922, 00 гривень), та здійснивши розрахунок за вищезазначеним способом, заборгованість позивача перед відповідачем складає 1750, 80 гривень.

Крім того, підпунктом 2 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, що діяла до 31.12.2010 року) передбачено, що особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11, у статті 12 цього Закону (до яких належать фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування), сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску. При цьому, під мінімальним страховим внеском розуміється сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (частина 1 статті 1 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV).

Аналіз положень підпунктів 2, 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дозволяє дійти висновку про те, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), зобов’язані сплачувати страхові внески на загальних підставах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але мінімальна сума страхового внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, встановлений згідно з чинним законодавством.

Пунктом 2 розділу II «Заключні положення» Закону України від 13.02.1998 року № 129/98-ВР «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» встановлено, що до внесення відповідних змін до порядку здійснення відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок, 10 відсотків сум цього податку, що надійшли до відповідного місцевого бюджету, перераховуються до Пенсійного фонду України, а 90 відсотків сум фіксованого податку, що надійшли до місцевого бюджету, спрямовуються на потреби територіальної громади за визначеними нею напрямами.

Однак, в силу положень частини шостої статті 18 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Крім того, Закон України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, підпункти 2, 4 пункту 8 Прикінцевих положень цього Закону, є тим самим законодавчим актом, яким встановлено порядок відрахувань на державне пенсійне страхування громадянами-підприємцями, що сплачують фіксований податок, та принцип визначення розміру страхових внесків.

Це означає, що сплата позивачем у складі фіксованого податку коштів, що підлягають перерахуванню до бюджету Пенсійного фонду України згідно з пунктом 2 розділу II «Заключні положення» Закону України від 13.02.1998 року № 129/98-ВР «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», не звільняє позивача від обов’язку сплачувати (доплачувати) страхові внески в розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З 01.01.2011 року набув чинності Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 106 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, що діяла до 31.12.2010 року) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

          Заборгованість позивача виникла внаслідок недоплати страхових внесків за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року в сумі 1750, 80 гривень.

Позивач факт несплати заборгованості до Пенсійного фонду не заперечував, оскільки принципово не погоджується з встановленим в державі порядком сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб, які обрали особливі види оподаткування.

Суд звертає увагу на те, що в силу статті 67 Конституції України, обов’язком кожного громадянина є сплата податків і зборів у порядку і розмірах, встановлених законом.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта  владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи  бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач надав суду обґрунтовані докази, на підставі яких керувався під час винесення спірного рішення.

Суд,  дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що відповідачем було скасовано вимогу про сплату боргу від 02.06.2011 року № Ф-269 на суму, яка складає 1708, 80 гривень у зв’язку з тим, що містить невірну суму боргу, що підтверджується рішенням про скасування вимоги № 190/17 від 10.11.2011 року, в задоволенні позову в цій частині також слід відмовити у зв’язку з відсутністю предмету позову, а саме рішення суб’єкта владних повноважень, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 –163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області про зобов’язання вчинити певні дії, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                      Шевченко А.В.