КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

26 липня 2011 року                                 місто Київ                                       № 2а-3039/11/1070                                                                                                          

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого –судді                      Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: Зайцева В.С.,

відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомБілоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області

досуб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_3

простягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Білоцерківська об’єднана державна податкова інспекція в Київській області, звернувся до суду з адміністративним позовом до суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Ухвалою від 01.07.2011 року Київським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі. 01.07.2011 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 19.07.2011 року.

В судовому засіданні 19.07.2011 року представник відповідача заявив клопотання про роз’єднання позовних вимог в самостійні провадження, оскільки адміністративний позов містить два предмета позову і по двох різних підставах: по-перше, це стягнення заборгованості в сумі 271930, 41 гривень, на підставі акту перевірки № 4194/17-1-115/224/2464800118 від 16.12.2009 року за перевіряємий період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року та винесено відповідно податкове повідомлення-рішення від 28.12.2009 року № 4315/0007100171/0/2464800118 за порушення статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (із змінами і доповненнями), стаття 2 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16.07.1999 року № 996 (із змінами та доповненнями); по-друге, це стягнення заборгованості в сумі 164 395, 00 гривень, на підставі довідки (перевірки) № 2892/17-1/852464800118 від 22.12.2008 року за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року, та винесено відповідно податкове повідомлення-рішення № 3445/000056220/1854/2464800118 від 19.12.2008 року за порушення строків, передбачених статтею 4 Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (зі змінами та доповненнями).

Представник позивача заперечував щодо заявленого клопотання представника відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.07.2011 року відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про роз’єднання позовних вимог.

У зв’язку з отриманням додаткових доказів по справі в судовому засіданні оголошено перерву до 26.07.2011 року.

Після оголошуваної перерви в судове засідання 26.07.2011 року з’явилися представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.11.1995 року Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області, місце проживання: 09100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 01.06.2011 року              № 371, відповідач узятий на облік в органах державної податкової служби 28.02.1997 року за № 220, на дату видачі даної довідки перебував на обліку в Білоцерківській ОДПІ Київської області.

На підставі направлення від 20.11.2009 року, виданого Білоцерківською ОДПІ Київської області та плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання, була проведена планова виїзна перевірка відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року.

За результатами перевірки працівниками податкового органу складено Акт № 4194/17-1-115/2242464800118 від 16.12.2009 року, в якому зафіксовані порушення податкового законодавства, а саме статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

На підставі Акту 4194/17-1-115/2242464800118 від 16.12.2009 року, Білоцерківською ОДПІ Київської області винесено податкове повідомлення-рішення № 4315/0007100171/0/2464800118 від 28.12.2009 року, яким суб’єкту підприємницької діяльності – фізичній особі ОСОБА_3 було донараховано податкове зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 284 820, 90 гривень.

Не погоджуючись із вищевикладеним податковим повідомленням-рішенням Білоцерківської ОДПІ, відповідач звернувся в порядку процедури адміністративного оскарження зі скаргою № 1402 від 31.12.2009 року до Білоцерківської ОДПІ.

Рішенням Білоцерківської ОДПІ про результати розгляду первинної скарги відповідача за № 65113/10125-008148 від 01.03.2010 року залишено без змін податкове повідомлення-рішення № 4315/0007100171/0/2464800118 від 28.12.2009 року на загальну суму 284 820, 90 гривень.

Не погоджуючись із вищевикладеним податковим повідомленням-рішенням Білоцерківської ОДПІ, відповідач звернувся зі скаргою до ДПА в Київській області.

Рішенням ДПА в Київській області від 07.05.2010 року податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ за номером 606/0007100171/1/158/2464800118 від 01.03.2010 року було залишено без змін, а повторну скаргу відповідача – без задоволення.

За результатами розгляду вищевказаної скарги податковим органом вищого рівня, Білоцерківською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення                                                        № 1593/0007100171/2/384/2464800118 від 07.05.2010 року.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням                                                                  № 1593/0007100171/2/384/2464800118 від 07.05.2010 року, відповідач звернувся зі скаргою до ДПА України.

Рішенням ДПА України від 16.07.2010 року податкове повідомлення-рішення                             № 1593/0007100171/2/384/2464800118 від 07.05.2010 року залишено без змін, а скаргу відповідача – без задоволення.

За результатами розгляду скарги відповідача, поданої до ДПА України, Білоцерківською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення                                                    № 2437/0007100171/3/591/2464800118 від 16.07.2010 року.

Відповідач, скориставшись правом судового оскарження, звернувся з адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду про скасування податкового повідомлення-рішення № 4315/0007100171/0/2464800118 від 28.12.2009 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 року по справі № 2а-6862/10/1070 (суддя Волков А.С.) позовну заяву ОСОБА_3 до Білоцерківської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення № 4315/0007100171/0/2464800118 від 28.12.2009 року – залишено без розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2011 року по справі № 2а-2334/11/1070 (суддя Виноградова О.І.) позовну заяву ОСОБА_3 до Білоцерківської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення                                          № 4315/0007100171/0/2464800118 від 28.12.2009 року також залишено без розгляду.

Враховуючи, що заборгованості по податку з доходів фізичних осіб в сумі 12 890, 49 гривень була списана з відповідача, оскільки за ним рахувалася переплата, загальна сума заборгованості відповідача по податковому повідомленню-рішенню                                                     № 2437/0007100171/3/591/2464800118 від 16.07.2010 року, яку просить стягнути позивач, складає 271 930, 41 гривень.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами щодо стягнення заборгованості за податковим повідомленням-рішенням № 2437/0007100171/ 3/591/2464800118 від 16.07.2010 року, сума якої складає 271 930, 41 гривень, а саме щодо правомірності застосування до відповідача статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року                № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (із змінами і доповненнями), згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об’єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Обґрунтовуючи правомірність нарахування податковим органом податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб, представник позивача посилається на те, що відповідачем включено до складу валових витрат суму амортизаційних відрахувань в розмірі 1890541, 20 гривень, що є порушенням вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, зазначену суму амортизаційних відрахувань безпідставно, на думку податкового органу, відображено відповідачем у складі валових витрат у книзі обліку доходів і витрат, форма якої не передбачає облік сум витрат, що підлягають амортизації.

Враховуючи ту обставину, що відповідачем віднесено до складу валових витрат витрати, не передбачені підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», зважаючи на відсутність у відповідача законодавчо визначених підстав для віднесення сум амортизаційних відрахувань до складу валових витрат виробництв (обігу), позивачем зроблено висновок про заниження відповідачем податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 1898806, 00 гривень, в тому числі: за 4 квартал 2008 року на суму 523926, 00 гривень, за 1 квартал 2009 року на суму 483206, 00 гривень, за 2 квартал 2009 року на суму 455200, 00 гривень та за 3 квартал 2009 року на суму 436474, 00 гривень.

Проте, зазначені доводи не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Порядок включення витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, до валових витрат передбачено статтею 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (із змінами і доповненнями), до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

З аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що фізичним особам-підприємцям надано право включати до складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, амортизаційні відрахування, що визначаються згідно з вимогами Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема, статтею 8 зазначеного Закону.

На виконання вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», спільним наказом Міністерства фінансів України та Головної Державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12, затверджено Інструкцію про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, яка визначає, зокрема, склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку – фізичних осіб.

Так, абзацом 2 додатку № 7 вказаної Інструкції встановлено, що фізична особа – платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов’язку вести бухгалтерський облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» і відповідно до статті 8 «Амортизація» Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» з деякими особливостями.

Положення статті 5 («Валові витрати») Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

Відповідно до статті 8 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.

На виконання вказаної вище норми, наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92 затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», що визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі – основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Відповідно до пункту 30 зазначеного Положення, суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

З матеріалів справ, а саме з акту перевірки вбачається, що відповідачем віднесено до складу валових витрат амортизаційні відрахування на основні засоби у загальному розмірі 1898806, 00 гривень, в тому числі: за 4 квартал 2008 року на суму 523926, 00 гривень, за 1 квартал 2009 року на суму 483206, 00 гривень, за 2 квартал 2009 року на суму 455200, 00 гривень та за 3 квартал 2009 року на суму 436474, 00 гривень.

Під час перевірки правильності визначення відповідачем суми амортизаційних відрахувань податковим органом не встановлено завищення позивачем суми амортизації. Зазначені обставини не були спростовані представником позивача в судовому засіданні.

Твердження представника позивача про відсутність у відповідача під час проведення перевірки первинних документів, зокрема, книг обліку основних засобів, не приймаються судом до уваги, оскільки працівниками податкового органу при перевірці дотримання відповідачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року використано книги обліку основних засобів та нарахувань амортизації (копія якої міститься у матеріалах справи).

Відповідно до пункту 19.1 статті 19 Закону України від 22.05.2003 року № 889-IV  «Про податок з доходів фізичних осіб», платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит; подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Закону таке подання є обов'язковим.

Згідно з вимогами Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої спільним наказом Міністерства фінансів України та Головної Державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності протягом календарного року ведуть книгу обліку доходів і витрат форми № 10 (додаток № 10 до Інструкції).

Зазначена форма обліку забезпечує відображення руху готівки по періодам обліку (день, тиждень, місяць, рік) та за показниками кількості виготовленої продукції, наданих послуг, витрат на виробництво продукції, кількості проданої продукції (наданих послуг), сум виручки (доходу) та чистого доходу.

До податкової декларації за звітний податковий період включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу у будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Таким чином, при визначення сукупного чистого доходу, як об’єкту оподаткування, до розрахунку приймаються фактично отримана у звітному періоді фізичною особою – суб’єктом підприємницької діяльності сума валового доходу та фактично витрачена у зв’язку з отриманням цього доходу сума витрат.

Чинним законодавством України не заборонено включення до складу витрат амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.

Враховуючи ту обставину, що валові витрати мають характер реальних витрат платника податку та повинні враховуватися в тому ж податковому звітному періоді, що і доходи, з отриманням яких ці витрати безпосередньо пов’язані, суд дійшов висновку, що включення відповідачем до валових витрат нарахованої суми амортизаційних відрахувань у загальному розмірі 1898806, 00 гривень здійснено суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_3 правомірно та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Тому, виходячи з вищевикладеного, в частині стягнення заборгованості, яка складає 271 930 (двісті сімдесят одну тисячу дев’ятсот тридцять) гривень 41 копійка за податковим повідомленням-рішенням № 2437/0007100171/3/591/2464800118 від 16.07.2010 року слід відмовити.

Щодо стягнення заборгованості, сума якої складає 164 395, 00 гривень за порушення відповідачем вимог статті 2 Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР (зі змінами та доповненнями) та вимог щодо декларування валютних цінностей, передбачених статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (зі змінами та доповненнями), слід зазначити наступне.

На підставі направлення № 1963 від 21.11.2008 року, виданого Білоцерківською ОДПІ та плану-графіку проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка відповідача з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року та складено довідку № 2892/17-1/852464800118 від 22.12.2008 року.

В ході перевірки, Білоцерківською ОДПІ виявлені порушення відповідачем вимог статті 2 Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР (зі змінами та доповненнями) та вимог щодо декларування валютних цінностей, передбачених статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (зі змінами та доповненнями).

За наслідками вищевказаної перевірки у сфері ЗЕД, Білоцерківською ОДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення № 3445/000056220/1854/2464800118 від 19.12.2008 року на суму 164 395, 00 гривень.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням                                                          № 3445/000056220/1854/2464800118 від 19.12.2008 року, відповідач звернувся з адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.03.2010 року по справі № 2а-889/10/1070 (суддя Панова Г.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 року по справі № 2а-889/10/1070 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду – без змін.

В ході проведеної позивачем перевірки було встановлено, що між відповідачем та фірмою Veit Dennert KG (Німеччина) укладено контракт від 21.12.2007 року № 12/07 на імпорт бетонного заводу на загальну вартість 160000, 00 евро. Умови оплати – попередня оплата.

Відповідно до умов контракту, відповідачем перераховано на рахунок нерезидента валютні кошти в сумі 160000, 00 евро: 31.01.2008 року – 60000, 00 евро, граничний термін надходження 29.07.2008 року; 20.02.2008 року – 50000, 00 евро, граничний термін надходження 18.08.2008 року; 29.02.2008 року – 50000, 00 евро, граничний термін надходження 27.08.2008 року.

У період, що підлягав перевірці обладнання отримано на суму 3000, 00 евро за вантажно-митними деклараціями типу ІМ-40: від 18.07.2008 року № 119774 на суму 1500, 00 евро та від 24.07.2008 року № 119850 на суму 1500, 00 евро.

Таким чином, станом на 30.09.2008 року за вказаним контрактом в режимі імпорту було оформлено вантаж лише на суму 3000, 00 евро.

Відповідно, податковим органом відповідачу нараховано пеню у розмірі 0, 3 % від суми митної вартості недопоставленої продукції в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України на день виникнення заборгованості за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Так, згідно з наданим податковим органом розрахунком пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, сума пені за період з 30.07.2008 року по 30.09.2008 року – 45932, 00 гривень, за період з 28.08.2008 року по 30.09.2008 року – 36494, 00 гривень.

Відповідно до статті 1 Закону України  23.09.1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно зі статтею 2 вказаного Закону, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Судом встановлено, що відповідач листом № 0396 від 09.09.2008 року звернувся до Міністерства економіки України з приводу продовження строку розрахунку за зовнішньоекономічним договором, проте, листом № 102-41/133 від 22.09.2008 року йому було відмовлено у наданні висновку про продовження строків розрахунків.

Крім того, статтею 6 Закону України  23.09.1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, якщо перевищення строків, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, обумовлено виникненням форс-мажорних обставин, перебіг зазначених строків зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням форс-мажорних обставин є відповідна довідка Торгово-промислової палати України або іншої уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов договору.

Жодних доказів на підтвердження форс-мажорних обставин, які б вплинули на невиконання відповідачем чи його контрагентом зобов’язань за імпортним контрактом, суду надано не було.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою Правління національного банку України від 24.03.1999 року № 136, банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД (типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-72 «Магазин безмитної торгівлі», ІМ-75 «Відмова на користь держави», ІМ-76 «Знищення або руйнування») та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках – після пред’явлення резидентом документа. Який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Статтею 4 Закону України  23.09.1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Відповідальність, яка передбачена статтею 4 вказаного Закону, є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються органами державної влади або органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Крім того, як було встановлено під час судового розгляду справи, представник відповідача не оспорює факт порушення законодавчо встановлених строків відповідачем, що і було встановлено податковим органом під час перевірки.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

Суб’єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд, заслухавши думку сторін, всебічно та об’єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача щодо стягнення заборгованості, сума якої складає 164 395, 00 гривень на підставі податкового повідомлення-рішення № 3445/000056220/1854/2464800118 від 19.12.2008 року є правомірними, такими, що відповідають нормам чинного законодавства України, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Що стосується стягнення заборгованості за податковим повідомленням-рішенням                   № 2437/0007100171/3/591/2464800118 від 16.07.2010 року, сума якої складає 271 930, 41 гривень – слід відмовити з тих підстав, що під час розгляду справи суд дійшов висновку,  що суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_3 включення до валових витрат нарахованої суми амортизаційних відрахувань здійснено правомірно та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки спір частково вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб’єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 157, 159 – 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, – 

ПОСТАНОВИВ:

1.          Адміністративний позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_3 на користь Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області заборгованість в сумі 164 395 (сто шістдесят чотири тисячі триста дев’яноста п’ять) гривень 00 копійок.

3.          В частині стягнення заборгованості, яка складає 271 930 (двісті сімдесят одну тисячу дев’ятсот тридцять) гривень 41 копійка, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статі 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                    Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29 липня 2011 року.