ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2011 р.                                                                                  < Текст >Справа № 49633/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді – Дяковича В.П.,

суддів – Обрізко І.М., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2011 року у справі № 2а-48/11/0308 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про зобов’язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 16.11.2010 року звернувся до суду з адміністративним позовом, яким просив поновити йому строк звернення до суду та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області нарахувати та виплатити на його користь невиплачене підвищення до пенсії дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за  період з 2009 по листопад 2010 року.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2010 року відповідно до ст. ст. 99, 100 КАС України залишено без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про зобов’язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни за період з 01.01.2009 року по 15.05.2010 року.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2011 року позов задоволено частково: зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 16.05.2010 року по 15.11.2010 року, з врахуванням виплачених сум.

Постанову в частині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку оскаржив відповідач, в апеляційній скарзі покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та в межах передбачених на це видатків. Крім того, законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід визначати розмір підвищення до пенсії дітям війни.

Постанова в частині відмови в позові не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.

Оскільки апеляційну скаргу подано на постанову суду першої інстанції, яка прийнята в порядку скороченого провадження за результатами розгляду справи, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 1832 КАС України,  суд відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги,  суд  приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про здійснення позивачу нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії дитині війни з врахуванням положень ст. ст. 99, 100 КАС України підлягають задоволенню за період з 16.05.2010 року по 15.11.2010 року, оскільки Законом України «Про Державний бюджет на 2010 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей» не зупинено та не внесено змін до неї. Тому відповідач у 2010 році повинен був діяти відповідно до приписів діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Крім того, згідно із законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Тому правильними є висновки суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни.

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього обов’язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 183-2, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області залишити без задоволення.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 січня 2011 року у справі № 2а-48/11/0308 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області про зобов’язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ                              В.П. ДЯКОВИЧ

СУДДІ                                                                                                    І.М. ОБРІЗКО

                                                                                                              І.О. ЯВОРСЬКИЙ