ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2011 р.                                                                                  Справа № 60793/11/9104

           Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді:                                        Глушка І.В.

суддів:                                                             Довгополова О.М., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання:           Шаблій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 31.03.2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Ветлівської сільської ради Любешівського району Волинської області про визнання рішення недійсним,–

встановив:

17.02.2011 року ОСОБА_1 звернулася в Любешівський районний суд з позовною заявою до Ветлівської сільської ради Любешівського району Волинської області про визнання недійсним та скасування рішення Ветлівської сільської ради Любешівського району Волинської області №2/6 від 05.12.2010 року.

Позивач свої вимоги обґрунтовує ти, що у листопаді 2010 року вона звернулася до Ветлівської сільської ради із заявою щодо надання їй у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,89 га. Однак з невідомих для неї причин рішенням Ветлівської сільської ради від 05 грудня 2010 року №2/6 на земельну ділянку площею 0,5458 га для ведення ОСГ будо надано дозвіл на виготовлення технічної документації, а у наданні в приватну власність земельної ділянки площею 0,3442 га для ведення особистого селянського господарства відмовлено. Вважає, що дане рішення є неправомірним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Її батьки і вона все своє життя проживали в АДРЕСА_1 та постійно користувалися даною земельною ділянкою. З 25 березня ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті батьків вона разом з своєю сім'єю проживали в батьківській хаті і продовжували користуватися та обробляти спірну земельну ділянку. Зазначає, що вона та її чоловік неодноразово зверталися до Ветлівської сільської ради із заявами про отримання у власність саме тієї земельної ділянки, яка знаходиться поруч із земельною ділянкою, що надана позивачу для обслуговування житлового будинку та інших господарських споруд, де проживає родина, але щоразу позивачу було відмовлено.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 31.03.2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачеві рішенням Ветлівської сільської ради від 05 грудня 2010 року №2/6 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання та видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що по АДРЕСА_1, а у наданні в приватну власність земельної ділянки площею 0,3442 га відмовлено, оскільки дана земельна ділянка не є угіддям і не може бути використана для сільськогосподарського призначення, тому Ветлівська сільська рада діяла в межах своєї компетенції та правомірно прийняла вказане рішення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи наступні факти.

05 грудня 2010 року рішенням Ветлівської сільської ради №2/6 позивачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5458 га, розташовану в АДРЕСА_1.

У наданні в приватну власність земельної ділянки площею 0,3442 га позивачу відмовлено та у відповідності до 141 ЗК України її право користування даною земельною ділянкою було припинене, оскільки спірна земельна ділянка не може використовуватися для ведення особистого селянського господарства.

Як встановлено рішенням суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ветлівської сільської ради Любешівського району про визнання недійсним та скасування рішення Ветлівської сільської ради Любешівського району №38/4 від 19 травня 2010 року позивачка разом з чоловіком з березня ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті батьків проживає в їхньому будинку, користується земельною ділянкою площею 0,89 га. Дана обставина не оспорювалася сторонами по справі.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а також право на оренду земельної ділянки - після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

Частиною 1 статті 81 ЗК України визначено підстави на яких громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, однак доказів на підтвердження цих підстав позивачем в суді не представлено, а отже з цього вбачається, що вищезазначена земельна ділянка була самовільно зайнятою позивачем і на неї не має правовстановлюючих документів.

Згідно ст. 212 ч. 1 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Судом встановлено, що сім'я ОСОБА_1 довготривалий час користувалася земельною ділянкою площею 0,89 га по АДРЕСА_1, але без надання відповідного дозволу із зазначенням цільового призначення цієї земельної ділянки і у позивача відсутні правові підстави для користування спірною земельною ділянкою.

Так, з оглянутих в судовому засіданні актів обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 від 02.11.2010 року та 28.03.2011 року встановлено, що в ході обстеження комісією в складі голови сільської ради, землевпорядника, лісничого Гірківського лісництва було встановлено, що земельна ділянка площею 0,35 га по АДРЕСА_1 знаходиться в заболоченому місці, на ній ростуть дерева породи береза, вільха, осика віком від 5 до 45 років, повнота насаджень складає 0,7-08.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, п. а ч. 3 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначення для цих цілей. До таких земель належать: сільськогосподарські угіддя, несільськогосподарські угіддя. Саме ці землі можуть передаватись у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного  сільськогосподарського виробництва.

Так як спірна земельна ділянка не є угіддям і не може використовуватись для ведення особистого селянського господарства, оскільки знаходиться в заболоченому місці та повністю поросла чагарниками та деревами, а тому і не може бути надана у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ч. 3.ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 31.03.2011 року по справі № 2а-511/11 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України – з дня складення ухвали в повному обсязі.

Ухвалу складено в повному обсязі 12 грудня 2011 року.

Головуючий:                                                                      І.В. Глушко

Судді:                                                                                О.М. Довгополов

                                                                                В.В. Святецький