Справа № 2-177/12

Р І Ш Е Н Н Я

                                                                І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И    

17 січня 2012 року                             Ленінський   районний суд міста Луганська в складі: 

головуючого: судді –Кравченко  Н.О.,

при секретарі – Гусєвої К.І. ,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства  «ОТП Банк» про визнання  кредитного договору недійсним, -

     В С Т А Н О В И В:

        Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, який згодом уточнив, в обґрунтування якого вказав, що 10 квітня 2007 року між ним та ЗАТ «ОТП Банк»було укладено кредитний договір № СL-900/060/2007 з цільовим призначенням для купівлі автомобіля Mazda 3. За умовами кредитного договору банк надав позивачу кредит у розмірі 26396,04 доларів США. Забезпеченням виконання зобов’язання за цим договором є застава автомобіля  Mazda 3 легковий (сєдан), 2007 року випуску, колір –сірий, кузов № НОМЕР_2, д/н НОМЕР_1. З метою забезпечення виконання договору між ОСОБА_1 та банком укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-900/060/2007 від 11 квітня 2007 року, а також між ОСОБА_3 та банком –договір поруки № SR-CL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року. Тому позивач ОСОБА_1 просив визнати недійсними - кредитний договір № СL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року,  договір застави автотранспортного засобу № PCL-900/060/2007 від 11 квітня 2007 року та договір поруки № SR-CL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року з дати їх укладення.

      У судове засідання з’явився позивач ОСОБА_1 та підтримав уточнені позовні вимоги у повному обсязі, просив суд задовольнити їх.

      Представник відповідача Бануляк В.В. у судове засідання не з’явився та надав суду заперечення проти позову ОСОБА_1 та заяву про розгляд справи без його участі, в якої не був згоден з вимогами позивача, просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.         

      Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені письмові докази, вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.  

      Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

      Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.    

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.    

      За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є зокрема, договори та інші правочини.   

      Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 Цивільного кодексу України).   

     Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, та в ч. 1 ст. 626 ЦК України законодавець зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.                       

      Відповідно до ст. 15 ЦПК України розгляд даної  справи  належить до компетенції суду.       

      Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого  особистого немайнового або майнового права та інтересу.     

      Пунктом 20 Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»передбачено, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

        Пунктом 19 ч.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними»передбачено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

       У відповідності до вимог ч.1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 2 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

      Як встановлено в судовому засіданні,  10 квітня 2007  року між ЗАТ «ОТП Банк»   та  ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СL-900/060/2007 з цільовим призначенням для купівлі автомобіля Mazda 3, у відповідності до умов якого  банк надав  ОСОБА_1 кредит у сумі 26396,04 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі  12,49 % річних, з кінцевим терміном повернення  10 квітня 2013 року, з якого позичальник  ОСОБА_1 зобов’язався щомісячно повертати кредит та сплачувати нараховані проценти /а. с. 5 –8/.

     З метою забезпечення виконання договору між ОСОБА_1 та банком укладено договір застави автотранспортного засобу № PCL-900/060/2007 від 11 квітня 2007 року /а. с. 9 –10/, а також між ОСОБА_3 та банком –договір поруки № SR-CL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року /а. с. 11/.

      Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір та договір поруки укладалися у письмовій формі.

      У нормах ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

       Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.  

      Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

      Відповідно ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

      Відповідно ст. 525 ЦК України, одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом     

      На підставі положень ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).              

      Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.   

       Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).         

        Таким чином, Банком були виконані всі прийняті на себе зобов’язання за вищезазначеним кредитним договором в повному обсязі, але, не зважаючи на це, відповідачі не виконують умови Кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні Кредитним договором терміни, суттєво порушивши графік повернення кредитних коштів та  на даний час кредитна заборгованість відповідачами не погашена.   

        Судом встановлено, що під час укладання сторонами у справі договору інший порядок визначення грошового еквіваленту валюти встановлений не був, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, період сплати тіла, процентів, інших платежів, розмір щомісячного платежу.  

         Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний Банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.    

         Згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»передбачено, що валютні курси встановлюється Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.    

         Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, встановлюється щоденно, тобто незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавством не закріплено.    

         Відповідно   договору  сторони визначають, що договір підписаний сторонами на добровільних засадах та відповідає намірам сторін по безумовному виконанню взятих на себе зобов’язань, сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та погодили, що не існує будь-яких умов, які можуть біти істотними та необхідними за змістом договору.    

        Таким, чином, укладаючи кредитний договір, в іноземній валюті, сторони прийняли на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого курсу не настане.

        Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Тобто, право на ініціювання вимоги щодо розірвання договору, цивільним законодавством надано виключно сторонам за договором.    

         Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

         При вирішенні даного спору суд виходить з того, що настання світової фінансової кризи не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 ЦК України, оскільки економічна криза носить загальний характер і стосується обох сторін, а тому не є підставою для розірвання договору.

         Відповідно ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

        Отже, закон пов’язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

        Суд виходить з того, що повністю відсутня наявність умови  (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане), оскільки будь-яких підстав вважати, що така зміна обставин не настане у сторін не було, позивач перед укладенням кредитного договору  оцінював можливі валютні ризики і мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів іноземних валют з часу введення в обіг національної валюти та її девальвації.    

        Отже, відсутність в сукупності умов, передбачених ст. 652 ЦК України, доводить безпідставність вимог позивача  ОСОБА_1

        Таким чином, світова фінансово-економічна криза, зростання курсу долару США,  є лише передумовами до фактичної відсутності у позивача необхідних коштів, що за прямою вказівкою ст. 617 ЦК України не є підставою для невиконання зобов'язання та підставою для звільнення від відповідальності за його невиконання. Всі ризики, пов'язані з власною діяльністю та обов'язком повернення кредиту несе саме позивач, і підставу для звільнення його від виконання договору, зміни умов договору і його розірвання відсутні.

        Відповідно до ст. 627 ЦК України згідно ст. 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагенту і визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

         Діюче в Україні законодавство надає право учасникам цивільного обороту вільно, виходячи із власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні правовідносини або не вступати.   

         Уклавши спірний кредитний договір  № СL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року,  договір застави автотранспортного засобу № PCL-900/060/2007 від 11 квітня 2007 року та договір поруки № SR-CL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року позивач  ОСОБА_1 погодився з тим, що його зобов’язання перед кредитором є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цими договорами.  

         Виникнення подій, що можливо віднести до форс –мажорних, зміну в зв’язку з цим прав та обов’язків сторін кредитного договору, спірними договорами  не встановлено.

         В судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач  ОСОБА_1 вільно, свідомо, маючи належний обсяг дієздатності, будучи належно проінформованим про умови поручительства, уклав з банком кредитний договір на тих умовах, що зазначені у договорі.     

         Посилання позивача на те, що кредитний договір та  договір поруки  містять низку пунктів , що суперечать приписам   ст. ст.  215,  203, 236 ЦК Україна не знайшли свого підтвердження у судовому засідання, позивач не надав суду жодного доказу того, що кредитний договір або його окремі пункти суперечать вимогам діючого законодавства України.

        Судом встановлено, що  при підписанні даних договорів, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві.

      Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання  кредитного договору № СL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року,  договіру застави автотранспортного засобу № PCL-900/060/2007 від 11 квітня 2007 року та договіру поруки № SR-CL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року з дати їх укладення недійсними не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню.    

      Встановлені судом обставини повністю підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами.

      На підставі викладеного, керуючись ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 10, 11, 59, 60, 88, 169, 174, 209, 212-215,  294 ЦПК України, ст. ст. 16, 526, 530, 599, 610, 617, 627, 651, 652, 1054, 1055 ЦК України, суд, -   

                                                              В И Р І Ш И В:   

       В задоволенні  уточненої позовної заяви ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства  «ОТП Банк»  про визнання  кредитного договору № СL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року,  договору застави автотранспортного засобу № PCL-900/060/2007 від 11 квітня 2007 року та договору поруки № SR-CL-900/060/2007 від 10 квітня 2007 року з дати їх укладення –відмовити за необґрунтованістю.      

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено 17 січня 2012 року.

        Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подачі у десятиденний строк після оголошення рішення апеляційної скарги. Особам, які не були присутні при оголошенні рішення в той же строк з дня отримання копії рішення.     

         Суддя:                                                                                                  Н.О.Кравченко