ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2011 року справа № 5020-1603/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Севастопольмарінсервіс”

(наб. Назукіна, 5, м. Севастополь, 99042),

до відповідача –товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Ант”

(вул. Мраморна, 1, м. Севастополь, 99042,

вул. Комунарів, 18, м. Севастополь, 99043)

про визнання недійсною додаткової угоди до договору, -

                                                                     Суддя Кравченко В.Є.

за участю:

представників позивача –ОСОБА_1, довіреність б/н від 02.01.2011;

представників відповідача –ОСОБА_2, довіреність б/н від 23.09.2011; Зайцева А.К., генерального директора, наказ № 5/к від 03.04.1995, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Балаклавським РВ УМВС України у м. Севастополі, 15.11.1996;

суть спору:

07.10.2011 товариство з обмеженою відповідністю “Севастопольмарінсервіс” (далі –ТОВ “Севастопольмарінсервіс” ) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Ант” (далі - ТОВ “Фірма “Ант”, у якій, посилаючись на статті 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати недійсною додаткову угоду від 10.06.2009 про розірвання договору про сумісну діяльність від 20.03.2006, укладену між ТОВ “Севастопольмарінсервіс” та ТОВ “Фірма “Ант” .

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю додаткової угоди від 10.06.2009 умовам пункту 7.2 договору про спільну  діяльність від 20.03.2006, на виконання якого ця угода була підписана сторонами, оскільки оскаржуваний правочин не містить домовленості                            ТОВ “Севастопольмарінсервіс” та ТОВ “Фірма “Ант” про розрахунки, покриття боргів, про розділ загального майна, відповідно до дольової участі кожного учасника та про повернення майна, переданого у сумісне користування, а посилання відповідача на те, що угода про розірвання договору про спільну діяльність є також і домовленістю сторін про розрахунки по сумісній діяльності не можна вважати законним, оскільки припинення договору про спільну діяльність можливо тільки після  досягнення  згоди щодо розрахунків.  Також позивач  вказує на те, що при укладенні додаткової угоди її сторонами не було дотримано  вимог частини                 1 статті 1142 Цивільного кодексу України щодо спрямовання письмової заяви про відмову від подальшої участі в безстроковому договорі не пізніше чим за три місяця до виходу з договору, а підписання спірної угоди з боку відповідача одноособово директором Зайцевим А.К. за відсутністю рішення загальних зборів учасників ТОВ “Фірма “Ант” свідчить про те, що даний правочин укладено також з перевищенням повноважень.  

У відзиві на позовну заяву  ТОВ “Фірма “Ант” просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень на позов відповідач посилається  на те, що фактично ТОВ “Севастопольмарінсервіс” не виконало своїх зобов’язань за договором про  спільну діяльність від 20.03.2006 рок, що і є підставою для його розірвання у порядку, передбаченому сторонами у пункті 7.2 цього договору. Також сторона зазначає, що на момент підписання спірної додаткової угоди  учасники  договору не мали жодної претензії один до одного,  оскільки  ТОВ “Севастопольмарінсервіс” не вносило свого вкладу до договору простого товариства, мета договору не була досягнута його учасниками,  спільна діяльність сторін законно  була припинена в силу п. 4 ч.1 ст. 1141 ЦК України і пунктів 7.3, 7.4 договору від 20.03.2006 / а.с. 85-86,т.1/.

Ухвалами господарського суду міста Севастополя від 10.10.2011 порушено провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 27.10.2011,                             ТОВ “Севастопольмарінсервіс” відмовлено у вжитті заходів до забезпечення позову /а.с. 1-2, 24-25, т.1/.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні з 27.10.2011 по 15.11.2011 оголошувалась перерва для витребування з архіву суду матеріалів справи № 5020-10/079/2010 за позовом ТОВ “Севастопольмарінсервіс” до ТОВ “Фірма “Ант” про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 10.06.2009 до договору про спільну діяльність від 20.03.2006 для вирішення клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (існування рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав).

Ухвалою суду від 15.11.2011 розгляд справи відкладений на 23.11.2011 за клопотанням представника позивача, з метою дотримання рівності процесуальних прав учасників судового розгляду та об’єктивного і повного розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.11.2011 ТОВ  “Фірма “Ант”  відмовлено у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі № 5020-1603/2011 за мотивами, викладеними в цієї ухвалі, розпочато  розгляд справи.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні з 23.11.2011 по 01.12.2011 оголошувалась перерва.  

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 01.12.2011 була проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд

                                                     ВСТАНОВИВ:

          20.03.2006 між ТОВ “Севастопольмарінсервіс” у особі директора Кліменко Вадима Вадимовича та ТОВ “Фірма “Ант” в особі директора Зайцева Анатолія Костянтиновича укладений договір про спільну діяльність б/н (далі –Договір), відповідно до предмету якого     (пункт 1.1) учасники зобов’язалися об’єднати свої вклади і спільно діяти з метою будівництва, введення в експлуатацію та спільної експлуатації чотирьохповерхової комплексної будівлі для забезпечення громадян та організацій, які знаходяться на території Балаклавського району міста Севастополя (далі –Об’єкт), відповідно до робочого проекту, який є невід’ємною частиною даного договору (пункт 1.1 Договору) /а.с.18-22,т. 1/.

          Зазначений договір було зареєстровано у Державній податковій інспекції Балаклавського  району м. Севастополя за  № 79/06 /а.с. 56, т.1 /

          Пунктами 2.1, 2.2 Договору передбачено, що вкладом ТОВ “Фірма “Ант”                            (відповідача) у спільну діяльність є внесок у вигляді будівельних матеріалів загальною вартістю 41372,45 грн. та грошовий внесок у розмірі 8627,55 грн., а також передача в безкоштовне користування земельної ділянки, розміром 0,0231 га, що розташована за адресою: м.Севастополь, вул. Рубцова, 1, у свою чергу вкладом ТОВ “Севастопольмарінсервіс” (позивача)  - є грошовий внесок в розмірі 900000,00 грн.

                    Згідно з пунктом 2.4 Договору відповідач зобов’язується внести свій вклад не пізніше 6 місяців з дня підписання даного Договору, а товариство з обмеженою відповідальністю “Севастопольмарінсервіс” зобов’язується внести свій внесок не пізніше 12 місяців з дня спливу строку внесення грошового внеску товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Ант”, тобто, позивач повинен був внести свій внесок не пізніше 18 місяців з дня укладення договору.

                    За умовами  пунктів 2.5-2.12 договору від 20.03.2006,  шляхом укладення  додаткової угоди між учасниками,  вклади можуть бути також здійснюватися іншим майном, розмір грошового вкладу може бути збільшений або зменшений рішенням учасника - володільця вкладу, внесення додаткових вкладів підтверджується актами, підписаними учасниками. Збільшення або зменшення будь-яким з учасників розміру свого грошового вкладу проводиться лише за підписанням двосторонньої угоди між учасниками. Після вводу об’єкта в експлуатацію, учасники зобов’язані протягом 5 днів скласти та підписати уточнений акт оцінки часток. Розділ часток між учасниками здійснюється протягом 14 днів після підписання акта державної комісії про введення об’єкта в експлуатацію шляхом підписання договору про розділ часток. Учаснику, розмір вкладу якого к моменту розділу складатиме більш 50 %, переходить у власність об’єкт. Учаснику, розмір вкладу у спільну діяльність якого  к моменту розділу складатиме менш 50 %, компенсується в грошовій формі вартість внесеного вкладу. У разі переходу права власності на об’єкт до Позивача, право оренди зазначеної вище земельної ділянки визначається на підставі самостійного договору оренди між Позивачем та власником земельної ділянки. У разі розділу об’єкта між учасниками право оренди на земельну ділянку визначається пропорційно часткам учасників, якщо інше не буде встановлено в договорі про розділ об’єкта.  

           Згідно з пунктом 7.1 Договір  вступає в силу з дня  його  підписання та дії до 01 квітня  2009 року, однак у будь-якому разі до його  повного  виконання.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що Договір вважається розірваним з моменту підписання Учасниками угоди про розрахунки, покриття боргів, про розділ спільного майна у відповідності з часткою кожного Учасника та про повернення майна, яке передано для сумісної діяльності.

          10.06.2009 між ТОВ “Севастопольмарінсервіс” у особі директора Кліменко Вадима Вадимовича та ТОВ “Фірма “Ант” в особі директора Зайцева Анатолія Костянтиновича  укладена Додаткова угода про розірвання договору про сумісну діяльність від 20 березня 2006 року /а.с. 102, т.1/, яка підписана директорами та скріплена печатками обох підприємств.

          За змістом Додаткової угоди сторони дійшли згоди щодо розірвання Договору  відповідно до вимог статті 651 Цивільного кодексу України, тобто, за згодою сторін. Останніми визначено, що Договір вважається розірваним з 10 червня 2009 року. Майно, передане Відповідачем у спільну діяльність, не ділиться та повертається цьому учаснику простого договору без винагороди. Сторони претензій один до одного не мають.

          Зі змісту Додаткової угоди вбачається, що вона є угодою, укладеною відповідно до пункту 7.2 Договору.

          Вважаючи вказану Додаткову угоду такою, що суперечить положенням чинного законодавства України, що регулює питання розірвання договору простого товариству, позивач звернувся до суду з позовом про визнання її недійсною.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухав пояснення учасників судового процесу, суд вважає, що позов, заявлений по  вищенаведеним підставам  підлягає задоволенню,  виходячи з наступних мотивів.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

           За загальним правилом  позовом  у процесуальному  сенсі є звернення  особи до суду з вимогою  про захист  своїх прав  та законних інтересів, який  складається  з двох  елементів: предмету та підстави позову.

                    Предметом позову є матеріально - правова вимога  позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий  характер і впливати  з певних  матеріально - правових  відносин.

                    Підставою  позову є  обставини, якими  позивач обґрунтовує  свої вимоги  і докази,  що складають  позов,  зокрема факти  матеріально - правового характеру, що визначаються  нормами  матеріального  права, які  врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

                    Предмет  і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності необхідного  способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для  підтвердження  наявності  конкретного  цивільного права та обов’язку.

          За своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором про спільну діяльність. А додаткова угода за своєю природою є правочином, спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків за Договором в порядку частини першої статті 651 Цивільного кодексу України, за згодою сторін.

          У даному випадку предметом позову є визнання недійсним  додаткової угоди  про розірвання договору простого товариства про спільну діяльність.

Підставами заявленого позову позивачем зазначені невідповідність оспорюваної Додаткової угоди вимогам чинного законодавства, що регулюють питання виникнення  та припинення договору простого товариства (глава 77 Цивільного кодексу України) та підписання угоди  директором ТОВ “Фірма “Ант” з перевищенням повноважень.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003,  далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальні способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання передбачені у статті  20  ГК України, відповідно до якої права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, зокрема, шляхом: визнання право чину недійсним.  

Відповідно до  статті 16  ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема,  визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право.  

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам і зумовлюється наявністю дефектів його елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, дефекти суб`єктного складу, дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.                  

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. При виборі способу захисту права необхідно враховувати специфіку права та характер його порушення. Захист права судом відбувається з урахуванням встановлених законом меж здійснення суб’єктивного права на захист і компетенції суду.   

Частиною першою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Підстави недійсності правочину, як способу захисту цивільного права зазначені у ст. 215 ЦК України.   

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.

Положеннями ст. 1132 ЦК України встановлено, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

                    У договорі від 20.03.2006 сторони передбачили, що достроково договір може бути розірваний у порядку статті 651 ЦК України  при досягненні його учасниками згоди щодо розрахунків, покриття боргів, розділ спільного майна у відповідності з часткою кожного учасника та про повернення майна, яке передано для сумісної діяльності.

                    Згідно зі ст. 654 ЦК України  зміна  або розірвання договору вчиняється  в такій самій формі, що й договір, що  змінюється  або розривається, якщо  інше не встановлено договором  або законом.

Як встановлено судом, під час укладення додаткової угоди від 10.06.2009 сторони керувались саме пунктом 7.2 договору і підставами для розірвання договору,  встановленими у частині 1 статті 651 ЦК України.

Проте, спірна додаткова угода від 10.06.2009 була підписана сторонами без попереднього  узгодження у письмовій формі  між учасниками договору питання про розрахунки, покриття боргів, розділ спільного майна у відповідності з часткою кожного учасника та про повернення майна, яке передано для  здійснення спільної діяльності.

           На думку суду, договірні відношення між сторонами було припинені всупереч пункту                7.2 договору  від 20.03.2006 і частини 1 статті 651 ЦК України, оскільки зміна та розірвання  договору у такому разі  допускається  лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено  договором або законом.

Однак, позивач, як учасник простого товариства, спростовує досягнення такої  згоди, оскільки між сторонами, в порушення ст.654 ЦК України, не було підписано  відповідної угоди по розрахункам.

Таким чином, договір від 10.06.2009 не можна вважати розірваним за згодою сторін згідно з ч.1 ст.651 ЦК України і пунктом 7.2 договору, оскільки судом встановлена відсутність волевиявлення учасника право чину – позивача по справі, спрямоване на реальне  настання правових наслідків у вигляді припинення  договору про  спільну діяльність.

Зазначені обставини є підставою для визнання додаткової угоди від 10.06.2009 недійсною згідно зі ст.ст. 203,215 ЦК України.  

Оцінюючи заперечення представників відповідача щодо відсутності на момент підписання спірної додаткової угоди у сторін жодної претензії один до одного внаслідок  відсутності особистого вкладу ТОВ “Севастопольмарінсервіс” до договору простого товариства, недосягнення мети договору його учасниками,  та законності припинення  діяльності сторін в силу п. 4 ч.1 ст. 1141 ЦК України і пунктів 7.3, 7.4 договору від 20.03.2006,  суд  вважає необхідним зазначити наступне.

Свідченням відсутності волевиявлення з боку позивача, спрямованого на розірвання договору  є: попередні звернення ТОВ “Севастопольмарінсервіс”, починаючи з березня 2010 року до суду з позовом до ТОВ „Фірма „Ант” про визнання  недійсною спірної  додаткової угоди за іншими підставами /а.с. 108-127,т.1/; листування з податковим органом у вересні 2009 року на предмет залишення на обліку договору про спільну діяльність /а.с. 149,150, т.1/,  залишення на момент розгляду справи на обліку ТОВ “Севастопольмарінсервіс” у Державній податковій інспекції Балаклавського району м. Севастополя договору про спільну  діяльність від 20.03.2006 (довідка по формі 4-Опп, а.с. 56, т.1); укладення позивачем 12.03.2007 договору підряду № 53 з ВАТ „МУ № 14” на виконання проектних робіт з розробки  проекту Об’єкта за адресою: м. Севастополь, Балаклава, вул. Рубцова, 1, згідно з яким позивачем була сплачена вартість ескізного  проекту „Апартаменті „Єрмітаж” / а.с. 57-65, т.1/ , що свідчить про часткове внесення  ТОВ “Севастопольмарінсервіс” вкладу у сумі 19231,20 грн. у спільну діяльність сторін за договором від 20.03.2006. Проте, додаткова угода не містить посилання на ці обставини.

Решту доводів представників відповідача про наявність підстав для розірвання договору про спільну діяльність від 20.03.2006 у зв’язку з фактичним невиконанням позивачем  своїх зобов’язань за договором  і недосягнення учасниками спільної мети його укладення, суд не може врахувати підставними у співвідношенні до підстав заявленого позову і обставин за якими договір було реально розірвано, оскільки підставою для  розірвання договору на період вчинення дій, пов’язаних з  укладенням спірної угоди, вони не слугували.   

Відхиляючи доводи ТОВ “Фірма “Ант” щодо відсутності з боку директора                  ТОВ “Севастопольмарінсервіс”  ОСОБА_3 на той момент будь - яких претензій щодо форми розірвання договору, і проявою його власної ініціативи  листом  від 10.06.2009 /а.с. 103, т.1/ щодо припинення договору про спільну діяльність від 20.03.2006,  суд виходив з наступного.

По –перше, зі змісту розділу 7 договору про спільну діяльність вбачається, що термін дії договору сторонами обмежений після  01 квітня 2009 року,  та  пов’язаний  у будь-якому разі з повним виконанням  сторонами  договору /а.с. 21, т.1/.

На вимогу частини першої статті 1142 ЦК України учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України  господарський  суд  приймає  тільки ті докази, які  мають значення  для  справи.

А  в силу ст. 36 цього Кодексу   письмовими доказами  є документи і матеріали, які містять  дані про  обставини, що мають значення для  правильного  вирішення спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи  цей лист ТОВ “Севастопольмарінсервіс”  суд дійшов до висновку, що даний документ був одержаний відповідачем вже після підписання спірної додаткової угоди від 10.06.2009 , а саме – 15 червня 2009 року за вх. № 6 /а.с 103, т.1/, отже, в силу наведених вище  норм процесуального закону, він не може сприйматися судом як належний доказ в обґрунтування заперечень відповідача,   і як  підстава для застосування положень ст.ст. 1141, 1142 ЦК України до спірних правовідносин.

Крім того, позивач спростовує обставини фактичного спрямування цього листа директором  ТОВ “Севастопольмарінсервіс”  ОСОБА_3,  посилаючись на відсутність реєстрації даного листа в журналі вихідної кореспонденції товариства /а.с. 138-148, т.1/.

По –друге, частиною 2 ст. 1142 ЦК України встановлено, що учасник простого товариства, укладеного на визначений строк, або у якому досягнення мети визначене як скасувальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

По –трете, твердження директора  ТОВ “Фірма “Ант” про те, що даний позов поданий у зв’язку  зі зміною директора ТОВ “Севастопольмарінсервіс”  ( ОСОБА_3) на –ОСОБА_4 , суд сприймає критично, в силу наступного.

У відповідності до  статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків  і здійснювати їх через своїх учасників.

Судом встановлено, що згідно з рішенням  загальних зборів учасників ТОВ “Севастопольмарінсервіс”, оформленого протоколом № 25 від 07.09.2009 /а.с 55, т.1/ попередній директор товариства ОСОБА_3 був звільнений з посади директора, а ОСОБА_4 –призначений  на посаду директора.

Згідно з положеннями  пункту 8.12 Статуту ТОВ “Севастопольмарінсервіс”                           /а.с. 42-54,т.1/ директор вповноважений представляти інтереси товариства. В силу статті 1, 21 Господарського процесуального кодексу  України сторонами у судовому процесі –позивачами  і відповідачами –можуть бути  підприємства і організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

                    З огляду на наведені норми матеріального та процесуального закону, стороною в господарському договорі та у суді є - юридична особа, а не особисто попередній або сучасний директор товариства.

                    Крім того, пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 6 листопада 2009 року передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

                    Рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або, виходячи із загальних засад законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

                    Враховуючи обставини, за якими було розірвано договір про  спільну діяльність,  а також те, що суд розглядає справу в межах заявленого позову і може захистити тільки  порушене право, відповідачем зустрічної позовної вимоги не  заявлялось,  суд не знаходить підстав для застосування положень частини 2 ст. 651 ЦК України, ст. 652 ЦК України та  п. 4 ч. 1 ст. 1141 та ч. 2 ст.1142 ЦК України до спірних правовідносин при розгляді цієї справи.

                    Аналіз  наведених норм  матеріального  права та обґрунтування  заявлених позовних вимог свідчить про те, що  позивач для  захисту своїх порушених  прав вірно  обрав підстави позову, оскільки сукупність фактичних юридично значущих обставин, на які вказує позивач, пов’язана з виникненням  правовідносин  між сторонами, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню.

                    Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, підлягають віднесенню на відповідача,  відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями  4-2-4-7, 21, 22, 43, 49, 69, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити у повному обсязі.

2.          Визнати недійсною додаткову угоду від 10.06.2009 про розірвання договору про спільну діяльність від 20.03.2006, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “Севастопольмарінсервіс” та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Ант”.

3.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Ант”  (вул. Мраморна, 1, Севастополь, 99042, ідентифікаційний код - 19008205, р/р 26003255720001 в СФ КБ “Приватбанк”, МФО 324935 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Севастопольмарінсервіс” (наб. Назукіна, 5, м. Севастополь, 99042, ідентифікаційний код 32945384, р/р 26000000132214 в ПАО “ЧБРР” м. Сімферополя, МФО 384577, або на інші рахунки) витрати по сплаті державного мита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Суддя                                                                                                           В.Є. Кравченко

Рішення складено відповідно до вимог статті 84

Господарського процесуального кодексу України  

та підписано 05.12.2011