11.01.2012                                                                                           Суддя: Тарасенко  С.  Б.

Справа №  2-921/11

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

11 січня  2012 року                                                                                         м.Горлівка

Центрально - Міський районний суд міста Горлівки Донецької області  в складі:

            Головуючого -    судді  Тарасенко С.Б.

                           при секретарі-     Роговик К.Ю., Лисенко В.В., Бортко Ю.Ю., Гаврилюк К.К.

                        за участі позивача ОСОБА_4

                        представника позивача  ОСОБА_5 –ОСОБА_6,

                      представників відповідача   ОСОБА_7, ОСОБА_8

            розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Горлівка Донецької області  цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди  

                                                                  В С Т А Н О В И В

          20.02.2009 року  позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до відповідача ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи тим, що 03 жовтня 1998 року між ними та власницею двокімнатної квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_9 був укладений письмовий договір про безстрокову оренду зазначеної квартири. Відповідно до умов договору відповідач передає їм свою квартиру у користування разом з меблями, посудом, побутовою технікою. В свою чергу, вони гарантують чистоту та порядок,  виконання поточного  ремонту всіх, що вийдуть з ладу сантехнічних приладів, та інші дрібні господарчі роботи, сплату квартплати та комунальних послуг. По закінченню дії договору оренди виконати з матеріалу ОСОБА_9 ремонт квартири.

          З жовтня  1998 року до квітня 2008 року ніяких стосунків з ОСОБА_9 у них не відбувалось, місце її перебування їм було невідоме.        

         У зв’язку з тим, що    квартира поступово приходила у непридатний для проживання  стан, за свій кошт та своїми силами, за допомогою знайомих, позивачами за 10 років проживання (на час звернення до суду з цим позовом)  виконано  капітальний ремонт спірної квартири.

         13 квітня 2008 року відповідачка зненацька до них приїхала, відмовила їм у продажу квартири за визначену ними ціну та на їхніх умовах, зажадала від них виселення у короткий термін і відмовилась виплатити грошову компенсацію вартості проведеного ремонту.

         У зв’язку з їх відмовою звільнити квартиру,  ОСОБА_9 звернулась до суду з позовом про розірвання договору найму (оренди)  та їх виселення без надання іншої житлової площі.

          Посилаючись на вимоги ст.ст.1166,1167 ЦК України  (загальні положення про відшкодування матеріальної та моральної шкоди)  позивачі  просять утримати з відповідачкі на їх користь відшкодування матеріальної шкоди та моральну шкоду, яку вони оцінюють у 10 000,00 гривень. При цьому стверджують, що діями відповідача ОСОБА_9, яка намагається виселити їх зі своєї квартири, не компенсувавши вартість проведеного ремонту, їм та їхньому сину ОСОБА_10, 1997 року народження, заподіяні особливі моральні страждання, які вони отримали  внаслідок нервового стресу та психологічної травми.

          05.05.2009 року позивачі подали до суду заяву, в якій встановили розмір позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди в 104 195,42,00 грн.

         02 листопаду  2011 року позивачі подали до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій, посилаючись на ст.776 ЦК України (ремонт речі, переданої у найм) та висновок проведеної по справі судової будівельно-технічної експертизи, розмір позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди встановили у 103 195, 42 гривень, які просять стягнути на їх користь з ОСОБА_9 При цьому,  всупереч викладеним у позові від 20.02.2009 року обставинам, стверджують, що начебто  у 2003 році  у телефонній розмові отримали від ОСОБА_9 дозвіл на виконання капітального ремонту спірної квартири.  

                    В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 та представник позивача ОСОБА_5, ОСОБА_6, підтримали позовні вимоги, підтвердивши вищезазначені обставини.

          Відповідач   ОСОБА_9 надала суду письмову заяву, належним чином завірену Українським консульством у м.Торонто Канади,  згідно до якої позов вона не визнає, факт будь-яких переговорів з позивачами з приводу продажу їм своєї  квартири, її капітального ремонту заперечує. Вона стверджує, що  фактично позивачі ніякого капітального ремонту її квартири не виконували, бо таким неможливо визнати заміну ними кімнатних та вхідних дверей, заміну частини сантехнічних виробів.  Відповідачка  просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

          Представники відповідача ОСОБА_8 та ОСОБА_7 також позовні вимоги не визнали, просять у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

          Вислухавши доводи сторін, вивчивши письмові докази та надавши їм оцінку в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є невідповідним нормам діючого законодавства, необґрунтованим  і задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          Як видно з матеріалів справи, а саме, приєднаних до позову копій договору   від 10.11.2006 року  на виконання ремонтно-будівельних робіт між приватним підприємцем ОСОБА_11 та ОСОБА_4, приєднаного до нього акту прийому виконаних робіт (а.с.29-59)   квартиру відповідача коштом позивачів капітально відремонтовано і вартість будівельних робіт складає 69 612,00 гривень.

          Ті ж самі свідчення у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2265/23 від 01.08.2011 року  /а.с.195-209/, відповідно до якої фактична вартість робот (поліпшень), виконаних у квартирі АДРЕСА_2, які не можуть бути відокремлені без пошкодження цієї квартири, складає 69 612,00 грн. при ринковій вартості квартири на час складання висновку експертизи у 97 112,00 грн.

           За приписом ст.59 ЦПК України суд не приймає до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом.  Позивач ОСОБА_4  пояснив у судовому засіданні, що вищевказані договір з приватним підприємцем ОСОБА_11 та акт  начебто виконаних з листопаду 2006 року по лютий 2007 року  у квартирі відповідача ремонтно-будівельних робіт  підписані за його проханням знайомим йому приватним підприємцем. Насправді, де-які роботи з поточного ремонту найманої квартири виконував він сам, та запрошений ним робітник. ОСОБА_11  не виконував ремонт цієї квартири і,  на думку суду, не мав права складати та підписувати  вищевказані договір з виконання робіт та відповідний до нього акт. Саме цим позивач ОСОБА_4 пояснює відсутність будь-яких письмових підтверджень  (квитанцій, приходних накладних та таке інше)  фактичної оплати ремонтно-будівельних робот, придбання ним  для цього будівельних матеріалів.

          Опитаний у судовому засіданні  експерт Донецького НДІ судових експертиз ОСОБА_12 пояснив, що  при складанні вищевказаної будівельно-технічної експертизи, встановленні переліку начебто виконаних ремонтних робіт,  їх ціни,  він керувався, перш за все,  саме  наданими позивачами  договором, укладеним з приватним підприємцем ОСОБА_11, приєднаним до нього актом виконаних робіт та їх ціни. Сам він бачив у квартирі та сфотографував лише поліпшення у вигляді замінених дверей, батарей теплового опалення.

         Представник відповідача ОСОБА_8  суду пояснив, що після примусового  виселення з квартири за рішенням суду ОСОБА_4 ним було встановлено, що більша частина вказаних у договорі та акту виконаних робот відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи, ніколи та ніким не виконувались. З його точки зору, докази позивачів є хибними та такими, що не відповідають зьясованим обставинам по суті справи.  

         За приписом ст.776 ЦК України, посиланням на вимоги якої  позивач обґрунтовує свій позов, поточний ремонт переданої у найм речі проводиться наймачем за свій рахунок. Наймодавець проводить обумовлений невідкладною потребою капітальний ремонт у розумний строк. Якщо наймодавець такий ремонт не провів, наймач має право самостійно виконати такий ремонт та право вимагати відшкодування його вартості.

          З досліджених судом матеріалів справи, пояснень позивачів та їх представника суд вбачає, що у порушення вимог ст.60 ЦПК України  будь-яких належних доказів (актів про вихід з ладу сантехнічних та газових приладів, непоправне зруйнування квартири,  внаслідок якого вона та її конструктивні елементи потребують заміни чи капітального ремонту)  ОСОБА_4, ОСОБА_5 суду не надано.

         Крім того, позивачами не надано будь-яких доказів  правомірності тверджень про те, що вони  сповістили належним чином власницю орендованої ними квартири, якою вони безоплатно користувались понад 13 років,  про необхідність капітального ремонту  та отримали від неї таку згоду.

       Між тим, відповідно до ст.778 ЦК України  наймач може поліпшити річ,  яка є предметом  договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

        Суд вважає необхідним зазначити, що засада змагальності у цивільному судочинстві є засадою особистої автономії у цивільному процесі. Від волевиявлення сторін повинні залежати дії суду в доказовій діяльності. Активне втручання суду в доказову діяльність сторін без їх волі на те суперечить суті і природі цивільних прав, які особа здійснює вільно, на власний розсуд.

        Крім того, позивачі, заявляючи вимоги щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в порушення засад  змагальності судового процесу, передбаченому ст.ст.10,60 ЦПК України, не надали суду доказів вартості понесених ними витрат, без чого вирішення таких вимог по суті взагалі неможливо.

       За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову та вважає, що в їх задоволенні слід відмовити.  

        Моральна шкода, яку позивачі оцінюють  в 10 000,00 гривень,  також відшкодуванню не підлягає, бо ОСОБА_4 та ОСОБА_5  не доведено саме факт її виникнення з вини відповідача ОСОБА_9  Відповідальність наймодавця за самоуправні дії та за безпідставні очікування наймачів нерухомого майна законодавством не передбачена. У частині 3 п.5  Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року з змінами та доповненнями від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що відповідальність заподіювача шкоди без вини  може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.  

                  На підставі ст.ст.776,778 ЦК України, керуючись ст. ст.10-11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК  України  

                                                               В И Р І Ш И В

          У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_9  про  відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі,  але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                    С.  Б.  Тарасенко