РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  2-3004/11

 19.12.2012   року                                                                                          м. Сімферополь

Центральний районний суд  м. Сімферополя в АР Крим  у складі:

головуючого судді                             Іванова С.С.

при секретарі                                      Левчик О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за  позовною заявою  ОСОБА_1 до дочірнього підприємства ВАТ «Кримбуд» житлово-комунальна контора про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернулася до суду із позовом до дочірнього підприємства ВАТ «Кримбуд» житлово-комунальна контора про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення №52-к від 12.08.11 р., поновлення на роботі на посаді швейцара, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 991,48 грн., моральної шкоди у сумі 2000 грн. та судових витрат у сумі 300 грн.  Вимоги мотивовані тим, що на підставі наказу №62-к від 6.06.07 р. була прийнята на роботу  швейцаром гуртожитку «Будівник» дочірнього підприємства ВАТ «Кримбуд» ЖКК. Наказом ДП ВАТ «Кримбуд» ЖКК від 12.08.11 р. №52-к з 14.08.11 р. її звільнено з роботи  за власним бажанням. Вважає наказ про звільнення незаконним,  тому як 9.08.11 р. керівництвом відповідача повідомлено про банкрутство підприємства та запропоновано написати дві заяви: одну про звільнення  з ДП ВАТ «Кримбуд» ЖКК за власним бажанням, а другу про прийняття на роботу до ДП ВАТ «Кримбуд» СУ№5. На своє питання щодо необхідності написання заяви про звільнення за власним бажанням, а не   переведенням працівника за його згодою до іншого підприємства, відповідач пояснив, що перевід працівника буде складніше оформити, тому вона погодилася  та написала дві заяви.  12.08.11 р. її повідомлено про звільнення з роботи та відмову у прийомі на роботу до ДП ВАТ «Кримбуд» СУ№5. Відповідних наказів вона не отримувала, з ними її не ознайомили. Крім того, вона в усній формі попередила  відповідача про незгоду із звільненням за власним бажанням, тому вважає що відповідач не мав права її звільняти. 15.08.11 р. її ознайомили з наказом про звільнення. В зв’язку з тим, що у прийнятті на роботу до ДП ВАТ «Кримбуд» СУ№5  їй відмовлено, вважає, що її ввели в оману, тому звернулася до суду.  Крім того, вважає,  що відповідач у разі банкрутства підприємства мав право звільнити її за п.1 ч.1 ст.40 КЗпПП України, що надає право отримання допомоги по безробіттю.  

У ході судового розгляду  позивачкою  неодноразово уточнювалися позовні вимоги (а.с.41) та в останнє, в уточнених позовних вимогах від  19.12.11 р.  просила визнати звільнення з роботи незаконним, скасувати наказ про звільнення №52-к від 12.08.11 р., поновити на роботі на посаді швейцара, стягнути заробітну плати за час вимушеного прогулу у сумі 4198,62 грн., моральної шкоди у сумі 2000 грн. та  витрати за юридичні послуги  у сумі 900 грн.  (а.с.61).

У судовому засіданні позивачка та її представник за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.  Також пояснила, що працювала швейцаром гуртожитку. Режим роботи  складав  сутки  через кожні  двоє суток.  Заяву про звільнення написала 9.08.11 р., однак за проханням керівництва датувала її 12.08.11 р.  15.08.11 р. прийшла на роботу та  отримала наказ про звільнення з 15.08.11 р.  та трудову книжку.  Розрахунок провели  3.10.11 р. у сумі 1358 грн.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3  позовні вимоги не визнав та пояснив, що  позивачка була звільнена 15.08.11 р. на підставі заяви за власним бажанням. З наказом про звільнення ознайомлена, розрахунок проведений, трудову книжку отримала. Вважає доводи необґрунтованими.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що  відповідно до трудової книжки, ОСОБА_1  на підставі наказу №62-к від 6.06.07 р., 7.06.07 р.  прийнята на роботу до посаду роботу  швейцаром гуртожитку «Будівник» дочірнього підприємства ВАТ «Кримбуд» ЖКК (а.с.6-8).  Згідно наказу ДП ВАТ «Кримбуд» ЖКК №52-к від 12.08.11 р., ОСОБА_1 з 14.08.11 р. звільнена   з посади швейцара гуртожитку «Будівник», згідно ст.38 КЗпП України (а.с.3). Підставою для звільнення послужила заява позивачки від 12.08.11 р.  про звільнення з роботи за власним бажанням (а.с.33).  

Згідно до ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу мiсцевiсть; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-iнвалiдом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи i не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган  не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно заяви про звільнення, позивачка  вказала дату з якої просила її звільнити за власним бажанням,тобто 14.08.11 р.  Позивачка посилається на те, що  12.08.11 р. попередила керівництво про незгоду  у звільненні за власним бажанням, однак, доказів про відкликання заяви про звільнення не надала. Також не надала доказів, що вона продовжувала виходити на роботу на працювати.   Разом з тим, вказує, що надала згоду на звільнення за власним бажанням у зв’язку з обіцянкою керівництва підприємства прийняти її на роботу до ДП ВАТ «Кримбуд» СУ№5, яку підприємство не виконало. Посилається на те, що відповідач ввів її в оману та змусив написати заяву про звільнення. Однак, належним чином поданої заяви про прийом на роботу або інших  доказів, що підтверджують вказане не надала. Тому, посилання позивачки щодо введення її в оману не обґрунтовані та не можуть прийняті судом до уваги.  

Проте, відповідно до наданих доказів, суд вважає цілком  законним прийняття наказу про звільнення позивачки за власним бажанням на підставі наданої заяви. Позивачкою не доведені  підстави для скасування наказу про звільнення.   Тому, вимоги щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі не підлягають задоволенню.

Крім того, встановлено, що позивачка 15.08.11 р. ознайомлена з наказом про звільнення, а також  15.08.11 р. отримала трудову книжку. Також, відповідно до розрахункового листка за серпень 2011 р., з відповідачкою проведений остаточний розрахунок та видана сума у розмірі 1358,37 грн. (а.с.29).   Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для задоволення вимог щодо стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 4198,62 грн.

Крім того, посилання позивачки  на застосування п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, як підставу для звільнення не може бути врахована судом, тому  є в наявності заява  з проханням звільнити за власним бажанням, яка розглянути та відповідачем прийняте відповідне рішення.  Тому  доводи позивачки суд вважає безпідставними.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Частина 1 ст.1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода,  завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Посилання позивачки на те, що відповідач, порушив її права, за що просила відшкодувати моральну шкоду у розмірі 2000 грн.,  не  знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, суд відповідно до ст.88 «ЦПК України. Відмовляє у задоволенні вимог щодо відшкодування понесених  витрат за юридичні послуги у сумі 900 грн.  

Керуючись ст.38, п.1 ч.1 ст.40, п.2 ч.1 ст.232, ч.1, 2 та 3 ст. 235 КЗпП України, ст.10-11, 35-36, 77, 88, 107, 209, 212, 214-215, 218  ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до дочірнього підприємства ВАТ «Кримбуд» житлово-комунальна контора про визнання незаконним  та скасування  наказу про звільнення №52-к від 12.08.11 р., поновлення на роботі на посаді швейцара,    стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у сумі 4198,62 грн., моральної шкоди у сумі 2000 грн. та судових витрат у сумі 900 грн.  - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до  Апеляційного суду АРК   протягом  10 днів  з дня  його проголошення через суд першої інстанції.

          Суддя