Дата документу 12.01.2012

  Справа № 2-3405/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  12.01.2012 року                                                                 Ленінський районний суд м. Вінниці

 в складі головуючого судді Кашпрука Г.М.,

секретаря Піскун О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування реєстрації та виселення, суд –

  ВСТАНОВИВ:

  ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Вінниці із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житловим будинком з господарськими будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1, розташованому на земельній ділянці площею 0,0549 га за цією ж адресою, шляхом скасування реєстрації відповідача та її виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позов мотивувала тим, що відповідно до нотаріально засвідченого договору дарування від 23.12.2004 року, вона є власником цілого житлового будинку АДРЕСА_1 який разом з господарським будівлями розташований на земельній ділянці площею 0,0549 га за цією ж адресою, та яка належить їй на праві приватної власності на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку від 20.02.2006 року. Ще до набуття позивачкою права власності на вказане нерухоме майно, у самочинно збудованій на вказаній земельній ділянці времянці проживала і була зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 Однак остання не має жодних майнових прав ні на будинок, ні на земельну ділянку, а відтак безпідставно користується належним позивачці майном. Добровільно знятись з реєстрації та виселитись ОСОБА_2 не бажає, а навпаки, без згоди власника поселила у времянці свого сина ОСОБА_3, чим порушує права позивачки, оскільки остання не може вільно розпоряджатись своїм майном. Зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_4 вимоги позову підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Додатково просив суд звернути увагу на ту обставину, що відповідачці на праві приватної власності належить цілий житловий будинок АДРЕСА_2, а відтак, в разі задоволення позову, вона не буде позбавлена житла.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечила, мотивуючи тим, що вона не має змоги виїхати з м. Вінниці, оскільки її син ОСОБА_3 хворіє на туберкульоз і знаходиться під постійним наглядом та проходить лікування у протитуберкульозному диспансері в м. Вінниці.

В ході судового розгляду по справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

23.12.2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 уклали договір дарування, відповідно до якого дарувальник передав безоплатно у власність обдарованій цілий житловий будинок з господарським будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1. Зазначений договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 2363 та зареєстровано у ВООБТІ 17.01.2005 року за реєстровим № 14108 в реєстровій книзі № 163.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 684817, виданого 25.09.2006 року Вінницьким міським управлінням земельних ресурсів на підставі рішення Вінницької міської ради від 20.02.2006 року № 1791, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0, 0549 га за адресою АДРЕСА_1.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1, станом на 07.06.2000 року на присадибній земельній ділянці розташована времянка «Б».

Відповідно до виданої квартальним комітетом мікрорайону «Корея»довідки за формою № 3 від 13.07.2011 року, за адресою АДРЕСА_1, зареєстрована починаючи з 29.06.1972 року по даний час ОСОБА_2  

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, виданого Відділом РАЦС Вінницького міського управління юстиції 01.08.2010 року, після укладення шлюбу ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_1.   

Статтею 64 Житлового кодексу Української РСР визначено, що до членів сім`ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо вищезазначені особи перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно частини 2 статті 65 Житлового кодексу Української РСР, особи, що вселилися в житлове приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням.      

Відповідно до частини 2 статті 156 цього ж Кодексу, за згодою власника будинку член його сім ` ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім ` ї.

Частиною 4 статті 156 Житлового кодексу Української РСР визначено, що до членів сім ` ї власника будинку належапть особи, визначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин із власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно статті 71 Житлового кодексу Української РСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його  сім'ї  за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу Української РСР, визнання особи такою,  що втратила право  користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Частиною 3 статті 116 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого житлового приміщення.

Згідно статті 391 Цивільного кодексу України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 405 Цивільного кодексу України визначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік.

Згідно положень частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу  реєстрації за новим місцем  проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на  житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи  безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд прийшов до переконання про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Вимога про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1 не є обґрунтованою, законною та не підлягає задоволенню, оскільки сама позивач, на підставі положень частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»та в разі наявності у неї законних на те підстав, має право звернутись до органу реєстрації фізичних осіб за місцем їх проживання для зняття з обліку.

В частині позовних вимог про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення відповідачки, позов задоволенню також не підлягає, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_2 вселилась у приміщення «времянки»на законних підставах, як член сім`ї на той час власника житлового будинку, і набула рівного разом з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням. Позивачка та її представник не посилались як на підставу свого позову і не зазначали про систематичне порушення ОСОБА_2 правил співжиття, пошкодження чи руйнування нею належного ОСОБА_1 майна. Крім того, позивачка та її представник не надали суду переконливих доказів перешкоджання ОСОБА_2 у користуванні належною ОСОБА_1 нерухомістю. В ході розгляду справи встановлено той факт, що ОСОБА_2 за вказаною адресою проживає постійно з 1972 року, тобто вона не була відсутня більше одного року, що було б підставою для втрати право на користування жилим приміщенням.   Відтак законні підстави для виселення відповідачки відсутні.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до положень статті 88 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», статтями 391, 405 Цивільного кодексу України, статтями 64, 65, 71, 72, 116, 156 Житлового кодексу Української РСР, статтями 10, 11, 15, 30, 60, 81,88, 208, 209, 212-215, 218  ЦПК України, суд –      

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів після його проголошення.

 Суддя: /підпис/.

 Копія вірна. Рішення суду станом на 18.01.2012 року не набуло законної сили.

 Суддя:

 Секретар: