АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц-2372/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 19,27 Соколишина Л.Б.
Доповідач в апеляційній інстанції
Пономаренко В. В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоПономаренка В.В.
суддівГончар Н.І., Корнієнко Н.В.
при секретаріБєлан О.В., Северин О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 7 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення боргу, -
в с т а н о в и л а :
В липні 2011 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення боргу, мотивуючи свої вимоги тим, що 29 січня 2003 року між нею та відповідачем було укладено договір – позики, за умовами якого позивачка передала відповідачу 4970 доларів США на строк до 1 жовтня 2004 року. В порушення умов договору відповідач свої зобов’язання не виконав та не повернув позивачці у вказаний термін суму боргу. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 лютого 2005 року позовні вимоги ОСОБА_7 було задоволено та стягнуто з ОСОБА_8 26336 гривень позики. Оскільки на даний час рішення суду відповідач не виконує, то позивачка змушена була звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за період з 2005 року по 2011 рік в сумі 48541,97 гривень та понесені судові витрати.
В подальшому ОСОБА_7 надала заяву про зменшення розміру позовних вимог та просила стягнути з відповідача на її користь 26980 гривень інфляційних, 3000 гривень витрат на правову допомогу та судові витрати.
В судовому засіданні відповідач та його представник позов не визнали, вказавши, що борг, на який позивачка нараховувала індекс інфляції стягується державною виконавчою службою.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 7 вересня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено повністю.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та винесено з порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове по суті заявлених вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів в апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Смілянського міськрайонного суду від 18 лютого 2005 року задоволено позов позивачки про стягнення з відповідача боргу у розмірі 26336 грн. і на виконання судового рішення позивачу видано виконавчий лист.
Відповідно до ст.2 ЗУ «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень Україні покладається на Державну виконавчу службу, тому після набрання рішенням законної сили усі правовідносини щодо виконання судового рішення, зокрема стягнення присуджених судовим рішенням сум регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
Посилання позивача на ст. 625 ЦК України, відповідно до вимог якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції в даному випадку є безпідставними, оскільки відносини, що виникли між сторонами не носять характер кредитних, стягнення суми боргу за судовим рішенням є одноразовим стягненням сталої, фіксованої суми, а тому визначені у даній статті положення, за наявності підстав, могли застосовуватися судом, який вирішував спір сторін у 2005 році. На правовідносини, які складаються між сторонами при виконанні рішення, вимоги вказаних правових норм не поширюються, тому суд першої інстанції прийшов до висновку у відмові позивачу в задоволенні позову, з чим не погоджується колегія суддів.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що рішенням суду від 18 лютого 2005 року відповідача уже було зобов'язано понести відповідальність за порушення грошового зобов'язання і сума стягнутого боргу не може бути змінена.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст.509 ЦК України).
Підстави припинення зобов'язання зазначені у ст.ст.599,600,601,604-609 ЦК України і вони не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судового рішення про задоволення вимог кредитора.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Частина 1 ст.625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання, а ч.2 ст.625 ЦК України передбачає право кредитора на отримання боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, а також 3 % річних від простроченої суми та оплату цих сум.
При розгляді даної справи суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку, що даний позов стосується перегляду чи зміні прийнятого раніше рішення 18.02.2005 року. Предметом даного спору є не розмір боргу, визначений судом в своєму рішенні від 18.02.2005 року, а відшкодування збитків, які поніс кредитор в зв'язку із знеціненням коштів, внаслідок інфляційних процесів, тому висновок суду першої інстанції про те, що дані відносини між сторонами не носять характер кредитних і те, що з моменту винесення рішення кредитор втрачає право на відшкодування коштів внаслідок їх знецінення інфляційними процесами є помилковим і таким, що суперечить матеріалам справи.
Суд першої інстанції мотивуючи відмову в задоволенні вимог позивача посилається на вимоги ст.2 ЗУ «Про виконавче провадження» та вказує, що після набрання рішенням Смілянського міськрайсуду від 18.02 2005 року законної силі про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 26336 грн. боргу, всі правовідносини щодо виконання цього рішення регулюються ЗУ «Про виконавче провадження», однак з таким висновком погодитись не можливо, оскільки відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України, зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання відповідно до ст.599 ЦК України припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним виконанням зобов'язання, відповідно до вимог чинного ЦК України, є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України. В даній справі передбачає право кредитора на отримання боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов’язання.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.
З відповідача на користь позивача підлягають до стягнення кошти з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, а саме за період з 2005 року по 01.05.2011 року в сумі 26980 грн. При цьому колегія суддів приймає до уваги довідку надану управлінням статистики в Смілянському районі Черкаської області та розрахунок позивача про заборгованість з урахуванням індексу інфляції, які є правильними і проведеними відповідно до вимог діючого законодавства.
В зв'язку з ухваленням нового рішення та задоволення позовних вимог позивача, колегія суддів вважає за необхідне у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 3644 грн. 80 коп., які складаються з коштів сплачених позивачем при зверненні в суд першої та апеляційної інстанції, як судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечені розгляду справи і за надання юридичної допомоги (120+120+135+269,80+3000=3644,80).
Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати ,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 – задовольнити.
Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 7 вересня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення боргу – скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення боргу задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 кошти з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, а саме за період з 2005 року по 01.05.2011 року в сумі 26980 грн.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 судові витрати в сумі 3644 грн. 80 коп.
Рішення набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Головуючий :
Судді :