АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-а-3149/11Головуючий по 1 інстанції
Категорія 10. 3. 1 Грабовий П.С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Пальонний В. С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоПальонного В.С.
суддівБабенка В.М., Карпенко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
в с т а н о в и л а :
В грудні 2009 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
В обґрунтування заявлених вимог вказувала, що має статус дитини війни відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004 р. «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до ст. 6 вказаного закону їй, як дитині війни, з 01.01.2006р. має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Позивач вказувала, що їй безпідставно протягом 2006-2008 рр. не було виплачено вказану щомісячну допомогу у зазначеному розмірі.
В зв’язку з цими обставинами позивач просила суд визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови їй у нарахуванні і виплаті зазначеної щомісячної соціальної допомоги та зобов’язати відповідача забезпечити її нарахування і виплату за 2006-2008 рр. відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а у судовому засіданні також просила зобов’язати відповідача нараховувати їй цю допомогу в подальшому при нарахуванні пенсії.
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 квітня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси щодо нарахування та виплати позивачу щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 17 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року з урахуванням сплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі начальник управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси просить постанову суду, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оскільки від усіх осіб, які беруть участь у справі, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, то колегія суддів приходить до висновку, про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 197 КАС України.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає необхідним залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд правомірно виходив з того, що управління Пенсійного фонду як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами ст. 6 Закону №2195-ІV і здійснити позивачеві відповідні нарахування, але у порушення вимог вказаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачеві підвищення до пенсії у відповідності зі ст. 6 Закону України №2195-IV від 18.11.2004р. «Про соціальний захист дітей війни» за період з 17.12.2008р. по 31.12.2008р., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Позивачем без поважних причин був пропущений строк звернення до суду за захистом свого порушеного права за період з 01.01.2006р. по 17.12.2008р. і оскільки відповідач наполягав на застосуванні позовної давності, суд дійшов висновку, що вона має бути застосована і в задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено, а позовні вимоги позивача мають бути задоволені в межах річного строку до дня звернення з позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом 17.12.2009р., при цьому просила суд поновити її порушене право за період 2006 – 2008 рр., а також просила про його захист на майбутнє.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18.11.2004р.) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Враховуючи зазначене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18.11.2004р.
Доводи апеляційної скарги про те, що порядок обчислення пенсій та підвищень, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», визначається Кабінетом Міністрів України є безпідставними, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Суд першої інстанції правомірно не застосував положення ст. 6 Закону №2195-ІV в редакції Закону від 28.12.2007р. №107-ІV про виплату до пенсії підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції цього Закону від 18.11.2004р., поновили свою дію з 22.05.2008р.
Не можна взяти до уваги посилання в апеляційній скарзі на інші нормативно-правові акти. Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону №2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.
Проблеми надання бюджетних коштів управлінню Пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядалося.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України оскільки, суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Суд першої інстанції правильно застосував положення ч.2 ст. 99 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та положення ч.1 ст. 100 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, згідно до якої пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. На застосуванні цієї вимоги закону наполягав відповідач, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в межах річного строку звернення до суду.
Суд також правильно відмовив в задоволення вимоги про здійснення нарахування та виплати позивачеві щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в подальшому, оскільки ч.2 ст. 2 КАС України, в порядку якого заявлявся позов та розглядався спір, передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Отже закон визначає, що предметом спору можуть бути існуючі рішення, вчинені дії чи бездіяльність, а не ті, які за певних обставин можуть бути вчинені в майбутньому, відновленню підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушене в майбутньому. Таким чином, якщо право позивача буде порушено в майбутньому, чи з боку відповідача матиме місце бездіяльність і відмова у здійсненні виплат, він матиме право на відповідне звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Судова колегія вважає, що інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, постанову суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст. ст. 197, 198, 200, 205 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 7 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни – без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів після отримання її копії.
Головуючий :
Судді :