Справа  № 2-1652/11

                         РІШЕННЯ

                                              ІМЕНЕМ УКРАЇНИ    

06.12.2011 Пролетарський районний суд м. Донецька  у складі: головуючого – судді Пивоварової Ю.О., при секретарі Шестаковій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  в м. Донецьку цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Спільного українсько-російського підприємства «Донецьк-Лада»в формі закритого акціонерного товариства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, вказавши, що з 05.10.2000 року він перебував у трудових відносинах із СП ЗАТ «Донецьк-Лада». В листопаді 2010 року на підприємстві відбулась зміна керівництва, у грудні 2010 року новий генеральній директор ОСОБА_2 примусив його написати заяву про звільнення за власним бажанням «про всяк випадок»без зазначення дати звільнення та дати написання заяви, на що він погодився. У квітні 2011 року він попросив у директора повернути заяву, однак той повідомив, що він її знищів, більше до цього питання вони не повертались. У червні 2011 року він перебував у відпустці до 23.06.2011 року, а з 24.06.2011 року перебував на лікарняному у зв»язку з погіршенням стану здоров»я. 19.07.2011 року у перший робочий день він прийшов на робоче місце, однак йому повідомили, що його звільнено за власним бажанням з цього числа. Однак заяви про звільнення він не писав, бажання звільнятися не висловлював. 19.07.2011 року у наказі зазначив про те, що не згоден із звільненням. Вважає, що директор використав його заяву без зазначення дати, яку він писав у грудні 2010 року, що є незаконним та не відповідає його дійсному бажанню продовжувати працювати на підприємстві. Тому просив суд поновити його на займаній посаді та стягнути з підприємства середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду, заподіяну незаконними діями адміністрації підприємства.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що 03.06.2011 року директор СТО СП «Донецьк-Лада»подав заяву про своє звільнення за власним бажанням, яка була зареєстрована у книзі вхідної кореспонденції та накладена резолюція генерального директора «до наказу з 23.06.2011 року»тобто з останнього дня відпустки, яку було надано ОСОБА_1 з 07.06.2011 року згідно його заяви від 03.06.2011 року. В останній день відпустки ОСОБА_1 у телефонному режимі було з»ясовано, що він наступного дня тобто 24.06 2011 року планує піти на лікарняний у зв»язку з погіршенням стану здоров»я, у зв»язку з чим адміністрацією підприємства було прийнято рішення звільнити ОСОБА_1 після виходу з лікарняного. 19.07.2011 року ОСОБА_1 прийшов на роботу та у цей же день було видано наказ про його звільнення та видана трудова книжка. При цьому зауважила про те, що за весь час перебування у відпустці та на лікарняному ОСОБА_1 не заявлял про свій намір залишитися на роботі, свою заяву про звільнення не відкликав.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справа, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.   

 У судовому засіданні встановлено, що 05.10.2000 року ОСОБА_1  прийнятий на посаду директора Донецької станції технічного обслуговування ЗАО «Донецьк-Лада»згідно  наказу № 52к від 05.10.2000 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5-6).

19.07.2011 року генеральний директор СП ЗАО «Донецьк-Лада» видає наказ № 77\2001-к  про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП УРСР (а.с.4). На копії вказаного наказу ОСОБА_1 19.07.2011 року зроблено запис про те, що з наказом він не згодний, заяви про звільнення за власним бажанням не писав.

В той же час підставою для звільнення стала заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням, яка була зареєстрована у книзі вхідної кореспонденції підприємства 03.06.2011 року та накладено резолюцію генерального директора «до наказу з 23.06.2011 року»(а.с.21). Зазначена заява дійсно не містить дати її написання, однак як пояснив у судовому засіданні ОСОБА_1 саме він писав цю заяву у грудні 2010 року, коли директор ОСОБА_4 примусив його написати цю заяву. У червні 2011 року він цю заяву не писав та наміру звільнятися не висловлював.

 Згідно до вимог ч.1 ст.38 КЗпП УРСР працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Частиною 2 статті 38 КЗпП УРСР також передбачено, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не має права звільнити його за поданою раніше заявою, окрім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

У судовому засіданні встановлено, що разом із заявою на звільнення 03.06.2011 року ОСОБА_1Г подав заяву про надання йому щорічної відпустки  з 07.06.2011 року до 23.06.2011 року, що не оспорювали сторони у судовому засіданні. Згідно ст.3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у випадку його звільнення (окрім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому може бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпустки.

Таким чином, якщо згідно до наказу від 03.06.2011р. №55/2011-к ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку до 23.06.2011р., то днем звільнення ОСОБА_1 повинен бути 23.06.2011р. - останній день відпустки, але в цей день ОСОБА_1 не був звільнений. З 24.06.2011 року до 16.07.2011 року ОСОБА_1 хворів та перебував на лікарняному, а 19.07.2011 року прибув на підприємство, щоб стати до роботи тобто не виявив бажання звільнятися з займаної посади за власним бажанням. Вищевказане свідчить про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з порушенням вимог ст.38 КЗпП УРСР та ст.3 Закону України «Про відпустки», оскільки він був звільнений не 23.06.2011р. (в останній день відпустки), а значно пізніше (19.07.2011р.), з порушенням процесуальних термінів, передбачених ст.  ст.241-1 КЗпП УРСР.

Однак, дійсно діюче трудове законодавство забороняє звільняти працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (окрім п.5 ст.40 КЗпП УРСР), а також у період перебування працівника у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП УРСР). Однак закон не забороняє працівникові звільнятись за своєю ініціативою (власне бажання - ст.38 КЗпП України) в період його тимчасової непрацездатності або в період перебування у відпустці.

Таким чином, оцінюючи наведені докази у їх сукупності суд приходить до висновку про те, що оскільки у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт того, що ОСОБА_1 не писав заяви про своє звільнення 03.06.2011 року, оскільки його заява зареєстрована у книзі вхідної кореспонденції та стала підставою для видачі наказу про його звільнення, крім того у судовому засіданні позивач говорив про те, що оспорювана заява дійсно написана його рукою, суд виходить з того, що 03.06.2011 року ОСОБА_1 мав намір звільнитися за власним бажанням. Однак, оскільки роботодавець не використав свого права звільнити працівника на протязі 14 днів з дня подання заяви про звільнення або в останній день відпустки (як в даному випадку), а ОСОБА_1 19.07.2011 року прийшов на своє робоче місце, щоб стати до роботи, тобто не підтвердив своє бажання звільнятися після спливу півтора місяця з подання заяви, суд вважає, що відповідач не мав права звільняти ОСОБА_1 у супереч його бажанню за раніше поданою заявою, тому звільнення було проведено з порушенням діючих торм трудового законодавства, у зв»язку з чим ОСОБА_1 підлягає поновленню на займаній посаді.

          Крім того, відповідно до ст.. 235 КЗпП у разі  звільнення  без  законної  підстави  або  незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен  бути  поновлений  на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган,  який розглядає трудовий спір, одночасно  приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу  або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи,  але не більш як за один рік.  Якщо  заява  про  поновлення  на  роботі розглядається більше одного року, не  з  вини  працівника,  орган, який  розглядає  трудовий  спір,  виносить  рішення  про   виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

          Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність поновлення на роботі позивача, то відповідно до вимог діючого трудового законодавства з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.07.2011 року до 06.12.2011 року у розмірі 2869 грн. виходячи із розрахунку середньо денної заробітної плати ОСОБА_1 28,68 грн.

          Крім того,, відповідно до ст. 237-1 Кодексу Законів про працю України відшкодування власником   або   уповноваженим   ним   органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань,  втрати  нормальних життєвих  зв'язків  і  вимагають  від  нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          Як встановлено у судовому засіданні, СП ЗАТ «Донецьк-Лада» були порушені законні права позивача щодо незаконного звільнення, що призвело до зміни у звичному образі його життя, нервових переживань та стресу, тому суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 500 грн.

          Крім того, на підставі ст. 88 ЦПК з відповідача на користь державни необхідно стягнути судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 8,5 грн.

На підставі викладеного, ст.. 38, 235 Кодексу Законів про працю УРСР, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про  практику розгляду судами трудових спорів», керуючись ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України,-

В И РІ Ш И В:

  Позовні вимоги ОСОБА_1 до Спільного українсько-російського підприємства «Донецьк-Лада» в формі закритого акціонерного товариства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

          Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Донецької станції технічного обслуговування Спільного українсько-російського підприємства «Донецьк-Лада» в формі закритого акціонерного товариства з 19 липня 2011 року

          Стягнути з Спільного українсько-російського підприємства «Донецьк-Лада» в формі закритого акціонерного товариства м. Донецьк, вул. Баумана, 10 на користь ОСОБА_1, який мешкає за адресою: м. Донецьк, вул. Роздольна, 32\13, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.07.2011 року до 06.12.2011 року у розмірі 2869 грн., а також моральну шкоду у розмірі 500 грн., а всього 3369 грн.

          В іншій частині позову відмовити.

          Стягнути з Спільного українсько-російського підприємства «Донецьк-Лада» в формі закритого акціонерного товариства м. Донецьк, вул. Баумана, 10 на користь держави судові витрати у розмірі 8.50 грн.

          Рішення суду підлягає негайному виконанню.

           Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції  шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

          Суддя: