ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2011 р.                                                                                  Справа № 27617/10/9104

           Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді:                                                             Сапіги В.П.

           суддів:                                                           Онишкевича Т.В., Попка Я.С.

з участю секретаря судових засідань                        Сердюк О.Ю.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулася в суд з адміністративним позовом до начальника УМВС України в Чернівецькій області за яким просить визнати неправомірними дії посадових осіб відповідача в частині ненадання їй інформації на повторний інформаційний запит від 10.11.2009 року та зобов'язати відповідача надати інформацію про кількість та місця встановлення стаціонарних засобів відеоспостереження на території м. Чернівців та Чернівецької області, а також кількість стаціонарних засобів відеоспостереження, встановлених як технічні засоби для фіксації порушень Правил дорожнього руху.

В обгрунтування позовних вимог вказує на те, що начальник УМВС України в Чернівецькій області відмовив в наданні інформації на її запит за яким просила повідомити про кількість та місця встановлення стаціонарних засобів відеоспостереження на території м. Чернівців та Чернівецької області, а також кількість стаціонарних засобів відеоспостереження, встановлених як технічні засоби для фіксації порушень Правил дорожнього руху України. При цьомузазначає, що в Переліку інформації, яка в системі МВС України віднесена до категорії конфіденційної, що є власністю держави, затвердженого наказом МВС України від 19.02.2009 року № 70, запитувана інформація не зазначена, а тому, віднесений запитуваних відомостей до категорії конфіденційної інформації та відмову в наданні позивачу такої інформації вважає необгрунтованим.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2010 в позові відмовлено з тих підстав, що ненадання відповідачем ОСОБА_2 інформації на повторний запит від 10.11.2009 року про місця встановлення стаціонарних засобів відеоспостереження на території м. Чернівців та Чернівецької області є правомірним.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2  подала апеляційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема висновки суду не відповідають обставинам справи та при цьому апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням позовних вимог.

Тому апелянт вважає, що постанову суду необхідно скасувати та постановити нову за якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з наступних мотивів.

Право громадян України на інформацію, правові основи інформаційної діяльності, одержання, використання, поширення та зберігання інформації, система інформації, її джерела, а також доступ до інформації регулюються спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-ХІІ.

Під інформацією вказаний Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі та встановлює порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації - режими доступу до інформації, за якими інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом.

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Суд першої інстанції встановив і цього не заперечують сторони, що 28.08.2009 року ОСОБА_2 скеровано начальнику УМВС України в Чернівецькій області інформаційний запит з проханням повідомити про кількість та місця встановлення стаціонарних засобів відеоспостереження на території м. Чернівців та Чернівецької області та кількість стаціонарних засобів відеоспостереження, встановлених як технічні засоби для фіксації порушень Правил дорожнього руху України, а 10.11.2009 року запит з проханням повідомити про факти встановлення стаціонарних засобів відеоспостереження на території м. Чернівців та Чернівецької області, зокрема, в громадських місця що використовуються з метою здійснення відеоспостереження органами внутрішніх справ за громадським порядком або/та зображення яких, виведено на чергові частини органів внутрішніх справ, їх місця та кількість, а також факти встановлення, місця та кількість стаціонарних засобів відеоспостереження.

На інформаційний запит від 28.08.2009 року УМВС України в Чернівецькій області поінформувало позивача про те, що в м. Чернівців та Чернівецькій області впроваджується система відеоспостереження, та запропонувало звернутися з приводу надання вказаної вище інформації до Чернівецької міської ради.

При цьому, судом встановлено, що УМВС України у Чернівецькій області надано ОСОБА_2 відповідь від 23.11.2009 року № 5/3031, в якій повідомлено, що в громадських місцях та на вулицях населених пунктів Чернівецької області, з найбільш складною у криміногенному плані обстановкою та у місцях ймовірного скоєння злочинів і правопорушень було встановлено 41 систему відеоспостереження з зазначенням того, що місця їх встановлення (назви вулиць, установ, тощо) є відомостями конфіденційного характеру і використовуються виключно для службових цілей.

Довідкою УДАІ УМВС України в Чернівецькій області від 12.03.2010 року № 8/1094 повідомлено суд, що на території Чернівецької області станом на 12.03.2010 року не функціонує та не встановлено жодної стаціонарної відеокамери чи будь-якого іншого стаціонарного технічного приладу для автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху України.

Частина 1 ст. 30 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-ХІІ поділяє інформацію з обмеженим доступом за своїм правовим режимом на конфіденційну і таємну інформацію. Під конфіденційною інформацією, відповідно до ч. 2 цієї статті слід вважати відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.                              Частина 3 вказаної статті цього Закону, стосовно інформації, що е власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ і надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 37 Закону України від 02.10.1992 року № 2657-ХІІ перелічено документи та інформацію, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами. Так, зокрема, не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі конфіденційну інформацію.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» від 27.11.1998 року № 1893, наказом МВС України від 19.02.2009 року № 70 затверджено «Перелік інформації, яка в системі Міністерства внутрішніх справ України віднесена до категорії конфіденційної, що є власністю держави».

В п.п. 13.2.1 п. 13.2 р. 13 вказаного Переліку визначено конфіденційними окремі види інформації у сфері зв'язку, інформаційно-телекомунікаційних та комп'ютерних мереж, зокрема, ті, що розкривають номенклатуру, кількість та окремі характеристики, технічних засобів, що використовуються в спеціальних інформаційних та телекомунікаційних системах органів внутрішніх справ.

З системного аналізу термінів ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 року № 1280-І суд першої інстанції зробив вірний висновок, що засоби відеоспостереження є технічними засобами телекомунікації, а тому, підпадають під регулювання п.п. 13.2.1 п. 13.2 р. 13 «Переліку інформації, яка в системі Міністерства внутрішніх справ віднесена до категорії конфіденційної, що є власністю держави»,затвердженого наказом наказу МВС України від 19.02.2009 року № 70.

Тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що інформація, про яку йшлося в інформаційних запитах позивача, відповідно до п.п. 13.2.1 п. 13.2 р. 13 вказаного вище Переліку відноситься до конфіденційної інформації, що є власністю держави.

Також обґрунтовано суд першої інстанції не взяв до уваги покликання позивача на те, що п. 50 «Порядку розроблення та виконання державних цільових програм», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 106, державний замовник програми організовує опублікування заключного звіту про результати виконання програм, крім звіту про результати виконання програми, що містить інформацію, яка становить державну таємницю, в офіційних засобах масової інформації та розміщує його на своєму веб-сайті, оскільки, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 року № 1621-IV державним замовником державної цільової програми можуть бути центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а УМВС України в Чернівецькій області не входить в перелік цих осіб і не зобов'язане організовувати опублікування заключного звіту про результати виконання таких програм.

Зважаючи на наведене вище колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідач при наданні відповіді позивачу діяв в межах Закону України  від 02.10.1992 року № 2657-ХІІ та наказу МВС України від 19.02.2009 року № 70.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності дій.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В зв’язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об’єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи та прийшов до вірного висновку.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що Львівський окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205,  ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2010 року у справі №2а-8302/09– без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

      Головуючий суддя :                                                                    В.П.Сапіга

       Судді:                                                                                       Т.В.Онишкевич

                                                                                                         Я.С.Попко

Повний текст виготовлено 01.12.2011р.