ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
24.10.06 Справа № 6/431н-ад.
Суддя Василенко Т.А., розглянувши матеріали справи за позовом
Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго”, м. Луганськ
до Урядового органу державного управління –Державної інспекції з енергозбереження, м. Київ
про визнання недійсною постанови про застосування підвищеної плати за нераціональне використання палива та інших паливно-енергетичних ресурсів
в присутності представників сторін:
від позивача –Кохан Н.В., дов. № 25-д від 14.08.06.;
від відповідача –Шоха С.Є., дов. № 12/168-1306 від 20.04.06.;
в с т а н о в и в:
Суть спору: про визнання недійсною постанови № 18-12/042-1 від 23.03.06 територіального управління Державної інспекції з енергозбереження, якою передбачено застосування до Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго” санкції у вигляді подвійної плати за перевитрати паливно-енергетичних ресурсів у сумі 155 841 грн. 26 коп.
Згідно ст. 17 та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 01.09.05, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування доводів, викладених у позові, ЛМКП “Теплокомуненерго” зазначає, що відповідачем в особі територіального управління по Луганській області проведено комплексу перевірку стану використання паливно –енергетичних ресурсів теплопостачальними підприємствами, за результатами якої складено акт № 18012/042 від 23.03.06.
В пункті 10 акту зазначено, що нормативні втрати теплоти в мережах складають 28050 Гкал/рік, а фактичні розрахункові втрати теплоти в мережах складають 28039 Гкал/рік. Тобто, перевищення нормативів втрат теплової енергії відсутні.
На підставі вказаного акту складено припис, яким керівництву підприємства запропоновано вжити 14 заходів по усуненню недоліків, виявлених перевіркою.
Позивачем вказані у приписі заходи виконані у повному обсязі.
Згідно з п. 8 Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно –енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання (затвердженого Наказом Державного комітету України з енергозбереження від 04.08.2000. № 64), далі за текстом –Порядок, за результатами перевірки визначаються обсяги нераціонального використання енергоресурсів, за підсумками складається акт. У разі виявлення порушень з питань енергозбереження складається припис, який обов’язків для виконання (п.12 Порядку).
Також позивач посилається на те, що згідно пунктам 13,14 Порядку здійснюється перевірка виконання припису та в залежності від результатів його виконання, обсяги нераціонального використання ПЕР коригуються.
Позивач за позовом також зазначає, що приписом від 23.03.2006. встановлений термін виконання заходів щодо усунення неефективного використання ПЕР.
Незважаючи на необхідність проведення перевірки виконання заходів, визначених приписом, відповідач виніс постанову “ 18-12/042-1 від 23.03.2006., яку позивач оскаржує за даним позовом.
Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву за якими зазначив, що згідно чинного законодавства акт державного органу може бути визнано недійсним лише у разі його невідповідності вимогам чинного законодавства та визначеній компетенції органу., який видав цей акт.
Повноваження Державної інспекції з енергозбереження щодо застосування підвищеної плати та розміру плати за перевитрати газу та інших паливно –енергетичних ресурсів у разі їх неефективного використання передбачені Постановою КУМУ № 699 від 02.09.93., згідно якої за перевитрати газу та інших паливно –е енергетичних ресурсів внаслідок неефективного його використання, виявлені органами Державної інспекції з енергозбереження, сплачується підвищена плата.
Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності, суд прийшов до наступного.
У відповідності до ст. 9 Закону України ”Про енергозбереження” від 01.07.94 № 74/94 (далі –Закон) основою для здійснення управління у сфері енергозбереження, є зокрема, здіснення функцій по контролю у відповідній сфері.
Державна інспекція з енергозбереження, тобто відповідач у даній справі, є органом державного управління у цій сфері, що закріплено у п.1 Положення про Державну інспекцію з енергозбереження, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.00 № 1039.
Розділом V Закону, який має назву "Контроль у сфері енергозбереження та відповідальність за порушення цього закону", передбачено, що державний контроль у сфері енергозбереження здійснюється згідно з порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Державному контролю підлягає енергетичне господарство, що включає всі підприємства і установи по отриманню, переробці, перетворенню, транспортуванню, зберіганню, обліку та використанню паливно-енергетичних ресурсів, розміщених на території України /стаття 26/.
Механізм проведення Державною інспекцією з енергозбереження перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів та усунення фактів їх неефективного використання на підприємствах, в установах та організаціях встановлений відповідним Порядком проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженим наказом Державного комітету України з енергозбереження від 04.08.00 № 64, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.09.00 за № 653/4874.
Згідно п.2 Положення про Державну інспекцію з енергозбереження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1039 від 29.06.00 Інспекція в своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України цим Положенням та наказами Держкоменергозбереження. Інспекція має право застосовувати економічні санкції до підприємств відповідно до законодавства у разі виявлення фактів перевитрати ними зазначених ресурсів унаслідок неефективного (марнотратного) їх використання (п.4 Положення).
Порядок проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання ( надалі - Порядок) затверджено наказом Державного комітету України з енергозбереження від 4 серпня 2000р. № 64 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2000р. за № 653/4874.
Згідно п. 8 даного Порядку за результатами перевірки визначаються обсяги нераціонального використання енергоресурсів, до яких належать:
прямі втрати паливно-енергетичних ресурсів, спричинені безгосподарною діяльністю працівників;
марнотратне споживання - паливно-енергетичних ресурсів, викликане їх перевитратами внаслідок недотримання вимог до діючих технологій та обладнання, систем енерго - та теплопостачання.;
споживання паливно-енергетичних ресурсів понад показники питомих витрат, визначених системою державних стандартів, а до введення їх у дію - міжгалузевими, галузевими, регіональними та загальнозаводськими нормами питомих витрат енергоресурсів.
Обсяги марнотратного споживання і прямих витрат паливно-енергетичних ресурсів визначаються у перерахунку на річне споживання або на період від виникнення до виявлення порушення.
За результатами перевірки інспектор складає акт. У разі виявлення порушень з питань енергозбереження складається припис, який обов'язковий для виконання підприємством (ті. 12 Порядку).
Так, на виконання покладених на нього зазначених вище функцій контролю, відповідачем в особі структурної одиниці –Територіального управління Державної інспекції з енергозбереження по Луганській області - було проведено комплексну перевірку використання паливно-енергетичних ресурсів на Луганському міському комунальному підприємстві “Теплокомуненерго” /позивач/.
За результатами перевірки позивачем було складено акт № 18-12/042-1 від 23.03.06, зі змісту якого вбачається, що з боку відповідача припущені факти нераціонального використання ПЕР:
На підставі вказаного акту відповідачем позивачу внесено припис від 23.03.2006. про усунення порушень, які привели до виявлених порушень, який складається із 14 пунктів та зазначені відповідні строки для їх виконання.
У той же день, тобто 23.03.2006., відповідачем щодо позивача винесено постанову № 18-12/042-1 про сплату підвищеної плати за нераціональне використання газу та інших паливно –енергетичних ресурсів у сумі 155 841 грн. 26 коп.
Згідно п.п. 13 та 14 Порядку після закінчення терміну дії припису, здійснюється перевірка його виконання. Залежно від результатів виконання припису обсяги нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів підлягають коригуванню. Відповідно Порядку коригування здійснюється наступним чином:
у разі невиконання робіт - до їх початкового обсягу додаються перевитрати та прямі втрати, що виникли протягом терміну, встановленого для виконання робіт;
у разі часткового виконання робіт - цей обсяг визначається як перевитрати та прямі втрати енергоресурсів, зумовлені невиконанням частини робіт;
у разі виконання робіт - обсяги неефективного використання анулюються.
З огляду на викладене відповідач повинен був провести перевірку виконання позивачем заходів, викладених у приписі № 18-12/1042 від 23 березня 2006р.
В той же час, матеріалами справи підтверджено, що позивачем у повному обсязі були виконані заходи, зазначені у приписі від 23.03.2006.
Таким чином, Постанова № 18-12/042-1 від 23 березня 2006р. «Про застосування підвищеної плати за нераціональне використання палива та інших паливно-енергетичних ресурсів»є безпідставною, як винесена з порушенням встановленого Порядку застосування підвищеної плати, а позовні вимоги про визнання її недійсною підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача за відзивом відхиляються судом за необґрунтованістю, у тому числі з огляду на те, що ч. 2 ст. 19 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, які стосуються інтересів конкретної особи , вирішуються адміністративними судами за місцем знаходження позивача.
Згідно до ст. 94 КАС України судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп., який сплачено позивачем, присуджується до відшкодування йому з Державного бюджету України. Крім того, позивачу повертаються 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, так як ст. 89 КАС України передбачено, що особа, яка звертається до адміністративного суду із позовною заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, скаргою за винятковими обставинами, заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами, повинна сплатити судовий збір.
Згідно ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що повний текст постанови буде виготовлений та підписаний протягом 5-ти днів.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 89, 94, 98, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Позов задовольнити.
2. Постанову № 18-12/042-1 від 23.03.2006. про застосування підвищеної плати за нераціональне використання палива та інших паливно-енергетичних ресурсів від визнати недійсною.
3. Стягнути з Державного бюджету України, ВДК в Ленінському районі м. Луганська, код 24046582, рахунок № 31111095600006 банк УДК в Луганській області, МФО 804013 на користь Луганського міського комунального підприємства “Теплокомуненерго”, м. Луганськ, вул. К.Маркса, 54, судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 30.10.2006.
Суддя Т.А.Василенко