ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 рокуСправа №160/5850/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №0470050030542 від 10.02.2025 р. Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п.3 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.3 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 08.02.2025 р.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 10 лютого 2025 року звернулася до територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №04750030636 від 17.02.2025 року їй відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно пункту 8 частини 2 статті 114 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з недосягненням відповідного пенсійного віку.

Вищезазначеним рішенням встановлено, що згідно з наданими документами страховий стаж заявниці становить 31 рік 11 місяців 06 днів, у тому числі пільговий стаж - 19 років 03 місяці 16 днів.

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №04750030636 від 17.02.2025 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 08 лютого 2025 року, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 лютого 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/5850/25 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року, з урахуванням усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/5850/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та залучено до участі в справі №160/5850/25 в якості відповідача-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).

19 березня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№14046/25, в якому представник відповідача-2 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 (вік позивача на момент звернення за призначенням пенсії складає 50 років) – 10.02.2025 року звернулась за місцем знаходження територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії згідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 55 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівники, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку встановленого абз.1 ч.1 ст. 26 Закону №1058, зокрема, жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Згідно принципу екстериторіальності засобами програмного забезпечення заяву позивача та надані нею документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для опрацювання.

За результатами розгляду даного звернення було винесено Рішення від 17.02.2025 року №047050030636 про відмову в призначенні пенсії в зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку 55 років.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

страховий стаж позивача - 31 рік 11 місяців 06 днів;

пільговий стаж позивача - 19 років 03 місяці 16 днів;

У ході розгляду документів до страхового стажу позивача зараховано всі періоди трудової діяльності.

За результатами розгляду заяви з доданими документами встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивач не досягла віку, встановленого статті 114 Закону №1058 - 55 років, адже вік позивачки на момент звернення - 50 років.

Посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, як на підставу виникнення у неї права на призначення пільгової пенсії у віці 50 років,  є необґрунтованим.

З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

19 березня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив вх.№14144/25, в якій представник позивача не погоджується з доводами представника відповідача-2, спростовуючи їх наступним.

07.02.2025 року позивач досягла 50 річного віку, має необхідний страховий стаж роботи, що на дату звернення становить 31 рік 11 місяців 06 днів та пільговий стаж - 19 років 03 місяці 16 днів - водієм міського пасажирського транспорту (тролейбусів).

Право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок та виплата пенсії.

Відповідно до пункту «з» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14,пункти "б" – "г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788–XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року №213–VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв:

чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, в цій справі застосуванню підлягають норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV".

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-1 відзиву на позовну заяву не надав, з заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.

Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Страховий та пільговий стаж роботи ОСОБА_1 підтверджується записами в трудовій книжці №177 від 07 грудня 1992 року та довідкою комунального підприємства Кам`янської міської ради "Транспорт" №5 від 16 січня 2025 року.

ОСОБА_1 10 лютого 2025 року звернулася до територіального відділу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №04750030636 від 17.02.2025 року повідомлено наступне.

«Відповідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

страховий стаж позивача - 31 рік 11 місяців 06 днів;

пільговий стаж позивача - 19 років 03 місяці 16 днів;

У ході розгляду документів до страхового стажу позивача зараховано всі періоди трудової діяльності.

За результатами розгляду заяви з доданими документами встановлено, що станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивач не досягла віку, встановленого статті 114 Закону №1058 - 55 років, адже вік позивачки на момент звернення - 50 років.

Висновок: відмовити в призначенні пенсії за віком згідно пункту 8 частини 2 статті 114 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з недосягненням відповідного пенсійного віку".

ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №04750030636 від 17.02.2025 року щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 08 лютого 2025 року, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно зі статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

09 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу:

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Аналогічні положення викладено у пункті «з» абзацу 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яким передбачено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини 1 цієї статті;

з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців;

для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

Судом встановлено, що страховий та пільговий стаж роботи ОСОБА_1 підтверджується записами в трудовій книжці №177 від 07 грудня 1992 року та довідкою комунального підприємства Кам`янської міської ради "Транспорт" №5 від 16 січня 2025 року, що не заперечується відповідачами.

Таким чином, періоди роботи ОСОБА_1 на посаді "Водія міського пасажирського транспорту - трамвая" зараховано періоди роботи всі до пільгового стажу за Списком №2.

Підпунктом "з" пункту 4.1 Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 зазначено, що статтею 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 на пільгових умовах  право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають:

"з" - водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Статтею 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

У Законі №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок.

Отже, у статті 13 Закону №1788 до внесення змін Законом №213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті „а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б" - "з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Судом встановлено, що саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.

ОСОБА_1 вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням нею 50-річного віку вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Натомість відповідач-1 керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років та зазначає, що позивач матиме право на пенсійну виплату лише після досягнення 55-річного віку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:

а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;

б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України №1788-ХІI та №1058-IV;

в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно з частиною 6 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

У пункті 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:

застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

А отже ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Проте положення пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV в редакції Закону №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.

Щодо права позивача на призначення та отримання пенсії суд зазначає наступне.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.

Згідно з частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

За такого правового регулювання та встановлених обставин суд доходить висновку, що пункт 8 частини 2 статті 114, абзаци 2,3 пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому Суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.

Частиною 1 статті 58 Закону №1058-IV визначено, що пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління , на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб`єктами владних повноважень у сфері загальнообов`язкового пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52,56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (пункт 74).

Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначенні були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».

Аналогічна правова позиція викладена у Рішенні Верховного Суду у справі №360/3611/20 від 21 квітня 2021 року.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач-1 не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Враховуючи, що позивач на час звернення з заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 11 місяці 06 днів, у тому числі на пільгових умовах відповідно до пункту «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - 19 років 03 місяці 16 днів, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на пенсію з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування покладено на позивача - довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно прийнято рішення №04750030636 від 17.02.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 з 08 лютого 2025 року пільгової пенсії за віком відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зважаючи на те, що відповідач-1 не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, суд вбачає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) з 08 лютого 2025 року призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пільгову пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією про сплату АТ "ПУМБ" №ААТВ-8KUT-2AZE від 20 лютого 2025 року.

А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №04750030636 від 17.02.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні з 08 лютого 2025 року пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) з 08 лютого 2025 року призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пільгову пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                                                  В.М. Олійник