Справа № 464/3515/18                                Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/811/35/24                Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Підлужного В.

з участю: представника ОСОБА_1 – Винниченка М.П.,

представника ОСОБА_2 – Луньо Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у червні 2018 року ОСОБА_2 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Гузели Нелі Михайлівни, Державного нотаріуса Шостої Львівської державної нотаріальної контори Яблонської Оксани Володимирівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частини квартири.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина на 11/15 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,3 кв. м., що складається з двох житлових кімнат та кухні, а також на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 27,0 кв.м., що складається з однієї житлової кімнати та кухні. Крім неї, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є їхня дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та батько спадкодавця, ОСОБА_5 . Зазначає, що 21 грудня 2016 року Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі Яблонської Оксани Володимирівнивидано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-612 на квартиру АДРЕСА_2 та свідоцтво про право на спадщину за законом №4-611 на 11/15 частки квартири АДРЕСА_1 . В подальшому ОСОБА_5 відчужив квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н.М.19 березня 2018 року, чим порушив законні інтереси інших спадкоємців. Вважає, що вони з дочкою фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , оскільки на день його смерті проживали разом в будинку АДРЕСА_3 . Вказує, що спадкова частка її та її доньки щодо квартири АДРЕСА_2 становить по 1/3 частки квартири, а щодо квартири АДРЕСА_1 – по 11/45 частки квартири.

З наведених підстав просить:

-визнати свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 та №4-612 від 21.12.2016 року, видане Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі Яблонської Оксани Володимирівни,недійним;

-визнати недійним договір дарування квартири по АДРЕСА_4 , виданий 19.03.2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н.М.;

-визнати недійним договір дарування 7/15 частини квартири по АДРЕСА_5 , серія та номер: 350, виданий 29.12.2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н.М.;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири по АДРЕСА_6 та за ОСОБА_4 право власності на 1/3 частину цієї ж квартири;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на 11/45 частин квартири по АДРЕСА_5 та за ОСОБА_4 право власності на 11/45 частин цієї ж квартири.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 від 21.12.2016 року, видане Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі Яблонської Оксани Володимирівни, в частині 2/3 квартири АДРЕСА_2 .

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом №4-612 від 21.12.2016 року, видане Шостою Львівською державною нотаріальною конторою в особі Яблонської Оксани Володимирівни, в частині 2/9 квартири АДРЕСА_1 .

Визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , зареєстрованого у реєстрі за номером 97, виданий 19.03.2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Неля Михайлівна у частині 2/3 квартири.

Визнано частково недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованого у реєстрі за номером 350, виданий 29.12.2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Неля Михайлівна у частині 2/9 (10/45) квартири.

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності по 1/9 (5/45) частини квартири АДРЕСА_1 .

В решті частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 939,73 грн. судового збору з кожного.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не перевірив достовірність довідки Зимноводівської сільської ради Львівської області № 1261 від 17 квітня 2018 року та акту обстеження житлово-побутових умов від 17 травня 2017 року, які сформовані зі спливом п`яти років після смерті спадкодавця. За своєю юридичною природою акт обстеження житлово-побутових умов фіксує існуючий стан, який обстежується та апріорі не може фіксувати факти, що існували в минулому. Позов, що виникає з приводу нерухомого майна пред`являється за місцезнаходженням майна або основної його частини, а якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою, а враховуючи те, що вартість квартири за адресою: АДРЕСА_6 складає 493 003,00 грн., а вартість 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_5 складає 167 180,00 грн., даний спір підлягає розгляду за місцезнаходженням квартири за адресою: АДРЕСА_6 , що знаходиться в АДРЕСА_7 , а відтак даний спір підсудний Галицькому районному суду м. Львова. При визначені вартості майна суд першої інстанції керувався інформацією про вартість нерухомості станом на 1990-2000 роки, що не відповідає реальній вартості квартири на момент виникнення спору у 2018 році. Зареєстрованим місцем проживання спадкодавця була квартира за адресою: АДРЕСА_5 , а суд першої інстанції не навів правових підстав для встановлення постійного місця проживання спадкодавця разом з позивачами за адресою, яка ж відмінною від його офіційної реєстрації місця проживання. Судом безпідставно не взято до уваги докази проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_5 , зокрема, довідку про склад сім`ї та реєстрацію від 2013 року, а також не враховано, що акти, які складалися з метою обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, не можуть встановлювати обставин проживання чи непроживання інших членів сім`ї. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_2 – ОСОБА_8 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 в її інтересах та в інтересах ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачі вважаються такими, що прийняли спадщину відповідно до положень статті 1268 ЦК України, а тому мають право на належні їм частки на майно спадкодавця як спадкоємці першої черги, що є підставою для визнання за ними права власності по 1/3 частині квартири АДРЕСА_2 та по 1/9 частини квартири АДРЕСА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом положень ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно з ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною четвертою статті 1268 ЦК України передбачено, що малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша-друга статті 1269 ЦК України).

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь – яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_2 від 04 квітня 2007 року підтверджується, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 та членам її сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим 20 лютого 2009 року міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 березня 2010 року, посвідченим державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори Гузелою Н.М., спадкоємцем 2/5 частини з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 .

02 квітня 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_11 зареєстрували шлюб, після реєстрації якого прізвище дружини – ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану.

Свідоцтвом про народження з актовим записом № 640/2012 від 22 листопада 2012 року підтверджується, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з договором дарування квартири від 23 листопада 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Соколюк Н.В., зареєстрованим в реєстрі за № 970, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_6 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_2 .

На підставі договору дарування № 970 від 23 листопада 2011 за ОСОБА_6 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію прав № 32392427 від 08 грудня 2011 року.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 116838513 від 13 березня 2018 року підтверджується, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 , а на праві спільної сумісної власності - 11/15 часток квартири АДРЕСА_1 .

Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 від 29 березня 2013 року, виданим Сихівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, підтверджується, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26 вересня 2013 року Шостою Львівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 294/2013 після смерті ОСОБА_6 .

26 вересня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до Шостої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_6 , у якій вказав, що крім нього інших спадкоємців не має.

21 грудня 2016 року державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори Яблонською О.В. видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за № 4-611.

Крім того, 21 грудня 2016 року державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори Яблонською О.В. видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 4-612.

ОСОБА_2 , звернувшись з позовом в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки, ОСОБА_4 , посилалася на те, що постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщин, у встановлений статтею 1270 ЦК України строк із заявою про відмову від спадщини не заявляла, а відтак вона вважається такою, що прийняла спадщину.

Заперечуючи твердження ОСОБА_2 щодо її постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_6 на день його смерті, апелянт посилається на довідку ЛКП «Житловик-С» № 294 від 25 вересня 2013 року, з якої вбачається, що ОСОБА_6 з 17 червня 2002 року до 29 березня 2013 року проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .

Згідно з довідкою № 1261 від 17 квітня 2018 року, виданою Зимноводівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_6 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 згідно акту обстеження від 17.04.2018 року, проживав в АДРЕСА_3 з ОСОБА_2 , 1984 р. н. – дружиною. Довідка видана в нотаріальну контору.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник ОСОБА_1 – адвокат Винниченко М.П. посилався на те, що судом безпідставно покладено в основу рішення вищезазначену довідку Зимноводівської сільскої ради №1261 від 17.04.2018 року, яка, як стверджує апелянт, складена виключно на підставі акту обстеження житлово- побутових умов від 17.05.2018 року.

Однак такі доводи апелянта спростовуються змістом довідки Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №1261 від 17.04.2018 року, у якій зазначено акт обстеження від 17.04.2018 року, а не акт обстеження житлово – побутових умов від 17.05.2018 року, як про це зазначає апелянт.

З акту обстеження житлово-побутових умов від 17 травня 2018 року вбачається, що комісія засвідчила, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі та проживала з ОСОБА_6 з 02.04.2011 року до 29.03.2013 року за адресою АДРЕСА_3 .

Доводи апелянта про безпідставне посилання суду першої інстанції на довідку Зимноводівської сільської ради № 1261 від 17 травня 2018 року, як таку, що підтверджує постійне проживання ОСОБА_2 на день смерті разом з ОСОБА_6 , колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновок суду першої інстанції про постійне проживання ОСОБА_6 на день його смерті за адресою: АДРЕСА_3 , разом з дружиною ОСОБА_2 та донькою, ОСОБА_4 , а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність конфліктних відносин між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , які б робили неможливим їх спільне проживання, чи підтверджували те, що ОСОБА_6 проживав окремо від своєї сім`ї за місцем його реєстрації.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , взяв до уваги наявні в матеріалах справи докази, якими підтверджується, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , як подружжя постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, разом з ними проживала і їхня донька, протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України не подавала заяву про відмову від спадщини, тому вважається такою, що прийняла спадщину.

Оскільки дочка спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент відкриття спадщини була малолітньою, вона вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до частини 4 статті 1268 ЦК України.

             Суд першої інстанції вірно встановив, що спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 , є дружина спадкодавця –  ОСОБА_2 , донька спадкодавця – ОСОБА_4  та батько спадкодавця –  ОСОБА_5 , які успадкували по 1/3 частки спадкового майна. 

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачі прийняли спадщину, у зв`язку з чим мають право на спадкування за законом, як спадкоємці першої черги, на майно, що належало спадкодавцю на праві власності на день його смерті, що є підставою для визнання за ними в порядку спадкування за законом права власності по 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 та по 1/9 частини квартири АДРЕСА_1

З врахуванням вищенаведеного, дійшовши висновку, що видача ОСОБА_5 свідоцтв про право на спадщину за законом на все майно спадкодавця безспірно порушує права спадкоємців першої черги за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_13 на отримання ними спадщини, суд першої інстанції підставно визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 від 21 грудня 2016 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори в частині 2/3 квартири АДРЕСА_2 та частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори в частині 2/9 квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору дарування від 19 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н.М., зареєстрованого в реєстрі за № 97, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 7/15 частин квартири АДРЕСА_1 .

19 березня 2018 року ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузелою Н.М., зареєстрованого в реєстрі за № 97.

Оскільки суд першої інстанції підставно визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-611 від 21 грудня 2016 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори в частині 2/3 квартири АДРЕСА_2 та визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 4-612 від 21 грудня 2016 року, видане державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори в частині 2/9 квартири АДРЕСА_1 , то обґрунтованими є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 не мав законних підстав відчужувати на користь ОСОБА_1 вищезазначене нерухоме майно, і за таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання частково недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 , зареєстрованого у реєстрі за номером 97, посвідченого 19 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н.М. у частині 2/3 квартири та частково недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованого у реєстрі за номером 350, посвідченого 29 грудня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гузела Н.М. у частині 2/9 (10/45) квартири.

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи з порушенням територіальної підсудності є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно із звітом про оцінку майна № 27122017-036 від 27 грудня 2017 року загальна вартість квартири АДРЕСА_1 становить 501540.00 грн.

Згідно із звітом про оцінку майна № 02032018-002 від 12 березня 2018 року, складеним ТОВ «Експертний знавець», вартість квартири АДРЕСА_2 становить 493003.00 грн.

Оскільки загальна вартість квартири АДРЕСА_1 перевищує загальну вартість квартири АДРЕСА_2 , спір розглянуто за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є вищою, що відповідає вимогам частини першої статті 30 ЦПК щодо виключної підсудності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2023 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14.05.2025 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк