ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
21 грудня 2011 року 14:50 № 2а-13166/11/2670
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:
від позивача: Павлюковець Л.А., Трасковської А.І.
від відповідача: Нацюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бау Гезельшафт Україна»
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000772305 від 25 серпня 2011 року,-
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Бау Гезельшафт Україна»(далі –позивач, ТОВ «Бау Гезельшафт Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (далі –відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000772305 від 25 серпня 2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «Лаватан», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Лаватан», який був зареєстрований платником податку на додану вартість
Позивач зазначав, що висновок відповідача про заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються. Також позивач вказував на те, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому позивач не може нести відповідальність за можливе невиконання ТОВ «Лаватан»податкових зобов’язань.
Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що отримані від ТОВ «Лаватан»товари були використані у власній господарській діяльності, операції між позивачем та ТОВ «Лаватан»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами та є реальними, а тому висновок відповідача про нікчемність правочину, укладеного з вказаним контрагентом є таким, що не ґрунтується на вимогах закону.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п. 201.10 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 179 280,00 грн., сформованого за наслідками операцій позивача з ТОВ «Лаватан», правочин між якими є нікчемним, оскільки фактично господарських операцій з купівлі-продажу товарів не відбувалося, що свідчить про протиправність такого правочину, укладеного з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов’язань.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 грудня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд
В С Т АН О В И В:
Позивач –ТОВ «Бау Гезельшафт України»(код ЄДРПОУ 37312064) зареєстроване Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 27.09.2010 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 310477.
У період з 04.08.2011 року по 08.06.2011 року ДПІ у Деснянському районі м. Києва було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість при проведенні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 5568/23-5/37312064 від 08.08.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) –том І, а. с. 12-21.
25 серпня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення –рішення форми «Р»№ 0000772305, яким позивачу за порушення п. 201.4. ст. 201.4 Податкового кодексу України було визначено суму податкового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 179 281,00 грн., в тому числі основного платежу - 179 280,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн. (том І, а.с. 11).
В Акті перевірки зазначено, що вчинений правочин між ТОВ «Лаватан»(код за ЄДРПОУ 37265892) та ТОВ «Бау Гезельшафт України»є нікчемним, відтак останнім було безпідставно сформовано податковий кредит у розмірі 179 280,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов’язань по ПДВ за січень, лютий 2011 року.
Висновок перевіряючих ґрунтується на тому, що ДПІ отриманий акт № 499/23-4/37265892 від 13.05.2011 року ДПІ у Печерському районі міста Києва про результати перевірки ТОВ «Лаватан», згідно якого «відсутня інформація про наявні складські приміщення у ТОВ «Лаватан», наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господасрької діяльності підприємства».
Згідно податкової звітності ТОВ «Лаватан»відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне, торгівельне обладнання, матеріали для здійснення основного виду діяльності.
З огляду на наведені обставини відповідачем було зроблено висновок про проведення безтоварних операцій, спрямованих на отримання податкової вигоди підприємствами-вигодонабувачами, в т.ч. ТОВ «Бау Гезельшафт України»з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.
Далі по тексту Акта перевірки відповідач, посилаючись на норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, встановив нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Лаватан», а також неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі таких нікчемних правочинів.
За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем пункту 201.4. статті 201 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 179 280,00 грн., в тому числі за січень 2011 року в сумі 104 580, 00 грн. та за лютий 2011 року на суму 74 700,00 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»та ТОВ «Лаватан» укладено Договір купівлі-продажу № 42 від 04.01.2011 р., за умовами якого продавець (ТОВ «Лаватан») зобов’язувався передати у власність покупця (ТОВ «Бау Гезельшафт Україна») товар. Кількість асортимент та ціна кожної партії товару може визначатись окремою специфікацією, додатками до цього договору чи накладною, що підписуються уповноваженими представниками сторін, а також рахунками-фактурами (том І, а.с. 25-27.)
Згідно специфікації до договору купівлі продажу № 42 від 04.01.2011 року у якості товару визначені «Етикетки білі поліестерові атмосферостійкі»за ціною 239,04 грн. за упаковку та «Етикетки Stick&Lift з округленими краями» за ціною 92,96 грн. за упаковку.
На виконання умов договору купівлі-продажу № 42 від 04.01.2011 року ТОВ «Лаватан»у період з січня по березень місяць 2011 року поставило позивачу товар (етикетки білі поліестерові) на загальну суму 1 075 680,00 грн., в тому числі ПДВ –179 280,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 050125 від 05.01.2011 року; № 010223 від 01.02.2011 року; № 020206 від 02.02.2011 року; № 030211 від 03.02.2011 року; № 040205 від 04.02.2011 року (том І, а.с. 28-32).
За наслідками поставки товарів ТОВ «Лаватан»були виписані на користь ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»податкові накладні: № 050125 від 05.01.2011 року на суму 627 480,00 грн., в тому числі ПДВ –104 580,00 грн.; № 010223 від 01.02.2011 року на суму 119 520,00 грн., в тому числі ПДВ –19 920,00 грн. (а.с. 44), № 020206 від 02.02.2011 року на суму 114,540, 00 грн., в тому числі ПДВ - 19 090,00 грн., № 030211 від 03.02.2011 року на суму 109 560,00 грн., в тому числі ПДВ –18 260,00 грн., № 040205 від 04.02.2011 року на суму 104 580,00 грн., в тому числі ПДВ –17 430,00 грн. (том І, а.с. 42 -45).
Вказані податкові накладні відображені в реєстрах податкових накладних, а суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах.
Матеріалами справи підтверджується, що розрахунки між ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»та ТОВ «Лаватан»проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками проведених операцій по рахунку № 26000210172737.980 ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»(том І, а.с. 46-51).
Суми податку на додану вартість за вказаними операціями віднесені позивачем до показників розділу ІІІ «Розрахунки з бюджетом за звітний період»податкової декларації з ПДВ за січень 2011 року в сумі 104 580,00 грн., за лютий 2011 року в сумі 74 700,00 грн.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);
2) встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції (в т.ч. з’ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);
3) встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);
4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Оскільки 01.01.2011 року набрав чинності Податковий Кодекс України № 2755-111, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, тому судом при вирішенні спору застосовуються норми Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту14.1.181. 14 статті ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;
Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено право суб’єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Положеннями пункту 3 ст. 198 Кодексу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання або виготовлення ним товарів чи послуг; використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін, а також відсутністю обов’язку використання отриманих товарів-послуг у господарській діяльності протягом звітного податкового періоду, у якому вони були поставлені.
З Акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень та лютий 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Лаватан», та які сплачені (нараховані) ним, в зв’язку з придбанням товарів.
За приписами пункту 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Оскільки видаткові накладні були виписані в січні та лютому 2011 року і поставка товарів відбулася у цей же період, що підтверджується видатковими накладними за січень та лютий місяць 2011 року, то в силу приписів ст. 198 ПК України, право ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»на віднесення сум податку до податкового кредиту виникло, відповідно, у січні та лютому 2011 року.
Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов’язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.
Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 ПК України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.
У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Відповідно до вимог статті 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, контрагент позивача - ТОВ «Лаватан»(ЄДРПОУ 37265892) - зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується свідоцтвом № 100302371 від 27.09.2010 про реєстрацію платника податку на додану вартість (том І, а.с. 149).
Інформації про можливе анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість відповідачем суду надано не було. Більше того, згідно інформації, наданої на запит суду ДПІ у Печерському районі м. Києва (вих. № 15762/9/29-509 від 07.11.2011 року) станом на 04.11.2011 року ТОВ «Лаватан»значиться в Реєстрі платників ПДВ (том І, а.с. 228).
Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних ТОВ «Лаватан»мало право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів.
В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи (№ 050125 від 05.01.2011, № 010223 від 01.02.2011 року, № 020206 від 02.02.2011 року, № 030211 від 03.02.2011 року, № 040205 від 04.02.2011 року), відповідають вимогам встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 року № 41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2011 року за № 197/18935(чинного на момент оформлення податкових накладних) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.
Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Лаватан»було подано до ДПІ у Печерському районі м. Києва податкові декларації по податку на додану вартість за січень 2011 року та лютий 2011 року, разом із Додатками № 5 «Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», де у рядках № 6 (декларації за січень) та № 6 (декларації з лютий) було відображено податкові зобов’язання за наслідками господарських операцій з ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»у розмірі 74 700,00 грн. та 104 580,00 грн. відповідно (том І, а.с. 231 - 237), що повністю відповідає задеклованим позивачем сумам податкового кредиту за ці періоди.
Отже суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»на користь ТОВ «Лаватан»у складі вартості товарів, були включені та відображені у податкових деклараціях ТОВ «Лаватан», що спростовує посилання відповідача на відсутність податкових зобов’язань у ТОВ «Лаватан»за січень та лютий 2011 року по взаємовідносинам із ТОВ «Бау Гезельшафт Україна».
Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Наявні в матеріалах справи Витяг № 11554880 від 27.10.2011 року та Довідка № 11554880 від 27.10.2011 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджують, що ТОВ «Лаватан»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та знаходилось за адресою: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 14-в, оф. 4 (том І, а.с. 152, 212-214).
Інформація про відсутність фактичного знаходження ТОВ «Лаватан» за зазначеною юридичною адресою, як обставина на яку посилається відповідач у своїх запереченнях, не знаходить свого відображення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на момент розгляду справи.
Як вбачається з довідки з ЄДР, контрагент позивача –ТОВ «Лаватан»на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.
Вирішуючи питання про реальність виконання договору з поставки товарів (послуг) між ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»та ТОВ «Лаватан», придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 14.1.36 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.11.11 року № 11666453 до основних видів діяльності ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»належать: «Дослідження кон’юктури ринку та виявлення суспільної думки»(74.13.0), «Складське господарство» (63.12.0), «Консультування з питань комерційної діяльності та управління»(74.14.0), «Діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту»(74.12.0), «Нотаріальна та інша діяльність»(74.11.2), «Надання інших комерційних послуг»(74.87.0) –том ІІ а.с. 32-34.
Згідно наданих позивачем документів, у розпорядженні ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»маються у наявності приміщення для здійснення складської господарської діяльності та надання послуг зберігання товарів, що підтверджується договорами з оренди приміщень: № 657 від 16.12.2010 року, № 115 від 25.02.2011 року,№ Б-0110/10 від 01.01.2011 року,3-01/11 від 01.01.2011 року, АС 01/2011 від 01.01.2011 року, № 02/01-11, 129/2010-о від 22.12.2010 року, №1022 від 31.12.2010 року, №2 від 01.01.2011, № 1103 віл 01.01.2011 року,№ 2 від 01.01.2011 року (том І, а.с. 52-121).
На підтвердження власне господарської діяльності по наданню логістичних послуг, пов’язаних із зберіганням та складським обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, позивачем було надано суду наданий договір зберігання № 4 від 04 січня 2011 року укладений ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»з ТОВ «Будівельні Лінії Київ», предметом якого є надання послуг зберігання та додаткових логістичних послуг, пов’язаних з обслуговуванням товарів замовника (том І а.с. 122-135).
З метою підвищення якості логістичних послуг та послуг зберігання товарів замовників, директором ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»видано наказ № 040111/13 від 04.01.2011 року про введення спеціального маркування (том І, а.с. 148) та розроблені та затвердженні правила маркування товарів для зберігання на складах ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»(том ІІ, а.с. 15-24).
Зі змісту видаткових накладних № 050125 від 05.01.2011 року, № 010223 від 01.02.2011 року, № 020206 від 02.02.2011 року, № 030211 від 03.02.2011 року, № 040205 від 04.02.2011 року, оформлених між позивачем та ТОВ «Лаватан»(том І, а.с. 28-31), вбачається, що предметом поставки останнього на користь позивача були «Етикетки білі поліестерові атмосферостійкі»та «Етикетки Stick&Lift з округленими краями».
Використання позивачем придбаних у ТОВ «Лаватан»товарів у власній господарській діяльності підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201 за січень та лютий місяць 2011 року та актами списання етикеток: БГ-00000113 від 31.01.2011; БГ-00000108 від 31.01.2011; БГ-00000115 від 31.01.2011; БГ-00000114 від 31.01.2011; БГ-00000112 від 31.01.2011; БГ-00000111 від 31.01.2011; БГ-00000110 від 31.01.2011; БГ-00000109 від 31.01.2011; БГ-00000117 від 31.01.2011; БГ-00000116 від 31.01.2011; БГ-00000035 від 31.01.2011; БГ-00000123 від 31.01.2011; БГ-00000118 від 28.02.2011; БГ-00000125 від 28.02.2011; БГ-00000124 від 28.02.2011; БГ-00000122 від 28.02.2011; БГ-00000121 від 28.02.2011; БГ-00000120 від 28.02.2011; БГ-00000119 від 28.02.2011; БГ-00000127 від 28.02.2011; БГ-00000126 від 28.02.2011 (том І, а.с. 241-250, том ІІ а.с. 1-14).
Таким чином, придбання товару (етикеток) у ТОВ «Лаватан»здійснювалось позивачем з метою здійснення звичайної господарської діяльності по наданню послуг, що спрямована на отримання доходу.
Крім того, з метою з’ясування обставин щодо реальності господарських операції з придбання вказаних товарів судом було витребувано у позивача докази транспортування (перевезення) товару (товарно-транспортні накладні).
Позивачем було надано на вимогу суду договір перевезення № 421 від 04 січня 2011 року, укладений з ТОВ «Євромета», згідно умов якого ТОВ «Євромета» у якості перевізника зобов’язувалось за замовленням замовника надавати послуги з перевезень вантажів автомобільним транспортом у строк та порядок обумовлений договором. (том І, а.с. 33) та товарно-траспортні накладні форми 1-ТН, оформлені відповідно до вимог наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року № 488/346 “Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля, якими підтверджується перевезення придбаних у ТОВ «Лаватан»товарно-матеріальних цінностей (том І, а.с. 34-40).
Відповідно до п. 11.1, 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.
Згідно вказаних Правил товарно-транспортна накладна —єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.
Таким чином, надані позивачем товарно-транспортні накладні належним чином засвідчують факт перевезення товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Лаватан».
Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Лаватан»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «Лаватан», придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
В Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.
У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР –2362425)».
З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Лаватан», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Лаватан» з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.
Посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Лаватан»найманих працівників, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання тощо не може бути взяте судом до уваги на підтвердження фіктивності угод з огляду на наступне.
Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Лаватан»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність цього підприємства.
Суд вважає, що подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Відповідачем не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємству для реалізації товару, що проданий ТОВ «Лаватан»позивачу. Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій – продаж товарів –виконання такого договору не вимагало від виконавця наявності основних фондів, спеціального технічного обладнання, оскільки умови про безпосереднє виробництво продавцем таких товарів умови укладеного договору не містять.
Крім того, як зазначалось вище, факт відсутності вказаних ресурсів у підприємства податковим органом не перевірявся, а такий висновок зроблений на підставі податкової звітності, яка не містить достатньої інформації, на підставі якої можливо обґрунтувати такі висновки.
До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.
Так, позивачем під час розгляду було надано копію договору суборенди нежитлових приміщень № 01/11/10-1ТВ від 01.11.2010 року, укладеного між ТОВ «Лаватан»та ТОВ «Торговий дім «Валекс», з якого вбачається, що у користуванні ТОВ «Лаватан»перебувало нежитлове приміщення по вул. В. Хвойки, 21 в м. Києві (том ІІ, а.с. 46-54).
Таким чином, висновки податкового органу про безтоварність оподатковуваної угоди зроблені на підставі необгрунтованих та недоведених припущень. Відповідачем не надано доказів, належних для визнання зазначеного правочину нікчемним.
З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «Лаватан», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товару (етикеток поліестрових) для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «Лаватан»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Лаватан», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об’єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній як на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, так і на момент винесення оскаржуваних рішень ДПІ, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Лаватан», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочини між вказаними особами є такими, що порушують публічний порядок та були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави.
Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.
Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТОВ «Лаватан».
Тому суд вважає, що податковий орган безпідставно дійшов висновку про нікчемність оподатковуваної угоди та протиправно поставив під сумнів розмір податкового кредиту з ПДВ, задекларованого позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «Лаватан».
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Бау Гезельшафт Україна» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за січень та лютий 2011 року, а висновок Акту перевірки про порушення позивачем п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 179 280,00 грн. є протиправним.
Враховуючи те, що податкове зобов’язання визначене контролюючим органом неправомірно, то застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно п. 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України у розмірі 1,00 грн. є також протиправним.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 25 серпня 2011 року № 0000772305 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Деснянському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Бау Гезельшафт Україна»підлягає задоволенню.
Окрім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.
Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва № 0000772305 від 25 серпня 2011 року.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бау Гезельшафт Україна»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Патратій О.В.
Повний текст постанови складено та підписано: 28 грудня 2011 року.