ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
06 грудня 2011 року 12:00 № 2а-9623/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря Сервачинської І.М. та представників сторін:
від позивача: Куксенко П.Р.,
від відповідача: Овсяннікової К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інталєв Україна»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 червня 2011 року № 0003742302,-
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інталєв Україна»(далі –позивач, ТОВ «Інталєв Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі –відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 червня 2011 року № 0003742302.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ПП «Юст-А», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП «Юст-А», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.
Позивач зазначав, що висновок відповідача про заниження податкових зобов’язань з податку на додану вартість ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються. Також позивач вказував на те, що відповідальність за порушення податкового законодавства є індивідуальною, а тому позивач не може нести відповідальність за невиконання ПП «Юст-А»податкових зобов’язань.
Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної з ПП «Юст-А», позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання нікчемним цього правочину не приймалось, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.
Також позивач звертав увагу суду на те, що господарські операції з ПП «Юст-А»мали реальний характер, оскільки отримані від останнього послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п.п 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» було безпідставно задекларовано податковий кредит у розмірі 35 280,00 грн. за наслідками взаємовідносин з ПП «Юст-А», правочин між якими є нікчемним, оскільки фактично господарських операцій з надання консультаційних послуг не відбувалося, що свідчить про протиправність такого правочину, укладеного з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов’язань.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06.12.2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд
В С Т АН О В И В:
Позивач –ТОВ «Інталєв Україна»(код ЄДРПОУ 32980523) зареєстроване як юридична особа Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 07.06.2004 року, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 349920 від 09.06.2010 року.
У період з 01.06.2011 р. по 03.06.2011 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Інталєв Україна»з питань правових відносин з ПП «Юст-А»в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ за серпень 2010 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 1309/23-02/32980523 від 03.06.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт). –а.с. 26-37. У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що внаслідок технічної помилки при складанні Акту перевірки була вказана невірна дата –03.02.2011 р., хоча фактично акт було складено 03.06.2011 року. Дана обставина не заперечувалась сторонами.
20 червня 2011 року, на підставі вказаного Акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення –рішення форми «Р»№ 0003742302, яким позивачу за порушення пп. 7.4.1., 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було визначено суму податкового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 32 581,00 грн., в тому числі основного платежу 26 065,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій –6 516,00 грн. (а.с. 25).
В Акті перевірки податковий орган констатує факт заниження податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку з віднесенням позивачем до податкового кредиту грошових кошів у сумі 35 280,00 грн., посилаючись при цьому на нікчемність договорів укладених між ТОВ «Інталєв Україна»та ПП «Юст-А». В обґрунтування вказаних висновків відповідач посилається на відсутність у ПП «Юст-А»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, необхідних для виконання укладених договорів.
Крім того, перевіряючими вказано, що в провадженні СВПМ ДПА у Дніпропетровській області, перебуває кримінальна справа № 99106210, порушена за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України по факту фіктивного підприємництва, а саме –створення та придбання невстановленими особами суб’єктів підприємницької діяльності, в тому числі ПП «Юст-А», тобто вказане підприємство використовувалось з метою прикриття незаконної діяльності.
Відповідач вважає, що наведена інформація свідчить про відсутність факту придбання позивачем консультаційних послуг у ПП «Юст-А»та підтверджує неможливість її фактичного отримання ТОВ «Інталєв Україна». Внаслідок вищеописаних обставин ПП «Юст-А»не мало права на складання податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.
За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до зменшення від’ємного значення (згідно р. 18.2, р.21 Декларації з ПДВ) за серпень 2010 року на загальну суму 9 215,00 грн. та заниження податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 26 065,00 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.
Матеріали справи свідчать, що між ТОВ «Інталєв Україна»та ПП «Юст-А» укладено Договір № 30/07-10 від 30.07.2010 р., за умовами якого замовник (ТОВ «Інталєв Україна») доручає, а виконавець (ПП «Юст-А») зобов’язується надавати консультаційні послуги замовнику, які спрямовані на підвищення ефективності управління на підприємствах (п. 1.1.). Форма, перелік, об’єм та вартість послуг, визначених договором, визначаються на підставі додаткових угод до нього (п. 1.2.) –а.с. 38-41.
30 липня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, згідно якої виконавець надає послуги у формі консультацій щодо розроблення методології управлінського обліку та бюджетування. Вартість робіт складає 215 000,00 грн., з них ПДВ складає 35 833,33 грн. (а.с. 47.)
03 серпня 2010 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 2, згідно якої виконавець надає послуги щодо автоматизації бухгалтерського та податкового обліку. Вартість робіт складає 112 020,00 грн., з них ПДВ складає - 18 670,00 грн. (а.с. 45.)
Надання послуг на підставі вищевказаних додаткових угод було оформлено шляхом підписання актів здачі-приймання робіт між «Інталєв Україна»та ПП «Юст-А», зокрема: акт № А-000000001 від 23.08.2010 року (згідно додаткової угоди № 1) на суму 148 680,00 грн., в т.ч. ПДВ 24 780,00 грн. (а.с. 46); акт № А-0000000002 від 27.08.2010 року (згідно додаткової угоди № 2) на суму 63 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10 500,00 грн. (а.с. 44). Загальна вартість виконаних послуг згідно вказаних актів здачі-приймання робіт становить 211 680,00 грн. разом з ПДВ.
За наслідками складання вищевказаних актів здачі-приймання робіт ПП «Юст-А»виписало на користь «Інталєв Україна»податкові накладні: № 004762308 від 23.08.2010 року на суму 148 680,00 грн., з них ПДВ - 24 780,00 грн. (а.с. 42); № 004762708 від 27.08.2010 року на суму 63 000,00 грн., з них ПДВ - 10 500,00 грн. (а.с. 43).
Зазначені податкові накладні відображені в реєстрах податкових накладних, а суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у відповідному періоді.
Матеріалами справи встановлено, що розрахунки між ТОВ «Інталєв Україна»та ПП «Юст-А»проводились у безготівковій формі.
В оплату за виконані роботи ТОВ «Інталєв Україна»перерахувало на користь ПП «Юст-А» грошові кошти у загальному розмірі 211 680,00 грн. згідно платіжних доручень №20347 від 07.10.2010 р. на суму 50 000,00 грн., № 20346 від 07.10.2010 р. на суму 50 000,00 грн., № 20348 від 07.10.2010 р. на суму 48 680,00 грн., № 20357 від 12.10.2010 р. на суму 63 000,00 грн. (а.с. 48-51).
Суми податку на додану вартість за вказаними операціями віднесені позивачем до показників розділу ІІІ «Розрахунки з бюджетом за звітний період»податкової декларації з ПДВ за серпень 2010 року в сумі 35 280,00 грн.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);
2) встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції (в т.ч. з’ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);
3) встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);
4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.
Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв’язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту.
Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Інталєв Україна»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
З Акту перевірки вбачається, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Юст-А», та які сплачені (нараховані) ним, в зв’язку з придбанням товарів.
Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов’язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.
Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Юст-А»- був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податків на додану вартість від 20 жовтня 2005 року № 04030480, що підтверджується матеріалами, що надійшли на запит суду від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (а.с.101-103).
Як вбачається з вказаних матеріалів, рішенням ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 7 від 23.12.2010 року свідоцтво платника ПДВ ПП «Юст-А»було анульовано з 20 грудня 2010 року.
Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних на користь позивача (серпень 2010 року) вказане свідоцтво було чинним і ПП «Юст-А»мало право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів.
Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ПП «Юст-А»до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.
В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент оформлення податкових накладних) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.
Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.
Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Наявні в матеріалах справи довідка № 10834071 від 16.08.2011 року (а.с. 90-95) та витяг № 10986383 від 31.08.2011 року (а.с. 96-97) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджують, що ПП «Юст-А»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців.
Як вбачається з запису № 12 у Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 10834071 від 16.08.2011 року, станом на момент укладення правочину між ПП «Юст-А»та позивачем та виконання господарських операцій відомості щодо ПП «Юст-А»були достовірними та підтвердженими (а.с. 93).
Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
За даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 09.06.2010 року до основних видів діяльності ТОВ «Інталєв Україна»належать: «Консультування з питань інформатизації»(72.10.0), «Роздрібна торгівля офісним та комп’ютерним устаткуванням»(52.48.1), «Створення програмного забезпечення»(72.22.0), «Інші послуги, надавані юридичним особам та не включені до інших угрупувань»(72.20.0), «Освіта дорослих та інші види освіти»(80.42.0) –а.с.10.
Судом встановлено, що надані ПП «ЮСТ-А»консультаційні послуги фактично замовлялися позивачем з метою набуття працівникам підприємства належних знань та кваліфікації для виконання господарських зобов’язань перед замовниками - АТ «Концерн АВЕК та Ко»та ТОВ «Еста Холдинг», а саме надання консультаційних послуг з питань інформатизації, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, видатковими накладними, актами приймання-передачі, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями(а.с.71-85).
Враховуючи те, що діяльність у сфері консультування з питань інформатизації належить до основних видів діяльності позивача, суд приходить до висновку, що послуги від ПП «ЮСТ-А»були отримані позивачем в межах здійснення звичайної статутної діяльності. Консультаційні послуги, що були придбані позивачем у ПП «Юст-А», замовлялись з метою виконання своїх господарських зобов’язань перед замовниками.
Враховуючи зазначені обставини, з огляду на характер поставлених ПП «Юст-А»консультаційних послуг та надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Юст-А»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище консультаційні послуги були використанні ТОВ «Інталєв України»у власній господарській діяльності.
Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме –створення та придбання невстановленими особами суб’єктів підприємницької діяльності, в тому числі ПП «Юст-А».
Суд звертає увагу, що порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідачем у свою чергу не надано доказів,що кримінальна справа № 99106210 з обвинувальним висновком була передана до суду та вирішена останнім по суті.
На переконання суду, порушення кримінальної справи за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, стосовно невстановлених осіб чи посадових осіб юридичної особи-контрагента не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
Крім того, з наданих на запит суду матеріалів кримінальної справи не вбачається, що директор ПП «ЮСТ-А»ОСОБА_4 заперечує здійснення нею підприємницької діяльності та підписання документів фінансово-господарської діяльності від імені підприємства. Натомість, з протоколу відтворення обстановки та обставин події від 14.12.2010 року вбачається, що директор ПП «ЮСТ-А»ОСОБА_4 доправила співробітників СВ ПМ ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська до місця, де знаходиться офіс підприємства, вказала їм своє робоче місце, меблі та оргтехніку, що використовується у діяльності підприємства (а.с. 137-143).
Відтак, з матеріалів справи не вбачається факту підписання документів від імені ПП «ЮСТ-А»не уповноваженими на те особами.
Посилання відповідача на порушення податкового законодавства (відсутність об’єктів оподаткування) у ланцюгу посередників ПП «Юст-А»–ТОВ «Елфра Дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна», не може свідчити про відсутність у позивача права на податковий кредит.
Відповідно до пункту 1 статті 96 Цивільного Кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.
Статтею 627 Цивільного Кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Порушення контрагентом позивача та його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб’єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того висновки відповідача є безпідставними ослкільки діяльність контрагента позивача в особі ПП «Юст-А», з іншими учасниками підприємницької діяльності по за межами правового поля з можливими порушенням публічного правового порядку, що на думку відповідача ставить під сумнів фінансово-господарську діяльність ПП «Юст-А, не має жодного відношення до договірних відносин між ПП «Юст-А»та ТОВ «Інталєв-Україна».
При цьому, як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».
Окрім того, відповідачем не доведено, яким чином взаємовідносини ПП «Юст-А»ТОВ «Елфра Дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна»вплинули (чи могло вплинути) на виконання ПП «Юст-А»своїх зобов’язань перед позивачем, враховуючи те, що предметом договору між останніми було не поставка товарів, а надання консультаційних послуг.
Посилання відповідача на відсутність у ПП «Юст-А»найманих працівників, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання тощо не може бути взяте судом до уваги на підтвердження фіктивності угод з огляду на наступне.
Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ПП «Юст-А» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність цього підприємства.
Суд вважає, що подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Крім того, такі висновки відповідача не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності. Чинним законодавством не заборонено використовувати залучені трудові ресурси тощо.
Відповідачем не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємству для надання консультаційних послуг, що надані ПП «Юст-А»позивачу. Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій –надання консультацій –виконання такого договору не вимагало від виконавця наявності основних фондів, спеціального технічного обладнання або спеціального управлінського чи технічного персоналу.
Крім того, як зазначалось вище, факт відсутності вказаних ресурсів у підприємства податковим органом не перевірявся, а такий висновок зроблений на підставі податкової звітності, яка не містить достатньої інформації, на підставі якої можливо обґрунтувати такі висновки.
Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП «Юст-А»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ПП «Юст-А», придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.
У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР –2362425)».
З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ПП «Юст-А», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання послуг для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ПП «Юст-А»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Юст-А», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об’єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній як на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, так і на момент винесення оскаржуваних рішень ДПІ, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ПП «Юст-А», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочини між вказаними особами є такими, що порушують публічний порядок та були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави.
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Інталєв Україна» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за серпень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 26 065,00 грн. є протиправним.
Враховуючи те, що податкове зобов’язання визначене контролюючим органом неправомірно, то застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 6 516,00 грн. є також протиправним.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 20 червня 2011 року № 0003742302 є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Інталєв Україна»підлягає задоволенню.
На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.
Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва № 0003742302 від 20 червня 2011 року.
Постанова набирає законної відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Патратій О.В.
Повний текст постанови складено та підписано: 16 грудня 2011 року.