ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 листопада 2011 року 15:35 № 2а-10148/11/2670
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:
від позивача –Скочило Ю.В.
від відповідача –Борисова І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства «Епіцентр»
до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 лютого 2011 року № 0000222308/0, № 0000232308/0, -
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне підприємство «Епіцентр»(далі - позивач, ПП «Епіцентр») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва (далі –відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 лютого 2011 року № 0000222308/0, № 0000232308/0.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10148/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваними рішеннями відповідачем було безпідставно визначено податкові зобов’язання по податку на прибуток у розмірі 73 288,00 грн. та по податку на додану вартість у розмірі 29 832,00 грн., які ґрунтуються на помилкових висновках податкового органу про: (1) необхідність включення до складу валового доходу заборгованості перед ТОВ «Пласт»в розмірі 57 596,00 грн., за якою минув строк позовної давності (позивач зазначав, що вказана заборгованість перетворилась у вексельну, за якою відлік строк позовної давності почнеться 08.09.2011 р.); (2) відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат витрат, понесених за договорами з ПП «Охторг»та ТОВ «Укрземстрой»на загальну суму 119 331,00 грн. та безпідставність формування податкового кредиту за вказаними операціями у загальному розмірі 23 865,80 грн. (оскільки понесені витрати, на переконання позивача, пов’язані з його господарською діяльністю та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, складених з дотриманням вимог закону).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що під час перевірки було виявлено порушення позивачем п. 1.22, п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, абз. 4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Виявлені порушення стали підставою для донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість у розмірі 23 866,00 грн. та по податку на прибуток у розмірі 58 631,00 грн., а також для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Приватне підприємство «Епіцентр»зареєстроване в якості юридичної особи 10.04.2000 р. Солом’янською районною в м. Києві державною адміністрацією, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 30785716, зареєстроване в якості платника податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 36085127.
Відповідач - Державна податкова інспекція у Солом’янському районі міста Києва є суб’єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України та Законом України „Про державну податкову службу в Україні” повноваження.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 30.11.2010 року по 17.01.2011 року ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ПП «Епіцентр»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої було складено акт № 360/23-08/30785716 від 24.01.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт).
На підставі вказаного Акту перевірки 04 лютого 2011 року ДПІ в Солом’янському районі м. Києва було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- № 0000222308/0, яким позивачу за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР було нараховано податкове зобов’язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 29 832,00 грн., з яких 23 866,00 грн. основного платежу та 5 966,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій;
- № 0000232308/0, яким позивачу за порушення п. 1.22, п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, абз. 4 пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР нараховано податкове зобов’язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 73 288,00 грн., з яких 58 631,00 грн. основного платежу та 14 657,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Вказані рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.
За результатами розгляду скарг позивача рішенням ДПА у м. Києві № 4013/10/25-114 від 14.04.2011 та рішенням ДПА України № 11270/6/25-0115 від 17.06.2011 року скарги позивача була залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення –залишені без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою визначення позивачу вказаних вище сум податкових зобов’язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) були висновку податкового органу про порушення позивачем:
- пункту 1.22, п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало заниженні валового доходу за 4 квартал 2007 року на 57 596,09 грн. на вартість безоплатно отриманих товарів, та, відповідно, до завищення валових витрат на вартість оприбуткованого товару.
- абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у завищенні валових витрат на суму 119 331,00 грн. та податкового кредиту у розмірі 23 865,80 грн. внаслідок формування валових витрат та податкового кредиту на наслідками операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Укрземстрой»та ПП «Охторг».
Правомірність вказаних висновків податкового органу є предметом даного спору.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
1. Стосовно висновку відповідача про порушення позивачем пункту 1.22, п. 1.23 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»суд зазначає наступне.
В Акті перевірки зазначено, що згідно з наданими до перевірки документами (оборотно-сальдовими відомостями) станом на 01.10.2007 р. ПП «Епіцентр»мало кредиторську заборгованість по вексельних розрахунках перед ТОВ «Пласт» (код ЄДРПОУ 32506065) на загальну суму 57 596,09 грн.
Перевіркою встановлено, що ПП «Епіцентр»було складено вексель № 321718632 від 08.09.2006 року, яким визначалось зобов’язання позивача сплатити на користь ТОВ «Пласт»суму заборгованості в розмірі 57 596,09 грн.
Згідно інформацією, отриманої від Броварської об’єднаної державної податкової інспекції, ТОВ «Пласт»знято з обліку 14.08.2006 року відповідно до рішення № 2-2685. Тобто підприємство було знято з обліку до моменту видачі та погашення векселя.
З огляду на вищенаведене відповідач дійшов висновку, що товари (роботи, послуги), які були отримані позивачем від ТОВ «Пласт», розрахунок за які було здійснено шляхом видачі вищевказаного векселя, відповідають ознакам безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), передбаченим п. 1.23 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону підлягають включенню до складу валового доходу.
Матеріалами справи свідчать, що 10.01.2006 р. між ПП «Епіцентр» (Покупець) та ТОВ «Пласт»(Продавець) укладений Договір № 10/01, відповідно до якого Продавець зобов’язується передати, а Покупець прийняти та оплатити товар на умовах цього Договору (а.с. 218-219).
Пунктом 2.3 цього Договору передбачено можливість проведення розрахунків за поставлений товар шляхом використання векселів.
Судом встановлено, що 08 вересня 2006 року ПП «Епіцентр»було видано на користь ТОВ «Пласт»простий вексель № 3217128632 на суму 57 596,09 грн. зі строком платежу до 08.09.2011 року.
Згідно акта прийому-передачі векселів від 08.09.2006 ПП «Епіцентр»передано, а ЗАТ «Пласт»прийнято простий вексель № 3217128632 від 08.09.2006, номінальною вартістю 57 596,09 грн., векселедавець - ПП «Епіцентр»», термін погашення 31.10.2013 (а.с. 220).
Правовідносини, якій пов’язані з обігом векселів, регулюються спеціальними законами –Законом України «Про цінні папери і фондову біржу», Законом України «Про обіг векселів в Україні», Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, який був запроваджений Женевською конвенцією 1930 року.
Статтею 14 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»від 23 лютого 2006 року № 3480-IV визначено, що вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»від 05.04.2001 № 2374-ІІІ видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
В даному випадку, товарний характер операції, розрахунки за якою було проведено шляхом використання векселя, відповідачем не заперечувався.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
У відповідності ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, який був запроваджений Женевською конвенцією 1930 року (далі – Уніфікований закон), до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо:
індосаменту (статті 11 - 20);
строку платежу (статті 33 - 37);
платежу (статті 38 - 42);
права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54);
платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63);
копій (статті 67 і 68);
змін (стаття 69);
позовної давності (статті 70 і 71);
неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).
Згідно ст. 11 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.
Статтею 13 Уніфікованого закону визначено, що індосамент повинен бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі). Він повинен бути підписаний індосантом.
Індосамент може не містити найменування особи, на користь якої він вчинений, або може складатися лише з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). В останньому випадку для того, щоб мати чинність, індосамент повинен бути написаний на звороті переказного векселя або на приєднаному до нього аркуші (алонжі).
Якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може заповнити бланк або на своє ім'я, або на ім'я будь-якої іншої особи (ст. 14 Закону).
Строки позовної давності встановлені Главою XI Уніфікованого Закону. Згідно ст.70 позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження «обіг без витрат».
Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред'явлений позов.
Стаття 78 Уніфікованого закону визначає, що векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем. Прості векселі зі строком платежу у визначений строк від пред'явлення повинні бути протягом строків, встановлених статтею 23, пред'явлені векселедавцю для відмітки. Перебіг строку починається від дати відмітки, підписаної векселедавцем на векселі. Відмова векселедавця зробити датовану відмітку повинна бути засвідчена протестом (стаття 25), дата якого є початком строку від пред'явлення.
Як свідчать матеріали справи, строк погашення простого векселя № 321718632 від 08.09.2006 року номінальною вартістю 57 596,09 грн., емітованого ПП «Епіцентр», спливає 08.09.2011 року. Також з матеріалів справи вбачається, що простий вексель № 321718632 від 08.09.2006 року номінальною вартістю 57 596,09 грн., емітований позивачем, був проданий ТОВ «Пласт»шляхом вчинення бланкового індосаменту, вчиненому на звороті векселя.
Вподальшому, даний вексель було продано (шляхом вчинення наступного індосаменту) ТОВ «Свіфт-Д»на користь ТОВ «Тітул-Інвест».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права.
Тобто, при передачі векселя новому держателю векселя передаються усі права: права на володіння векселем та права випливаючи із пінного паперу. Під правами, що випливають з права власності на цінний папір, маються на увазі право на здійснення певних дій з цінним папером: пред'явлення до платежу, отримання платежу, здійснення протесту, та інші.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Тутул-Інвест»12 листопада 2008 року вексель було пред’явлено до платежу, що підтверджується актом пред’явлення векселя до платежу (а.с. 140).
ПП «Епіцентр»було здійснено платіж за векселем на користь ТОВ «Тітул-Інвест»у розмірі 57 596,09 грн., про що свідчить напис, вчинений на зворотньому боці векселя (а.с. 138), після чого згідно акту приймання-передачі від 13.11.2008 року вексель було повернуто позивачу.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ст. ст. 70, 73, 78 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, строк позовної давності за векселем № 321718632 від 08.09.2006 року станом на момент проведення перевірки не почався.
До спливу строку позовної давності за емітованим векселем позивач був зобов’язаною особою, до якої векселедержатель мав право звернутися у встановлений законом строк з відповідними вимогами.
На момент видачі позивачем простого векселя № 321718632 від 08.09.2006 року на користь ТОВ «Пласт», останнє було зареєстровано як юридична особа, що підтверджується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 11269282 від 29.09.2011 р. (а.с. 93-94).
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
До складу валового доходу, серед іншого, підлягають включенню суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді (пп. 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону).
Підпунктом 1.22.1 п. 1.22 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що безповоротна фінансова допомога –
сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;
сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;
сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;
основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);
сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
За змістом частини третьої статті 4 Закону України «Про обіг векселів у Україні»у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Отже, з моменту видачі позивачем спірного векселя названому кредитору (ТОВ «Пласт») первісні зобов’язання позивача перед цим кредитором припинилися та виникло зобов’язання сплатити за цим векселем, за якими розпочався новий строк позовної давності. А відтак наведена трансформація зобов’язань виключає можливість їх кваліфікації як безповоротної допомоги.
Не впливає на вексельні зобов’язання і факт подальшої ліквідації векселедержателя (зокрема, у зв’язку з винесення судом рішення щодо припинення юридичної особи), позаяк за таких обставин вексель як актив не втрачає своєї правової сили та може і надалі використовуватися в обігу. Водночас, яку було встановлено під час судового розгляду, ТОВ «Пласт»було передано вексель на користь іншої особи та вподальшому пред’явлено держателем векселя до платежу.
Оскільки, строк позовної давності по оплаті вказаних простих векселів не розпочався, протягом періоду, що перевірявся, строк позовної давності не був ані закінченим, ані зупиненим, так, як згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної діяльності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Крім того, згідно з ст. 267 ЦК України сплив (закінчення) позовної давності є лише підставою для відмови суду у позові, але не позбавляє особу права звертатися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Посилання податкового органу на те, що передача векселя відбулася після ліквідації ТОВ «Пласт», не відповідають наявним у справі фактичним даним. Адже, рішення про ліквідацію вказаного товариства було винесено до Єдиного державного реєстру 22.02.2007 року.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 11269197 від 29.09.2011 р. станом на 29 вересня 2011 року ТОВ «Пласт»перебуває «в стані припинення підприємницької діяльності» (а.с. 95).
Однак у матеріалах справи відсутні докази виключення цього товариства з Єдиного державного реєстру, тоді як з огляду на приписи частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Зазначені обставини дають суду підстави для висновку про необґрунтованість висновків податкового органу про наявність у позивача безповоротної фінансової допомоги за вексельною заборгованістю.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що збільшення позивачу валового доходу за 4 квартал 2007 року на 57 596,00грн. та донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 28 698,00 грн. здійснено відповідачем неправомірно.
Згідно статті 123.1. Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача за вищезазначеним епізодом, то, відповідно, відсутні і підстави для застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 7 199,50 грн., визначених спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000232308/0 від 04.02.2011 року.
2. З приводу висновку відповідача про неправомірне формування валових витрат та податкового кредиту за насідками операцій з ПП «Охторг»суд зазначає наступне.
Як встановлено під час перевірки та підтверджується матеріалами справи, 02 квітня 2010 року між ПП «Епіцентр»(покупець) та ПП «Охторг»(постачальник) було укладено договір поставки № 02/04, відповідно до якого постачальник зобов’язувався за замовленням покупця здійснити поставку та передати у власність покупця товар, асортимент, кількість та загальна вартість якого визначається у накладних (а.с. 110-111).
На виконання вказаного договору ПП «Охторг»було передано у власність позивача товар (припой ПОС 61, картридж Xerox Phaser 3117, провід ПШф4, резина сира, магнітний пускач ПМА-3110, діоди 202К, 203А, поліамід ПА6 210/310), що підтверджується видатковими накладними № 0505124 від 05.05.2010 р. на суму 10 354,80 грн. ( в т.ч. ПДВ –1 725,80 грн.), № 2605122 від 26.05.2010 р. на суму 26 902,80 грн. (в т.ч. ПДВ – 4 483,80 грн.), № 0604123 від 06.04.2010 р. на суму 8 595,00 грн. (в т.ч. ПДВ –1 432,50 грн.).
ПП «Охторг»виписало позивачу податкові накладні № 0505124 від 05 травня 2010 року на суму 10 354,80 грн., в тому числі податок на додану вартість –1 725,80 грн., № 2605122 від 26 травня 2010 року на суму 26 902,80 грн., в тому числі податок на додану вартість –4 483,80 грн., № 0604123 від 06 квітня 2010 року на суму 8 595,00 грн., в тому числі податок на додану вартість –1 432,50 грн., які була складена у момент виникнення податкових зобов’язань ПП «Охторг», тобто в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товару (видаткових накладних).
Зазначені податкові накладні відображені в реєстрах податкових накладних, а суми ПДВ у загальному розмірі 7 642,10 грн. були включені до складу податкового кредиту у відповідному періоді.
Витрати по взаємовідносинах з ПП «Охторг»за період з 01.04.10р. по 30.05.10р. були віднесені до складу валових витрат на загальну суму 38 210,50 грн.
Як вказано в Акті перевірки, ПП «Охторг», з яким мав взаємовідносини позивач, на момент проведення перевірки звітує з нульовими показниками; до ЄДР внесено інформацію про відсутність підтвердження відомостей; згідно податкового розрахунку по комунальному податку форми 1-ДФ чисельність працюючих становить - 1 особа.
З огляду на вищевказане відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Укрземстрой»не укладало договори поставки з ПП «Епіцентр», податкові та видаткові накладні не підписувало, товар на користь позивача не поставляло.
Мотивація податкового органу зводиться до "безтоварності" операцій позивача з ТОВ «Укрземстрой», а відтак, віднесення до складу валових витрат коштів, сплачених на придбання та включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплачених позивачем відповідно вищевказаного договору згідно висновків відповідача є неправомірним.
Суд вважає недоведеними доводи податкового органу про безтоварність операцій позивача з ПП «Охторг», виходячи з наступного.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР (чинного на момент здійснення спірних правовідносин), валові витрати виробництва - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з нормами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі —Закон № 334/94-ВР) платник податків відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 — 5.7 цієї статті.
Відповідно до п.п. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону, не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.
При цьому пункт 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяє установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
Здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій з ПП «Охторг» підтверджується первинними документами.
Так, відповідно до Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-ХІУ від 16.07.99 р. зі змінами і доповненнями (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Первинний документ в розумінні ст. 1 Закону це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В даному разі, як було встановлено судом, факт поставки ПП «Охторг» товарів на користь позивача спірних робіт підтверджується наявними у справі документами первинного обліку, які були складені в залежності від виду господарської операції, а саме –договором (а.с. 110), видатковими накладними (а.с. 112, 114, 116), податковими накладними (а.с. 113, 115, 117) тощо, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів.
Такі витрати є валовими витратами позивача, оскільки останній придбавав вказаний товар для його подальшого використання у власній господарській діяльності, а саме для подальшої реалізації третім особам.
Подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується первинними документами, які наявні в матеріалах справи.
Так, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22 липня 2011 року № 10584954 основними видами діяльності ПП «Епіцентр»є, зокрема, ремонт і технічне обслуговування офісної техніки, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту тощо (а.с. 60).
Відчудження придбаного у ПП «Охторг»товару (провід ПЩ ф 4, резина сира, магнітний пускач ПМА-3110, діод 202К, діод 203А, припой ПОС-61) на користь третіх осіб –ВАТ «Екватор», ПП «Норміс», ПП «Львівсинтез», ТОВ «ЛекЕкспорт-Україна»-підтверджується видатковими накладними (а.с. 132-136).
Враховуючи вказані вище документи та вид діяльності позивача, з огляду на характер поставлених ПП «Охторг»товарів, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ПП «Охторг»здійснювались у межах звичайної діяльності позивача та підтверджуються необхідними документами, а придбаний товар був використаний ПП «Епіцентр»у власній господарській діяльності.
Суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про безтоварність господарської операції позивача з ПП «Охторг»з огляду на те, що на момент проведення перевірки останнє звітує з нульовими показниками.
На переконання суду, порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб’єкту господарювання суми валових витрат податкового кредиту з податку на додану вартість.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), витрати на придбання яких включається до складу валових витрат та на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 01.06. 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платни ка податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії”(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року, справа №21-47а10.
Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Стосовно посилання відповідача на факт внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про відсутність підтвердження відомостей про ПП «Охторг»суд зазначає наступне.
У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту понесених витрат та сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Такої правової позиції притримується Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».
Наявні в матеріалах справи довідка № 11269235 від 29.09.2011 року (а.с. 106-107) та витяг № 11269126 від 29.09.2011 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 108-109) підтверджують, що ПП «Охторг»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Інформація про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу стосовно ПП «Охторг»було внесено до Єдиного державного реєстру лише 15.11.2010 року (запис № 2), тобто після здійснення господарських операцій з позивачем.
Таким чином, контрагент позивача - ПП «Охторг»на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене.
Посилання відповідача на відсутність у ПП «Охторг»найманих працівників, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання не може бути взяте судом до уваги на підтвердження безтоварності угод з огляду на наступне.
Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у ПП «Охторг»трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність цього підприємства.
Суд вважає, що подана до податкового органу податкова звітність не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.
Крім того, такі висновки відповідача не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності. Чинним законодавством не заборонено використовувати залучені трудові ресурси тощо.
Відповідачем не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємству для реалізації товару, що проданий ПП «Охторг»позивачу. Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій –продаж товарів –виконання такого договору не вимагало від виконавця наявності основних фондів, спеціального технічного обладнання, оскільки умови про безпосереднє виробництво продавцем таких товарів умови укладеного договору не містять.
Крім того, як зазначалось вище, факт відсутності вказаних ресурсів у підприємства податковим органом не перевірявся, а такий висновок зроблений на підставі податкової звітності, яка не містить достатньої інформації, на підставі якої можливо обгрунтувати такі висновки.
В той же час, з метою з’ясування обставин щодо реальності господарських операції з придбання вказаних товарів судом було витребувано у позивача докази транспортування (перевезення) товару (товарно-транспортні накладні) та документи, якими підтверджується використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.
Позивачем було надано на вимогу суду товарно-траспортні накладні форми 1-ТН, оформлені відповідно до вимог наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року № 488/346 “Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля, якими підтверджується перевезення придбаних у ПП «Охторг»товарно-матеріальних цінностей (а.с. 225 -226).
Відповідно до п. 11.1, 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Згідно вказаних Правил товарно-транспортна накладна —єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.
Використання позивачем придбаних у ПП «Охторг»товарів у власній господарській діяльності підтверджується вище переліченими видатковими накладними (а.с. 132-136).
Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ПП «Охторг»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товар придбавався з метою використання позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Враховуючи те, що поставка позивачу товарно-матеріальних цінностей підтверджено дослідженими в судовому засіданні видатковими, транспортними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, враховуючи доведеність подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про те, що формування позивачем валових витрат за спірними операціями було здійснено відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України №334/94-ВР.
З огляду на викладені вище обставини, суд приходить до висновку про те, що нарахування податкових зобов’язань за наслідками операцій з ПП «Охторг»у розмірі 9 552,50 грн. згідно податкового повідомлення –рішення № 0000232308 від 04 лютого 2011 року є безпідставним.
Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то застосування штрафних санкцій у розмірі 2 388,15 грн. є також протиправним.
З приводу правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за операціями з ПП «Охторг»суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення позивачем господарських операцій).
Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ПП «Епіцентр»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.
Приймаючи до уваги висновки суду про те, що витрати, здійснені позивачем у зв'язку з придбанням товарів у ПП «Охторг»є валовими витратами позивача, які пов’язані зі здійсненням останнім господарської діяльності, суми ПДВ, фактично сплачені у складі вартості придбаних товарів, відносяться до податкового кредиту у відповідності до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) —в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пунтку 7.4 статті 7).
Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача – ПП «Охторг»- був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100261031 від 24.12.2009 р. (а.с. 224).
Вказане свідоцтво було анульоване 27 січня 2011 року відповідно до рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 122/29-526 від 27.01.2011р. (а.с. 246-247). Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних (квітень-травень 2010 року) ПП «Охторг»було зареєстровано платником ПДВ та мало право видавати податкові накладні на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.
В акті перевірки відповідач, посилаючись норми Цивільного та Господарського кодексів України, зазначив, що угода між ПП «Епіцентр»та ПП «Охторг»укладався з метою суперечною інтересам держави та суспільства.
Однак, з аналізу матеріалів справи слідує, що зміст зазначеної угоди не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цієї угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Слід зауважити, що в межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від ПП «Охторг», згідно яких і формував податковий кредит за відповідні періоди.
Отже, укладаючи угоду із своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента договору (здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо).
За таких обставин ПП «Епіцентр»не може нести відповідальність за зобов’язаннями, в яких воно не приймало участі, та при укладенні вищезазначеного договору позивач є належним набувачем, а тому висновки, викладені в акті перевірки, є неправомірними, а донараховані зобов’язання –незаконними.
Доводи податкового органу про невиконання податкових зобов'язань контрагентом позивача не позбавляють правового значення виданих цим контрагентом податкових накладних.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону «Про податок на додану вартість»платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).
Таким чином, як випливає з вищенаведеного, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на податковий кредит покупця та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.
Дана правова позиція підтримана в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.
З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ПП «Охторг», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товару (електротехнічного обладнання) для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ПП «Охторг»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ПП «Епіцентр»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за періоди квітень-травень 2010 року, а висновки акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»є помилковим, а відтак визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 7 642,00 грн. є протиправним. Оскільки встановлено відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то і накладення штрафних санкцій у розмірі 1 910,50 грн. є також протиправним.
3. З приводу висновку відповідача про неправомірне формування валових витрат та податкового кредиту за насідками операцій з ТОВ «Укрземстрой»суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що між ПП «Епіцентр»та товариством з обмеженою відповідальністю «Укрземстрой»фінансово-господарські взаємовідносини з поставки товарів здійснювалися на підставі видаткових накладних № 0103124 від 01.03.2010 року на суму 44 824,80 грн., в т.ч. податок на додану вартість 7 470,80 грн., № 0202125 від 02.02.2010 р. на суму 52 520,40 грн., в т.ч. податок на додану вартість 8 753,40 грн.
ТОВ «Укрземстрой»було видано позивачу податкові накладні № 0202125 від 01.03.2010 р. на суму 44 824,80 грн., в т.ч. податок на додану вартість 7 470,80 грн., № 0202125 від 02.02.2010 р. на суму 52 520,40 грн., в т.ч. податок на додану вартість 8 753,40 грн.
Зазначені податкові накладні відображені в реєстрах податкових накладних, а суми ПДВ у загальному розмірі 16 224,20 грн. були включені до складу податкового кредиту у відповідному періоді.
Витрати по взаємовідносинах з ТОВ «Укрземстрой»за період з 01.02.10р. по 31.03.10р. були віднесені до складу валових витрат на загальну суму 81 121,00 грн.
Як вказано в Акті перевірки, відносно ТОВ «Укрземстрой»відкрито ліквідаційну процедуру, згідно податкового розрахунку по комунальному податку форми 1-ДФ чисельність працюючих становить - 1 особа.
Крім того, в Акті перевірки вказано, що ГВ ПМ ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було надано інформацію про те, що в рамках кримінальної справи № 05-0221, порушеної 23.08.2010 р. СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві вилучено печатку у ТОВ Укрземстрой».
Суд погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає висновки податкового органу в даній частині доведеними виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту первинних документів (видаткових накладних, податкових накладних), оформлених між позивачем та ТОВ «Укрземстрой», зазначені документи були підписані від імені ТОВ «Укрземстрой»директором ОСОБА_3
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2011 р. по справі № 1-596/11 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) було встановлено, що ОСОБА_3 згідно даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є засновником та директором ТОВ «Укрземстрой».
Як встановлено вироком суду, вказане підприємство було зареєстроване в державних органах влади як суб’єкт підприємницької діяльності –юридична особа. ОСОБА_3 взяла участь у його створенні з корисливих мотивів, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України.
Згідно висновків суду по вказаній кримінальній справі, такі дії ОСОБА_3 «дали можливість невстановленим особам здійснювати незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу –ТОВ «Укрземстрой» і прикривати незаконну фінансово-господарську діяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності».
Даним вироком суду, який набрав законної сили, ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України (а.с. 168-171).
Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
В силу зазначених положень Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч.1 сит. 205 КК України, який полягав у створенні ТОВ Укрземстрой»з метою прикриття незаконної діяльності.
Невиконання директором ТОВ «Укрземстрой»своїх службових обов'язків дало можливість невстановленим особам здійснювати фінансово-господарську діяльність від його імені, як директора підприємства.
З вказаного вбачається, що ОСОБА_3 не складала первинних та звітних документів ТОВ «Укрземстрой»та не брала участі у здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 11269165 від 29.09.2011 р. станом на момент розгляду даної справи ТОВ «Укрземстрой»припинено.
Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (у редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст. 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв’язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»від 02.06.2011 № 742/11/13-11 «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством».
За наведених правових норм та враховуючи те, що податкові накладні підписані невстановленою особою, повноваження якої на здійснення господарської діяльності від імені ТОВ «Укрземстрой»не встановлені та не підтверджені, у суду відсутні підстави вважати такі податкові накладні первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону, тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем робіт, товарів у ТОВ «Укрземстрой».
За встановлення судом факту не придбання позивачем ТОВ «Укрземстрой», сама по собі наявність у позивача податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до податкового кредиту, так як такі накладні видані та підписані невстановленою особою, що не займалась і не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю від імені юридичної особи.
За таких обставин, державна реєстрація ТОВ «Укрземстрой»в ЄДРПОУ на момент оформлення вказаних документів сама по собі не може бути доказом придбання товарів у вказаного Товариства, а тому доводи позивача з цього приводу не заслуговують на увагу.
Необґрунтованими суд вважає також і доводи позивача про те, що угода з ТОВ «Укрземстрой»не визнана недійною в судовому порядку.
Угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобов’язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.229 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.228 ЦК України (у редакції, чинній на момент здійснення господарських операцій) правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч.2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що пов’язані з його недійсністю.
Отже, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про правомірність висновку податкового органу про завищення податкового кредиту в сумі 16 224,20 грн., завищення валових витрат на суму 81 121,00 грн. за вказаними господарськими операціями та заниження у зв’язку з цим податкових зобов’язань з ПДВ в сумі 16 224,00 грн. та податку на прибуток в сумі 20 280,25 грн.
Отже, правові підстави для задоволення позову в даній частині відсутні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва частково доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП «Епіцентр»підлягає частковому задоволенню.
На розподілі судових витрат на користь позивача, останній не наполягав.
Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити частково.
2 Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва від 04 лютого 2011 року № 0000232308/0 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 47 938,15 гривень, з яких 38 350,50 грн. основного платежу та 9 587,65 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва від 04 лютого 2011 року № 0000222308/0 в частині донарахування податку на додану вартість у розмірі 9 552,50 гривень, з яких 7 642,00 грн. основного платежу та 1 910,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Патратій О.В.
Повний тест постанови складено та підписано: 06 грудня 2011 року.