ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2012 року справа № 5020-1777/2011
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Южний регіон"
(99043, м. Севастополь, вул. Ракетна, 8 кв. 85)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Полар"
(99040, м. Севастополь, 5-й км. Балаклавського шосе, база "Торгмортранс")
про визнання додаткових угод недійсними
Суддя Плієва Н.Г.
за участю:
представника позивача – ОСОБА_1, угода та ордер № НОМЕР_1 від 12.08.2011
представника відповідача – Згоруйко О.В., директор, наказ № 18 від 09.06.2010;
ОСОБА_2, довіреність № 01/01/12 від 10.01.2012
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Южний регіон" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Полар" про визнання недійсними додаткових угод № 2/1 від 01.04.2011 та № 3 від 01.06.2011 до договору оренди від 01.03.2010.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 02.11.2011 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до судового розгляду на 22.11.2011.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.
Ухвалою суду від 21.12.2011 продовжено строк розгляду справи на 15 днів –до 15.01.2012 та розгляд справи відкладено на 11.01.2012.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, наполягав на їх задоволенні.
Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, надали відзив на позовну заяву. Вважають, що оскаржувані додаткові угоди відповідають нормам діючого законодавства та є такими що не суперечать нормам статті 203 Господарського кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд
ВСТАНОВИВ:
01.03.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "Полар" (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “ Южний регіон ”(Орендар) укладено договір оренди (надалі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування холодильну камеру об’ємом 40 куб.м, холодильну камеру об’ємом 80 куб.м 2-х секційну, кондиціонер GREE KFR 20*2 GW/J (далі –об’єкт оренди), що належить Орендодавцю та розташовані за адресою: 99040, м. Севастополь, 5-й км Балаклавського шосе, база Торгмортранс (а.с. 8).
Строк дії договору встановлений з 01.03.2010 по 28.02.2011 (п. 8 Договору).
01.03.2011 між позивачем та відповідачем укладено угоду № 2 про викладення п. 8.1 договору оренди від 01.03.2010 в новій редакції, згідно з якою договір вступає в силу з 01.03.2010 та діє по 31.03.2011.
Угодою № 2/1 від 01.04.2011 сторони продовжили строк дії договору до 31.05.2011 та встановили суму оплати за договором, яка з 01.04.2011 складає 5000,00 грн.
Угодою № 3 від 01.06.2011, у зв’язку із закінченням строку дії договору б/н від 01.03.2010 сторони вирішили продовжити його до 30.06.2011.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання угод № 2/1 від 01.04.2011 та № 3 від 01.06.2011 недійсними, вважає їх нікчемними оскільки вони були укладені значно пізніше дат зазначених у них, волевиявлення ТОВ «Южний регіон»не було вільним та угоди не були направлені на реальне настання правових наслідків, а саме на закінчення дії договору.
В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Аналогічно, згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права і законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються, в тому числі, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов’язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак повинні не порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов’язків. Однак, така презумпція може бути спростована у двох випадках.
По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Отже, законодавець розмежовує правочини, недійсність яких прямо передбачена законом (нікчемні правочини), та оспорюванні правочини, тобто ті, які можуть бути визнані судом недійсними на вимогу заінтересованої особи.
Відповідно до абзацу третього пункту 1 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами частини першої статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).
Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.
За приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Як убачається з матеріалів справи, спірні угоди підписані уповноваженими представниками сторін: з боку ТОВ „Полар” –директором Загоруйко О.В. та з боку ТОВ „Южний регіон” –директором Янчуркіною Т.Г. та підписи скріплені печатками контрагентів.
Позивач зазначає, що був змушений підписати угоди № 2/1 від 01.04.2011 та № 3 від 01.06.2011, оскільки без їх підписання відповідач відмовився надати рахунки по оплаті оренди та податкові накладні, а тому вважає, що спірні угоди були укладені за відсутності вільного волевиявлення сторони та не були направлені на реальне настання правових наслідків, а саме на закінчення дії договору.
Однак, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх доводів товариством з обмеженою відповідальністю "Южний регіон" суду не надано.
Щодо доводів позивача, що він вважає договір продовженим до 28.02.2012 оскільки від ТОВ «Полар»заперечень та вимог про повернення обладнання на протязі місяця з дня закінчення строку дії договору не надходило, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17.10.2011 у справі № 5020-1135/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Полар” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Южний регіон” про повернення майна та стягнення 20 333,15 грн позов задоволено повністю. З ТОВ “Южний регіон” на користь ТОВ «Полар»стягнуто інфляційні втрати у розмірі 206,10 грн, 3% річних у розмірі 127,05 грн та неустойку у розмірі 23333,00 грн; зобов’язано ТОВ “Южний регіон” повернути ТОВ «Полар»орендоване майно.
Вказане рішення суду 11.01.2011 набрало законної сили відповідно до Постанови Севастопольського апеляційного господарського суду, що було підтверджено представниками сторін у судовому засіданні.
Рішенням від 17.10.2011 встановлено факт закінчення строку дії договору оренди обладнання 30.06.2011 та відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору або будь-якого його положення, позивач має довести наявність тих обставин, з якими пов’язується визнання недійсним договору або окремих його положень.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження позовних вимог щодо визнання угоди № 2/1 від 01.04.2011 та угоди № 3 від 01.06.2011 недійсними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові господарські витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя підпис Н.Г. Плієва
Рішення оформлено і підписано, в порядку
статті 84 Господарського процесуального
кодексу України 16.01.2012