№ 11а-63-2007 Головуючий по справі: підполковник юстиції СТЕЛЬМАХ І.О.
Доповідач: полковник юстиції ЗАГОРУЙКО В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2007 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі:
головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМИНА А.С.
суддів - полковника юстиції ЄЛФІМОВА О.В.
та полковника юстиції ЗАГОРУЙКА В.В.,
при секретарі ОЛІЙНИК К.О.,
за участю начальника відділу військової прокуратури Центрального регіону України полковника юстиції ГРИЦИНИ С.М. ,
розглянувши скаргу захисника-адвоката ОСОБА_1. на вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 26 червня 2007 року, за яким військовослужбовець військової частини А-0208 рядовий
ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селі Старий Скалат Підволочиського району Тернопільської області, українець, з неповною середньою освітою, неодружений, не судимий, на військовій службі з травня 2001 року,
засуджений за ст. 407, ч. 1 КК України до позбавлення волі строком на 1 рік, а за ст. 408, ч. 1 КК України та за сукупністю злочинів до позбавлення волі строком на 2 роки,
ВСТАНОВИВ:
Згідно з вироком, ОСОБА_2 визнано винним в тому, що він 28 квітня 2002 року з метою тимчасово ухилитись від військової служби самовільно залишив місце служби - військову частину А-1915 в місті Чорткові Тернопільської області. 12 травня 2002 року ОСОБА_2 добровільно з'явився у військову комендатуру Ужгородського гарнізону, та заявив про себе. 24 червня 2002 року він, перебуваючи у відрядженні у військовій частині А-0838 (м. Тернопіль), з метою ухилитись від військової служби залишив місце служби, та виїхав з початку до Криму, а потім до Росії, не маючи наміру повертатись на службу. Перебуваючи на території Російської Федерації, ОСОБА_2 скоїв ряд злочинів, за які 28 травня 2004 року був засуджений до позбавлення волі. З листопада 2006 року, після відбуття покарання, ОСОБА_2 був взятий під варту та етапований до України.
В своїй апеляції адвокат ОСОБА_1, не оспорюючи фактичних обставин справи та юридичної кваліфікації скоєного ОСОБА_2, просить вирок змінити, та призначити його підзахисному меншу міру покарання, а саме застосувати ст. 75 КК України, та звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням. В обґрунтування цього апелянт вказує, що на його думку суд не в повному обсязі врахував та прийняв до уваги наступне: з часу вчинення ОСОБА_2 інкримінованих йому діянь минуло більше 5 років, у скоєному ОСОБА_2 розкаявся, активно сприяв у розкритті злочинів, добровільно з'явився з повинною по першому епізоду. Матеріальних збитків ОСОБА_2 нікому не заподіяв, характеризується виключно позитивно, на території України до кримінальної відповідальності притягується вперше. Його мати тяжко хворіє, та потребує допомоги сина. Крім того, суду були подані клопотання сільської ради та школи з місця проживання ОСОБА_2, в яких висловлено прохання передати його на перевиховання.
Заслухавши доповідача, виступ прокурора, який вважав за необхідне скаргу залишити без задоволення, військовий апеляційний суд регіону, вивчивши матеріали справи та обговоривши
2
доводи скарги, знаходить вирок суду 1-ї інстанції законним та обґрунтованим, виходячи при цьому з наступного.
Висновки суду 1-ї інстанції про доведеність вини засудженого ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах, яки повно викладені у вироку та їм дана належна оцінка.
Кваліфікація дій винного дана судом вірно, і апелянтом вона не оспорюється.
Визначаючи винному вид та розмір покарання, суд гарнізону врахував, що ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочинів визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв в розкритті даних злочинів, як до служби, так і під час її проходження характеризувався позитивно. Було відомо суду про стан здоров'я матері ОСОБА_2, а також і про те, що після самовільного залишення військової частини, він добровільно з'явився до органу військового управління, та заявив про себе. Саме з урахуванням цих обставин, суд призначив йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 408 КК України. Таким чином суд 1-ї інстанції по повній мірі врахував ті обставини, на яки посилається адвокат в своїй скарзі.
Що ж стосується інших доводів апелянта, то суд не може з нами погодитись з наступних підстав.
Не ґрунтується на матеріалах справи твердження адвоката про те, що з моменту вчинення ОСОБА_2 інкримінованих йому діянь минуло більше 5 років, оскільки злочини, передбачені ст. ст. 407 та 408 КК України є триваючими, які закінчуються затриманням винного, або його явкою з повинною. В даному випадку незаконне перебування ОСОБА_2 поза межами частини завершилось 3 листопада 2006 року, коли він прокурором іншої держави був заарештований для вирішення питання про екстрадицію на територію України саме у зв'язку з його розшуком за вчинення дезертирства.
Стаття 47 КК України встановлює умови, за яких винний може бути переданий колективу підприємства, установи чи організації на поруки. В даному випадку суд гарнізону обґрунтовано не розглядав, а лише прийняв до уваги клопотання Староскалатської школи та Староскалатської сільської ради, оскільки ОСОБА_2 не є членом цих колективів, та, до того ж, вказані установи не просили передати ОСОБА_2 їм на поруки для перевиховання, а лише клопотали про застосування до винного ст. 75 КК України (том 2, а.с. 30, 31).
Таким чином, підстав для зміни або скасування вироку апеляційний суд не знаходить.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365-366 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 26 червня 2007 року стосовно ОСОБА_2залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_1. - без задоволення.