Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

   

 У Х В А Л А

Іменем України

22 квітня 2008 року                                                                      справа № 22-а-3162/08

                                                                                                                   Категорія-   62

 Донецького апеляційного адміністративного суду у складі  судової  колегії:

головуючого судді: Колеснік.

суддів:                       Шаптала Н.К.

                                   Ляшенко Д.В.

при секретарі судового засідання	Агейченковій К.О.
За участю представників:
від позивачів:	не з'явилися
від відповідачів:	не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому  засіданні апеляційну скаргу	ОСОБА_1,ОСОБА_8 ,/ОСОБА_2/ ОСОБА_3.,ОСОБА_4.,ОСОБА_5.,ОСОБА_6.,ОСОБА_7
на постанову Донецького окружного адміністративного суду
від	7листопада  2007 року
по адміністративній справі	№ 2-а-35/07 (судді Ісаєнко Ю.А., Шальєва В.А., Стиран В.В.)
За позовом	1)ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 3) ОСОБА_3 4) ОСОБА_4 5) ОСОБА_5 6) ОСОБА_6  7) ОСОБА_7
До	1)Управління державної судової  адміністрації в Донецькій області м.Донецьк  2) Державної судової адміністрації України м. Київ 3) Державного казначейства України м. Київ
Про	стягнення частини заробітної плати, утриманої як податок

ВСТАНОВИВ:

       Постановою Донецького окружного адміністративного суду  від 7 листопада 2007 року у  задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1, ОСОБА_2. , ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7,   до управління державної судової адміністрації у Донецькій  області,  Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України - про стягнення заробітної плати  у  вигляді грошової компенсації сум податку  утриманих з доходів фізичних  осіб-  відмовлено.

      Правовими підставами  для відмови у задовольнити заявлених позовних вимог суд визнав,  що ні  нормами статей 126, 130 Конституції,  ні  нормами статей 3, 11 Закону України «Про статус суддів»,  ні  нормами Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, на  які  послалися  у позові позивачі,  не передбачено звільнення  суддів  від  сплати  податку або виплати  суддям  грошової  компенсації сум  податку, утриманого  із заробітної  плати. 

      В апеляційній скарзі позивачі   просять суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, вважають , що суд першої інстанції не  врахував наведені  ними у позові  законодавчі  акти, якими гарантується незалежність суддів , у тому  числі , і належним  матеріальним   та соціальним забезпеченням, що державою  не можуть звужуватись існуючи  гарантії правової захищеності  суддів.

      Сторони у справі про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, надіслали суду заяву про розгляд справи  в порядку  письмового провадження за їх відсутності. 

        Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає ,  що  апеляційна скарга не підлягає  задоволенню .

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-4, яким запроваджений податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12 належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових) платежів.

      Зазначений Закон, серед іншого, визначає: платників податку , об'єкт оподаткування , загальний оподатковуваний дохід, у тому числі місячний , доходи, які не включаються до складу загального оподатковуваного доходу, податкові соціальні пільги , ставки податку , порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету , прикінцеві положення .

      Відповідно до вимог зазначеного Закону з позивачів утриманий та перерахований до Державного бюджету України, а позивачами як платниками податку сплачений податок з доходів фізичних осіб, розміри якого підтверджені довідками, долученими до матеріалів справи .

       

      Пунктом 22.2 статті 22 зазначеного Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.

      Пунктом 22.7 статті 22 вищенаведеного Закону передбачено, що суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

      Аналіз норм наведеного підпункту посвідчує помилковість їх застосування до спірних відносин, оскільки вони жодним чином не торкаються оподаткування доходів суддів. Інших норм, які б звільняли суддів від сплати податку з доходів фізичних осіб або передбачали компенсацію втрат доходів від сплати прибуткового податку нормами наведеного Закону, нормами інших законів з питань оподаткування не передбачено. 

      Пунктом 22.12.1 пункту 22.12 статті 22 зазначеного Закону, у зв'язку з набранням чинності цим Законом, рекомендовано Президенту України скасувати Укази Президента України, які стосуються оподаткування доходів фізичних осіб (прибуткового податку з доходів громадян).

      Указом Президента України від 25 грудня 2003 року № 1497/2003 визнані такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року, у тому числі абзац четвертий статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», який встановлював, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи.

      Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачами правомірно сплачений податок з доходів фізичних осіб у відповідних звітних періодах 2004 - 2006 років як плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з цим Законом .

      Зазначений податок сплачений в межах податкових відносин, на користь Державного бюджету України, і може бути повернутий (стягнений) з Державного бюджету у разі помилкової та/або надмірної сплати, за правилами бюджетного та податкового законодавства, відповідно стаття 50 Бюджетного кодексу України та стаття 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

      Відповідно до пункту 16.1 статті 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає перерахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України, частина четверта статті 50 якого передбачає зарахування податків безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України. Зазначений рахунок є основним рахунком держави для проведення фінансових операцій та ефективного управління коштами державного та місцевих бюджетів відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 року № 122 .

Всі  ці  норми  права свідчать про обов.зок  позивачів сплачувати  податок  і права  їх  не  порушені.

      Судова колегія  також вважає ,  що з боку правовідносин  з публічної служби,  права   позивачів  також не порушені.  

      В розумінні пункту 15 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України професійна діяльність суддів є публічною службою.

      Відповідно до частини першої статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. 

      Закон України «Про статус суддів» визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.

       Стаття 11 Закону України «Про статус суддів» передбачає забезпечення незалежності суддів, яка, серед іншого, забезпечується матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Матеріальне і побутове забезпечення суддів визначене статтею 44 зазначеного Закону, частина перша якої передбачає склад заробітної плати.

      Жодна з наведених норм не визначає компенсацію від втрати заробітної плати, пов'язаної із справлянням податку за Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

      Частина 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

     Частина 3 статті 11 Закону України «Про статус суддів» передбачає, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Оскільки нормами зазначених законів як компенсація від втрати заробітку, так і виплата заробітної плати без стягнення податку з доходів фізичних осіб не передбачена, підстави вважати порушеними у межах спірних відносин дані норми відсутні.

      Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20 січня 2004 року № 22-р «Деякі питання оплати праці суддів» дозволено головам судів загальної юрисдикції здійснювати у 2004 році компенсаційні виплати у розмірі до 100 відсотків посадового окладу в разі, коли сума нарахованої заробітної плати за місяць після сплати податку на доходи фізичних осіб буде нижчою ніж розмір середньомісячної заробітної плати, нарахованої судді за 4 квартал 2003 року. Компенсаційна виплата не повинна перевищувати втрати частини заробітку суддів, пов'язаної із справлянням податку відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».Заробітна плата позивачів  не зменшилась  по зрівнянню  з 4 кварталом  2004  року.

      Пунктом 2 зазначеного розпорядження передбачено, що компенсаційна виплата, передбачена пунктом 1 цього розпорядження, здійснюється в межах видатків на оплату праці, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на утримання органів судової влади. З матеріалів справи не вбачається, що відповідна доплата суддям головою суду була здійснена.

      Обов'язку застосування зазначеного розпорядження жодним із відповідачів не передбачено.

      Аналіз вищезазначених норм доводить безпідставність їх застосування до спірних відносин та посвідчує, що даний спір хоча і пов'язаний з проходженням публічної служби, але зведений до повернення сплаченого податку позивачам і повинен бути розглянутий з урахуванням податкових відносин. Отримання компенсації у вигляді втрати заробітку не передбачене у Законі України „Про статус суддів”, а також в інших законах України.

      Положення про Державне казначейство України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1232. Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується. Зазначеним положенням встановлені основні завдання, функції як засіб здійснення повноважень до покладених на нього завдань, та права. У межах спірних відносин відсутні будь-які неправомірні дії з боку Державного казначейства України щодо позивачів. Оскільки підстави для стягнення заявлених сум з Державного бюджету України відсутні, стосовно зазначених відповідачів суд першої інстанції  обґрунтовано  відмовив у задоволенні позовних вимог.

      Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003. Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших завдань, покладених на Державну судову адміністрацію України, підпунктом 13 пункту 4 передбачене виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України, а підпункт 14 даного пункту передбачає здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

     Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до Закону України „Про статус суддів” та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів здійснює самостійно.

     Зазначений Закон та інші нормативно-правові акти не передбачають право суддів на заявлену компенсацію, що обумовлює неможливість включення її сум до бюджетного запиту.

     Таким чином, жодний із відповідачів при здійсненні своїх владних управлінських функцій не порушив права позивачів.           

     Колегія суддів вважає, що надання судді за рахунок Держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності. В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року № (94) 12 (994 323) зазначається, «Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе». Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.

      Пунктом 6.1 Європейської Хартії передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.

       Розгляд даної справи посвідчує те, що матеріальне забезпечення суддів знаходиться не на належному рівні, але вирішувати зазначене питання з порушенням норм чинного законодавство є неприпустимим.

Таким  чином, судом  першої  інстанції  прийнято обгрунтоване    та законне  рішення   про відмову у стягненні  грошової компенсації сум податку з доходів  фізичних осіб тільки  за статусом  цих  осіб.

      Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно з,ясовані    усі обставини ,що мають значення для справи, та постанова прийнята із дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає  підстави  для відмови у задоволенні  апеляційної  скарги. 

         Керуючись статтями 2, 198, 200,  Кодексу адміністративного судочинства України,  апеляційний  суд, -

У Х В А Л И В:

        Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2/ОСОБА_8/, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на постанову  Донецького окружного адміністративного суду від 7 листопада 2007 року-        залишити  без задоволення .

       Постанову  Донецького окружного  адміністративного суду     від   7  листопада 2007 року   про відмову  у задоволенні  позову   ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4.,ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7, -   про стягнення  частини заробітної  плати, пов,язану з утриманням податку    -  залишити без змін.

      

        Ухвала набирає законної сили з дня  проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

 

 Колегія  суддів                                                       Г.А.Колеснік

                                                                                   Н.К.Шаптала

                                                                                   Д.В.Ляшенко