Справа № 2-821
2011 р.
РІШЕННЯ
Іменем України
28 вересня 2011 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого-судді Корольової Г.Ю.
при секретарі Наливайкіній Н.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Автопросто» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди
в с т а н о в и в :
09.06.2011 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 з вищеозначеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що з 01.11.2010 року він перебував у фактичних трудових відносинах з відповідачем, які закріплювалися на підставі договору за № Т-8803/04/10 від 01 листопада 2010 року, згідно якого він-позивач як суб’єкт підприємницької діяльності надавав відповідачу послуги, передбачені в розділі 3 цього договору. Договір діяв до 31.12.2010 року, а додатковою угодою від 25.12.2010 року був продовжений до 31 березня 2011 року. Позивач вказує, що обов’язки перелічені в розділі 3 договору фактично були трудовими обов’язками, які він сумлінно виконував, зокрема, особисто оформлював роботу чотирнадцяти салонів ТОВ «Автопросто», розташованих у Харківській та Сумській областях, проводив ретельний аналіз роботи кожного продавця в цих салонах, перевіряв якість роботи продавців, правильність оформлення ними документів, досліджував ринок та проводив аналіз можливостей та шляхів вдосконалення системи продажу автомобілів на відповідній території, а тому прохає встановити факт перебування в фактичних трудових відносинах з відповідачем. В цій частині ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 вересня 2011 року провадження закрито, оскільки ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, позивач прохає поновити його на роботі, вказуючи, що 18.03.2011 року позивач отримав електронне повідомлення відповідача про необхідність оформлення трудового договору, до якого додано форму заяви про прийняття на роботу з випробуванням терміном на три місяці та надані вказівки сплатити єдиний податок за місяць, а не за другий квартал 2011 року, так як у квітні повинна виплачуватися винагорода за березень місяць 2011 року і 01.04.2011 року наказом № 60-п офіційно був прийнятий на роботу в ТОВ «Автопросто» на посаду менеджера з регіонального розвитку комерційного відділу.
10.05.2011 року позивач отримав поштою повідомлення про звільнення з посади з 28.05.2011 року з посади менеджера регіонального розвитку комерційного відділу згідно до ст. 28 КЗпП України внаслідок незадовільного результату випробування.
Позивач вважає звільнення незаконним та вказує, що з 01 листопада 2010 року він добросовісно виконував трудові обов’язки, тому встановлення відповідачем випробувального терміну на три місяці є безпідставним. Весь час роботи в ТОВ «АВТОПРОСТО» позивач працював в автосалонах м. Харкова та Харківської області, м. Суми та Сумської області, тобто в іншій місцевості, тому згідно ст. 28 КЗпП України відповідач взагалі не мав права встановлювати йому випробувальний термін. У наказі про звільнення позивача відповідач не навів мотиви, по яких випробування було ним визнано незадовільним.
Прохає визнати незаконним розірвання трудового договору та звільнення його з посади менеджера з регіонального розвитку Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопросто» за ст. 28 КЗпП України та поновити його на цій посаді з 28 квітня 2011 року, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та 5000.00 грн. – на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі. Крім наведених у позові мотивів зазначили, що внаслідок тривалої співпраці з відповідачем позивач не міг відноситися до тих, кому мало б бути встановлене випробування, оскільки, на думку позивача, він зарекомендував себе з позитивної сторони протягом тривалого часу. Вказали, що позивачу не вручили наказу про прийом на роботу та не ознайомили з ним. Та іншою обставиною, за якою не мали права призначати випробувальний термін зазначили те, що відповідач був звільнений з військової служби у запас. Позивач мав керівника і підкорявся його вказівкам, однак відповідач не ознайомив позивача ні з посадовими обов’язками, ні з умовами випробування.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні з позовом не згоден повністю та вказав, що позивач в період з 01.11.2010 року до прийняття на роботу до ТОВ «АВТОПРОСТО» позивач перебував з товариством у господарських відносинах, а тому відсутні підстави для визнання цих відносин трудовими; позивач не переводився на роботу в іншу місцевість, а переїзд його з одного автосалону до іншого на території м. Харкова та Харківської області, м. Суми та Сумської області був обумовлений характером його діяльності, звільнення позивача з військової служби в запас відбулося в 2000 році, а тому дана норма на нього не розповсюджується, у випробувальний термін показав себе ні з кращої сторони, вважає звільнення проведеним відповідно до вимог закону, а тому підстави для поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку – відсутніми.
Вислухавши сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши їх в сукупності, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судом встановлено, що 18.03.2011 року листом ТОВ «Автопросто» було надіслано повідомлення про прийняття ОСОБА_1 на роботу на умовах трудового договору (а.с. 10).
Згідно заяви про прийняття на роботу на посаду менеджера з регіонального розвитку комерційного відділу ОСОБА_1 не заперечував проти встановлення випробувального терміну три місяця (а.с. 52).
Наказом № 60-п від 1 квітня 2011 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду менеджера з регіонального розвитку комерційного відділу ТОВ «Автопросто» зі строком випробування 3 місяця.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За приписами ч. 1, 3 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
За приписами ст. 24 ч. 1, 4 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущенні до роботи.
Статтею 2 КЗпП України визначено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.
Наказом № 85-у від 28 квітня 2011 року ОСОБА_1 звільнили з 28 квітня 2011 року з посади менеджера з регіонального розвитку комерційного відділу у зв’язку з незадовільним результатом випробування на підставі ст. 28 КЗпП України.
За приписами ст. 28 ч. 2 КЗпП України якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.
Суд визнав правомірними доводи представника відповідача про те, що в розумінні ст. 26 ч. 3 КЗпП України та п. 1 постанови Уряду від 02.03.1998 року № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість», трудові відносини між позивачем та відповідачем не були пов’язані з переїздом в іншу місцевість.
Зі ствердженнями позивача та його представника, що на нього не розповсюджується вимога при випробування, оскільки він прийнятий на роботу в іншу місцевість, суд погодитися не може, враховуючи при цьому, що виконання позивачем своїх обов’язків в автосалонах Харківської та Сумської областей було пов’язано з особливостями та характером виконуваної роботи за посадою менеджера з регіонального розвитку комерційного відділу, яке не потягло за собою зміну місця проживання позивача та його сім’ї , виникнення у нього витрат на перевезення майна до нового місця проживання тощо.
Крім того, позивач та його представник стверджують, що іншою обставиною за якою неможливо до нього застосувати випробувальний термін є його звільнення з військової служби у запас, однак суд не визнає вказану обставину як таку, що виключає випробувальний термін, оскільки звільнення позивача у запас відбулося в 2000 році і після звільнення з військової служби в запас він був працевлаштованим до приватного підприємства «Тристан» і в 2004 році звільнився за власним бажанням та в подальшому займався підприємницькою діяльністю згідно свідоцтва ВОО № 807217 від 24.11.2004 року і не знятий з реєстрації по сьогоднішній день, що не заперечує і сам позивач.
Суд не вважає правомірними доводи позивача про те, що звернувшись із заявою про прийняття його на роботу з випробуванням, він підкорився вимозі відповідача через юридичну необізнаність, оскільки спосіб реалізації права на працю в розумінні ст. 2 КЗпП України є прерогативою самого працівника, але невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.
Згідно ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Так, з листа керівника відділу управління продаж ТОВ «Автопросто» від 18.03.2011 року, отриманого позивачем, що ним визнано в суді, вбачається, що відповідач повідомив про умови подальших правовідносин з менеджерами, в тому числі, застеріг про укладення саме трудового договору, про умови оплати праці, виконаної роботи, витрат, пов’язаних з виконанням своїх обов’язків тощо.
Таким чином, в даному випадку суд встановив, що при укладенні трудового договору між позивачем та відповідачем випробування було обумовлене угодою сторін, про це зазначено в наказі про прийняття на роботу, дії відповідача при оформленні трудових відносин з позивачем узгоджуються з приписами ст. 29 КЗпП України, доводи позивача в цій частині не ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених судом.
Доводи ж позивача, що він не оскаржив наказ про прийняття на роботу, так як не бажав втратити запропоновану відповідачем в попередньому роботу є безпідставними, оскільки наказ про прийняття на роботу позивача був виданий на підставі його заяви, в якій він погодився на працевлаштування з випробуванням.
З цих же мотивів суд не приймає доводи позивача про те, що за період з 01.11.2010 року до часу його звільнення умови виконання ним обов’язків на користь відповідача були незмінними, що не потребувало встановлення йому випробування при прийнятті на роботу. Крім того, в період з листопада 2010 року по березень 2011 року правовідносини між позивачем і відповідачем підлягали врегулюванню господарським законодавством.
За висновком суду, при припиненні трудових відносин з позивачем відповідач протягом строку випробування реалізував визначене ст. 28 ч. 2 КЗпП України право на розірвання трудового договору, укладеного з випробуванням. Цим законом не визначається обов’язку власника щодо продовження трудових відносин с особою, яка працювала з випробуванням, чи інших критеріїв, які б обмежували права роботодавця.
При цьому суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що підставою для цього могли бути як ділові та професійні якості позивача при виконанні покладених на нього обов’язків, так і особисті якості, визначати які мав право відповідач, як роботодавець. Виплата позивачу премії за період роботи з 01.04.2011 року по 28.04.2011 року роботу суд не відносить до обставин, які б свідчили про порушення його прав та наявність перешкод для звільнення внаслідок незадовільного результату випробування.
З трудової книжки позивача вбачається, що він має середню освіту, за спеціальністю слюсар ( а.с. 11-12).
Суд не знаходить порушеними права та законних інтересів позивача при звільненні, оскільки його було звільнено з тих підстав, по яких він був прийнятий на роботу, його своєчасно було повідомлено про підстави звільнення та необхідність отримати трудову книжку та вручений наказ про звільнення і трудова книжка.
Доказів, які б суперечили встановленим судом фактичним обставинам та висновкам, сторони не надали. Висновки суду не спростовуються твердженнями позивача про його підпорядкування одним і тим же посадовцям ТОВ «Автопросто» і показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4
Таким чином, не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання незаконним розірвання трудового договору та звільнення його з посади менеджера регіонального розвитку комерційного відділу ТОВ «Автопросто» за ст. 28 КЗпП України внаслідок незадовільного результату випробування, поновлення його на роботі на посаді менеджера регіонального розвитку комерційного відділу ТОВ «Автопросто» з 28.04.2011 року; стягнення з ТОВ «Автопросто» на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5000.00 грн. – на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, у зв’язку із безпідставністю цих вимог.
Керуючись ст. ст. 5-11, 15, 57-61, 81, 88, 209, 212, 215 ЦПК України, ст. ст. 21, 24, 26-28 КЗпП України, суд -
в и р і ш и в:
В позові ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів після отримання копії цього рішення до апеляційного суду Сумської області через Охтирський міськрайонний суд.
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області Корольова Г.Ю.
З оригіналом згідно: Підпис
Копія рішення, яке вже набрало законної сили.